Мало хто з ужгородців може похвалитися можливістю побувати на риштуваннях під стелею греко-католицького кафедрального собору та доторкнутися до розписів, виконаних більше 80 років тому рукою видатного художника Йосипа Бокшая. «Про Захід» таку можливість отримав, тож нині розкаже своїм читачам про те, як у соборі після тривалої підготовчої роботи почали відновлювати розписи склепіння.
Риштування під стелею кафедрального собору змонтовані на висоті 10-11 метрів. Піднявшись на них із бокових балконів, можна побачити, як 15 членів групи реставраторів міліметр за міліметром по 8 годин щодня реставрують і консервують розписи, виконані ще у 1939 році. Цей проєкт став можливим завдяки європейському гранту – Програмі транскордонної співпраці Європейського інструменту сусідства «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020». У рамках проєкту «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» у словацькому Кошице реставрують відому Урбанову вежу, а в Ужгороді – відновлюють розписи нефу, тобто центральної частини греко-католицького кафедрального собору, а також унікальний дерев’яний іконостас.
Проєкт стартував ще 1 вересня 2019-го. За рік, що минув із того часу, групі задіяних у його реалізації фахівців, вдалося провести величезну роботу. Оскільки собор має статус пам’ятки архітектури національного значення, слід було спершу провести ретельну наукову та пошукову роботу, оформити грамотну проєктно-кошторисну документацію, знайти фірму-виконавця, яка має ліцензію на проведення реставраційних робіт такого рівня тощо. Зрештою роботи довірили групі молодих реставраторів, випускників Львівської академії мистецтв, котрі добре знають об’єкт, бо до цього вже були задіяні під час реставрації розписів єпископської каплички у приміщенні резиденції та святилища, тобто тієї частини собору, яка «схована» за іконостасом.
Керівник реставраційних робіт, художник-реставратор Василь Карпів розповідає, що наразі група нарешті приступила до власне реставраційних робіт розписів склепіння. «До цього був довгий період пошукових робіт, ми дуже скрупульозно підійшли до наукової частини, до вивчення того, з чим доведеться працювати. Почали з того, що повністю відфотографували приміщення, склали у спеціальних програмах його цілісне зображення. Відправили на дослідження хімікам пігменти (це важливо, бо є пігменти, які виникали лише в певних періодах, це допомогло датувати розписи у храмі), досліджували зразки грибку зі стін, встановили датчики, які дають нам дані стосовно того, як різко змінюється у соборі рівень вологості та температури. Усе це потрібно для того, аби зрозуміти, які техніки та матеріали краще використовувати під час робіт», – каже реставратор.
Якщо раніше, перебуваючи всередині кафедрального собору, ви ніколи не піднімали очі на стелю, ми вам розкажемо, що центральною композицією склепіння там було саме Бокшаєве «Воздвиження чесного животворящого хреста». Відомо, що художника запросили зробити цей розпис у 1939 році. А що ж там було до того? Мистецтвознавець Михайло Приймич, котрий нині здійснює нагляд за ходом реставраційних робіт у соборі, розповідає, що даних стосовно того, якими були розписи церкви в єзуїтські часи, знайти не вдалося. «У 1773 році орден єзуїтів розпускають, тож приміщення церкви пустує два роки. 1775 року його передають греко-католицькій церкві, і з цього моменту єпископ Андрій Бачинський почав заключати договори про перебудову храму з наближенням до візантійських канонів. Перший серйозний живопис тут виконувався в часи єпископа Василя Поповича у 1858 році. В цей час у соборі працював Фердинанд Видра – талановитий майстер, який виконав на склепінні композицію «Воздвиження чесного хреста Господнього». У кінці 1920-х років собор почав замокати (це добре видно навіть на архівній світлині, яку нам вдалося знайти), тому у 1938-му для реставрації розписів запросили Йосипа Бокшая. Відомо, що Бокшай захоплювався роботами майстра фресок, італійського художника Тьєполо. Свій варіант «Возжвиження…» він виконав у дусі Тьєполо, але у модерному варіанті, зробивши свою редакцію цієї канонічної теми. Робота у Бокшая вийшла надзвичайно цікава. Вона була завершена у тому ж 1939 році. Розписи навколо центральної композиції виконував уже не Йосип Бокшай. Скільки людей над ними працювало, ми не знаємо, фактично вони перемалювали те, що було створено на склепінні за Фердинанда Видри».
