Ужгород, хоч і знаходиться далеко від лінії фронту, теж приймає на лікування поранених українських бійців. Можливо, вам доводилося бачити біля залізничного вокзалу ланцюжок «швидких» – це так вони мінімум раз на тиждень чекають прибуття поїздів, що везуть до нас поранених із усієї країни. Травми у них, звісно, різної тяжкості, однак багато хто в Ужгороді опиняється на кілька місяців. Далеко від дому, від рідних, ці хлопці нудьгують в лікарнях, скучили на домашньою їжею, за спілкуванням. Саме для того, аби їх розрадити та погодувати смачненьким, ужгородці з ініціативи волонтерки Вікторії Суліми об’єдналися в ініціативу «Наша допомога» й щоп’ятниці відвідують у лікарнях поранених бійців.
Самі себе ці волонтери називають «помогаторами», як у популярному дитячому мультфільмі. Щопонеділка у своїй групі вони розподіляють обов’язки й готуються до п’ятничного відвідання поранених. Одна частина групи – «пекарі» – каже, що планує смачненького приготувати, інша – «десант» – домовляється про те, звідки готові смаколики забрати, куди привезти, а також безпосередньо ходить лікарняними палатами, розносить їжу та спілкується з військовослужбовцями. Приблизне меню на цю п’ятницю: млинчики з м’ясом, смажені курячі крильця, котлетки, слойки з картоплею, вафельний торт зі згущенкою, кекси. Усе – домашнє, свіже, тепле, аби поранені бійці хоч на мить відчули себе, як удома.
Кураторка цієї ініціативи Вікторія Суліма пораненими займається не так давно. Разом із чоловіком Арпадом вона починала волонтерити на залізничному вокзалі: зустрічала, заспокоювала, розселяла, допомагала облаштуватися вимушеним переселенцям. Потім допомагала в «Гуманітарній шафі», а не так давно потрапила вперше у палати, де лікуються поранені бійці. Згадує: їй принесли багато винограду, який вона вирішила принести хлопцям у шпиталь. Поспілкувалася з ними, порозпитувала про їхні потреби. Каже, що поранені – хлопці дуже скромні, завжди відмовляються від допомоги, кажуть, що у них все є. Але хтось обмовився, що вони дуже сумують за домашньою їжею, смаколиками – і Вікторія одразу ж у волонтерській групі, до якої входять як місцеві жителі, так і вимушені переселенці з усієї України, організувала наступний візит до лікарень.
Загалом в Ужгороді поранені бійці лежать у міській лікарні на так званому «БАМІ», в обласній лікарні ім. А. Новака, у районній (колишній залізничній) лікарні в кінці вулиці Минайської та у військовому шпиталі на вул. Толстого. Вікторія Суліма та її помічники взяли шефство над міської лікарнею та військовим шпиталем, іншими двома опікуються волонтери з групи «Сила Ужгорода». У лікарнях вже знають про щоп’ятничні візити волонтерів, прихильно ставлять до такої ініціативи, адже розуміють, що хлопцям потрібна увага. Скільки всього наразі в Ужгороді лікується поранених бійців, сказати важко, адже буквально щодня ситуація змінюється: когось виписують, когось привозять. Чимало хто з хлопців не каже рідним, що їх було поранено, тож змушені покладатися лише на свої сили й допомогу волонтерів. Серед бійців дуже відчутна взаємодопомога: той, у кого поламані руки, допомагає тим, у кого не функціонують ноги і навпаки.
Вікторія Суліма каже, що далеко не всі її помічники морально витримують відвідини лікарень: плачуть у коридорах і не можуть примусити себе зайти у палати. У хлопців теж спостерігається різний емоційний стан: хтось радо реагує на волонтерів, а хтось – із певною недовірою. Саме тому Вікторія нині шукає кістяк помічників, котрі будуть разом із нею відвідувати поранених, хто відчуває в собі бажання і сили з ними розмовляти, жартувати, втішати, якщо треба. «Ми часто беремо з собою дітей, особливо таких, які нічого не соромляться. Ми помітили, що діти дуже добре розряджають атмосферу, примушують бійців усміхатися, комунікувати, – розповідає волонтерка. – Минулого разу я взяла з собою племінника, в якого якраз рука у гіпсі. То він там ходив і всіх заспокоював, що операція – це не страшно, не треба її боятися, це просто зроблять «укольчик». Малий так усіх веселив, що одразу хлопці починали посміхатися. Наприклад, лише він зміг розтопити серце одного пораненого бійця. Валєра – сирота, мав із рідних лише дружину. Вона залишилася на окупованій території, там загинула нещодавно під час обстрілу. Більше в нього нікого немає, будинку немає, він лежав і плакав, почав спершу досить грубо з нами розмовляти. І лише від спілкування з дитиною розтанув. Нині ми знайшли йому в Одеській області родину, яка готова його прийняти на час реабілітації. Там його вже чекає кімната, дуже добра подружня пара старшого віку, котра радо за ним нагляне і підтримає. Тому, якщо маєте таку комунікабельну дитину, ходіть до поранених із нами».
Вікторія розповідає, що, познайомившись, хлопці дуже прагнуть спілкування, хочуть розказати свої історії. Згадує 21-річного бійця, котрий пролежав в Ужгороді 5 місяців, лише недавно мама забрала його додому. Він був кілька разів оперований, мав страшні шрами по всьому тілу, розповідав, що його кулеметом зрешетило, він ледве зміг дотягнутися до рації й подати своїм хлопцям знак, що він живий. Тоді хлопці відновили бій, пробилися до нього і забрали. Ніхто не думав, що він виживе. А він не просто вижив, а збирається після реабілітації повертатися на передову.
Інший боєць нині лежить у травматології, не може через численні залізні конструкції на тілі навіть поворухнутися. Коли волонтери його спитали, що йому наступного тижня принести, він лише пожартував, що хоче медовуху, «Айкос» і стриптизерку. Волонтери жарт оцінили (хоча втілити бажання й не зможуть) й іншим хлопцям у приклад ставили. Коли в сусідніх палатах казали, що нічого не потребують, їм відповідали: «А от ваш товариш з 5-го поверху медовуху зі стриптизеркою попросив». Лише один такий жарт розворушував у бійців фантазію, вони зізнавалися, чого справді потребують, і запрошували приходити до них ще. Зараз Вікторія Суліма шукає благодійників, котрі могли би придбати кілька телевізорів у палати, аби хлопці, яким важко пересуватися, могли хоч трохи урізноманітнити своє дозвілля.
Також ініціативна група волонтерів потребує помічників, які могли би щотижня готувати для бійців домашню їжу: піцу, пиріжки, відбивні тощо (минулого тижня одна з волонтерок приготувала смачний плов, який розійшовся дуже швидко). А ще шукають перукарів, котрі могли би підстригати хлопців, адже вони у лікарні перебувають по кілька місяців і вийти до перукарні не можуть.
Допомога продуктами теж буде дуже доречною, запрошують волонтери приєднатися і тих, хто може плести теплі шкарпетки. Вікторія Суліма каже, що ініціативна група зі задоволенням прийме будь-яку допомогу й у плані ідей, як ще ми можна урізноманітнити дозвілля хлопців (можливо, хтось хоче запросити хлопців із районної лікарні (колишньої залізничної) до кінотеатру чи принести їм книжок). Бо вони чекають нашої уваги, навіть якщо зі скромності і не просять її. Тож усіх, хто бажає долучитися чи будь-яким чином допомогти, просять звертатися за номером телефону 095-532-30-61 (Вікторія).
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
