Історія ужгородської вишивальниці Тетяни Заводяк яскравий приклад того, як улюблене хобі стає не менш улюбленою професійною роботою. Жінка вже більше десятиліття займається вишиванням, пройшла шлях від простенького «хрестика» до надзвичайних та складних авторських робіт. Про те, чи не стала вишиванка попсою, якою була її перша вишиванка і чим взагалі є вишивка для майстрині, – Тетяна розповіла «Про Заходу».
– Які ваші улюблені кольори у вишивці?
– Як таких улюблених кольорів немає. Зазвичай для себе обираю яскраві кольори.
– А які улюблені орнаменти? Самі вигадуєте чи є вподобаний стиль?
– Взагалі люблю геометрію у вишивці. Якщо квіткові орнаменти – то стилістичні. Весь час вчуся, постійно відкриваю для себе неймовірне різноманіття швів, вишивальних технік. З часом почала експериментувати зі швами, з тканинами, нитками, бісером (поєднувала у вишивці нитки різної структури, робила аплікації з різних матеріалів). І такі експерименти виливалися у авторські роботи. Це моє бачення, мої емоції, кольорове світосприйняття, мій настрій саме того моменту. У кожній відшитій роботі – певна історія мого внутрішнього світу.
– Якою була перша вишиванка – скільки часу робилася, кому дісталася?
– До першої вишитої сукні були роки вишивки картин. Але в певний знаковий момент мого життя, прийшло розуміння того, що главу під назвою «Вишивка картин» дописано і треба гортати вишивані сторінки моєї книги далі. Це все давало поштовх рухатись далі і втілювати свої найсміливіші та найбожевільніші мрії. І саме в цей момент до мене звернулася знайома з проханням відшити для неї сукню. Було страшно. Бо ж порівняно з вишивкою картин, сорочка – відповідальність. І от долаючи невпевненість у собі, все ж взялася за вишивку. Це була сукня, вишита хрестиком. Не пам’ятаю, скільки часу я її вишивала. Але, мабуть, довше налаштовувалася на саму вишивку.
– Скільки вишиванок є у колекції?
– Якщо чесно, то я їх не рахувала. Більше 20 точно. Це сорочки та сукні.
– Який зміст вкладаєте у вишивку? Чи вивчаєте символіку?
– Для мене вишивка – це не просто орнамент, для мене – це історія, певне послання, думки, розповідь… Я «читаю» людину по тій вишивці, що вона носить на собі. І те саме вкладаю у свою вишивку. У кожну вишиту річ я вкладаю краплинку своєї душі, свого внутрішнього світу, емоцій, кожну роблю особливою. Завжди з думкою про ту людину, для якої вишиваю. Символіка у вишивці – надзвичайно важлива для мене.
– Що мрієте вишити?
– Не маю мрії вишити щось конкретне. Маю наміри і надалі вчитися, розвиватися, змінюватися. А це – нові сходинки, новий досвід, нові ідеї, нові цікаві роботи, нові проекти.
– Коли вперше взяли до рук голку і чому? Хто вас вчив вишивати?
– Вперше взяла голку, мабуть, як і багато хто – у школі на трудовому навчанні. Але тоді це були просто уроки. Потім (десь років у 15-16) потрапила до рук книга «Домоводство» і мене зацікавив малюнок у книзі. Сама розбиралася зі схемою, сама пробувала, вчилася. В той час все було цікаво – в’язання спицями, гачком, вишивка. Серйозно почала вишивати вже набагато пізніше. Вечорами після роботи, щоб розслабитися і відпочити. А далі понеслося! (Авт. – сміється).
– Чи є у вашому житті вишивальниці, на яких орієнтуєтеся?
– Звичайно є майстрині, які є прикладом для мене, у яких вчуся, з якими раджуся, на яких рівняюся. Такі люди вчать і надихають.
– Як справа з виставками? Чи хочуть люди таке бачити, чи все це для вузького кола поціновувачів?
– Я починала з ярмарків. Це була така перша серйозна сходинка на початку мого творчого шляху. Це нові враження, нові знайомства, новий досвід. Згодом була виставка. За основним змістом вона була присвячена вишитим картинам, але на ній вже було представлено 3 вишиті сорочки (ще не авторські, але початок було закладено). Чи хочуть бачити таке люди? Складне питання. Напевно, на даному етапі саме моя вишивка – для вузького кола поціновувачів. Але таких людей стає все більше. Люди потрохи відходять від стереотипів і хочуть чогось незвичного, не форматного, індивідуального.
– Чи не стала нині вишиванка попсою? Чи це все таки урочистий одяг?
– В деякій мірі стала. Але я тішуся, коли людина не просто вдягла вишиту сорочку, бо так «модно» чи, щоб «відбути» день Вишиванки, а зробила це свідомо, з душею, з розумінням. Для мене вишита сорочка – це, насамперед, дух наших предків, наша історія. От саме в своїй вишивці я хочу поєднати минуле і сьогодення. Це традиція, втілена в сучасності. Моя вишивка – це настрій кожного дня, а не лише на свята. Моя вишивка – це одяг для душі!
«Про Захід»