Чому Йосип Бокшай не відреставрував цінну мистецьку працю Фердинанда Видри, а наніс поверх неї свої розписи – реставраторам вдалося зрозуміти в ході підготовчих робіт. Робота Видри була ушкодженою – це видно по тому, що десь вона проглядається нині під шаром Бокшаєвої композиції, а десь Бокшай розчищав її, наносивши шар тиньку. Якщо уважно придивитися нині до склепіння, то в одному місці проглядаються стопи людини, а в іншому – видно сітку-малюнок підлоги – це «виходить назовні» розпис Видри. Відкривати його реставратори не будуть, надто неоднорідним він є. На щастя, цей розпис повністю не втрачений, бо мистецтвознавцю Михайлові Приймичу вдалося знайти його зображення.
Щодо стану розписів Бокшая 1939 року, то вони збереглися доволі непогано, хоча в певних місцях фарба обсипалася, а в інших – верхній шар почав просідати. Ще б кілька років у несприятливих умовах – каже керівник реставраційних робіт Василь Карпів – і зі стелі почали би відпадати шматочки. А це значно ускладнило би процес реставрації.
До слова, побачити «Воздвиження…» Йосипа Бокшая можна не лише на стелі греко-католицького кафедрального собору. Таку монументальну роботу він, звісно, робив не спонтанно, а попередньо виготовивши ескіз. Цей ескіз нині зберігається у Художньому музеї ім. Й. Бокшая. Майстри, котрі працюють над рестраврацією розписів склепіння, виявили нанесену на стелю сітку, яка допомагала художнику переносити зображене на ескізі квадрат за квадратом. Хоча митець і не втримався від того, аби внести у роботу деякі зміни в елементах та кольорах, тож ескізне панно не є копією розписів склепіння собору.
Разом із композицією Бокшая реставратори працюють і над іншими розписами склепіння, зокрема над аркою над іконостасом. В одному місці арка дуже підмокала, тому розписи там погано збереглися. Нині майстри в цій частині витягують вологу та солі спеціальними препаратами, а тоді стануть до відновлювальних робіт. Розписи арки є дуже цікавими, бо їх виконав ще у XVIII столітті Андрій Тртіна – відомий художник, який працював у багатьох церквах цього регіону. Він же був автором розписів у святилищі, а це доводить, що працювати у соборі запрошували справді іменитих майстрів.
Коли реставратори закінчать працювати зі склепінням, перейдуть нижче, на стіни нави – центральної частини храму. Там теж очікують на цікаві відкриття, бо попередні дослідження показали, що під шаром доволі примітивних малюнків, виконаних під час великого ремонту у 1981 році, збережені давніші розписи. Одночасно в рамках цього ж проєкту стартували реставраційні роботи різьбленого позолоченого іконостасу. Замовив його виготовлення ще єпископ Андрій Бачинський, а виготовив цеховий майстер із Кошице Франциск Фех (в архівах збереглося навіть їхнє листування). Мистецтвознавець Михайло Приймич каже, що різьблення цього іконостасу є досконалим, хоча під час одного з ремонтів його і пошкодили, обклеївши пластиком жовтого кольору. Нині цей пластик знімають, різьблення ж будуть реставрувати, а тоді покриють позолотою, як це було в оригіналі. Усі ці роботи стануть завершальним етапом масштабних реставраційних робіт в соборі та єпископській резиденції, які тривають там ще з 2009 року.
Аби громадськість була спокійна, що реставрація однієї з найбільш знакових історичних споруд Ужгорода триває належним чином, у греко-католицькій єпархії ініціювали створення наглядової ради. До неї запросили мистецтвознавців, художників та чиновників, які відповідають за охорону культурної спадщини. Головою обрали дослідника церковної архітектури Михайла Сирохмана.
Менеджер проєкту «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» Євген Лукша під час презентації зазначив, що роботи з реставрації склепіння, стін головної нави та іконостасу триватимуть ще два роки. Загальна сума фінансування проєкту складає 11 мільйонів 940 тисяч гривень.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»