Тетяна Хорошилова в Ужгороді проживає більше п’яти років. У червні 2014-го вона приїхала сюди з охопленої війною Макіївки, разом із однодумцями заснувала тут громадську організацію «Закарпаття-Донбас», допомагала внутрішньо переміщеним особам (ВПО), далі почала працювати у Закарпатському обласному центрі соціально-психологічної допомоги, який опікується закарпатцям, що опинилися у складних життєвих умовах. Ще на початку грудня минулого року Тетяна навіть не підозрювала, що менш ніж за місяць стане власницею квартири в Ужгороді. Це коштувало їй великих зусиль і випробувало на міцність нервову систему, однак Тетяна таки стала єдиною на Закарпатті внутрішньо переміщеною особою, котра взяла участь у державній програмі пільгового кредитування житла. Як їй це вдалося – вона розповіла «Про Заходу».
– Тетяно, перш за все, вітаємо вас – вже повноправну ужгородку – з придбанням власного житла. Це правда, що ще на початку зими ви навіть не думали, що так скоро матимете свою квартиру?
– Правда, усе сталося дуже швидко і несподівано. Річ у тім, що на початку грудня Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву оголосив про старт нової програми пільгового кредитування для внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО. Ми давно чекали на таку програму, громадські активісти кілька років працювали над її впровадженням, надаючи свої рекомендації, зокрема і в тому, аби ця програма стала доступнішою за інші, наприклад, щоб учасники мали змогу купити житло на вторинному ринку. Тому, щойно я побачила новину про старт програми, твердо вирішила, що спробую взяти у ній участь.
– Чи відомо, скільки ще ВПО, крім вас, на Закарпатті теж вирішили долучитися?
– Заяви подали 58 сімей, але всі ми знали, що на Закарпаття виділили лише близько 800 тисяч гривень, тобто відібрати для участі могли лише одну сім’ю з числа внутрішньо переміщених осіб. Тому я заздалегідь підготувалася і рівно о 9.00 відправила свою заявку на електронну пошту Держмолодьжитла. Вже потім дізналася, що все одно не встигла, мою заявку зареєстрували другою – першою встигла дівчина з Мукачева. Але мені подзвонили і сказали, що я в резерві.
– І як сталося, що ваша заявка таки пройшла?
– Дівчина з Мукачева на другому етапі відпала, тож мені дали тиждень, щоб я зібрала необхідний пакет – і почалися мої ходіння інстанціями. Я не знаю, як я пережила цей час, бо за короткий термін потрібно було виходити купу документів, знайти квартиру. Нам із донькою вирахували житлову площу у 52 квадратні метри, а таких квартир в Ужгороді майже немає. До того ж квартиру потрібно шукати або у новобудові, або в будинку, зданому в експлуатацію не більше 25 років тому. Новобудова нам не дуже підходила, бо там потрібно було ще робити ремонт, а вторинного житла, молодшого за 25 років, в місті теж небагато. Рієлтори, щойно чули про державну програму, не дуже квапилися нам допомагати. Забудовники теж не хотіли співпрацювати. Один із них напряму мені сказав: «Я не граю з державою в ігри». Зрештою ми таки знайшли один підходящий варіант – 2-кімнатну квартиру площею 54 кв.м в районі супермаркету «Дастор». 26 грудня тому будинку виповнювалося 25 років, тому ми якраз встигли. Власники квартири, щоправда, дуже багато за неї просили, але в нас фактично іншого варіанту не було. Якби я на тому етапі здалася, то ні сама би житла не отримала, ні іншим би не дала, бо в резерв за нами вже нікого не ставили, тобто гроші би в кінці року просто повернулися назад, до бюджету.
– Чи не боялися ви брати на себе кредит, який буде «висіти» на вас наступні 20 років?
– Ні, бо це була фактично єдина можливість для мене придбати власне житло. Усі ці 5 років в Ужгороді ми орендували квартиру, сплачуючи за неї майже стільки, скільки тепер будемо платити, погашаючи кредит. При цьому я усвідомлюю, що житло моє врешті вийшло набагато дорожчим, ніж якби я купувала його з власних коштів.
– Чи можете ви назвати кінцеву суму, в яку вам обійшлася 2-кімнатна квартира в Ужгороді?
– Так, звичайно. З доплатою за різницю в площі і в перерахунку на долари, як того вимагали продавці, квартира обійшлася у 37 тисяч доларів. Ще близько 1500 євро коштували сукупні витрати на страховки, проведення експертиз та багато іншого. Це дуже багато. Маючи такі кошти на руках, я могла би придбати 3-кімнатну квартиру в набагато кращому стані і районі. Але, повторюся, іншого варіанту в мене не було. При цьому не думайте, будь ласка, що я скаржуся. Ні, я просто щаслива, що мені так пощастило, що я встигла за такий короткий термін зібрати всі необхідні папери, що обрали саме мене.
– Новий рік ви зустрічали вже в новій квартирі?
– Ні, але всі свята ми з дочкою присвятили переїзду і прибиранню. Знаєте, був один момент, коли я вже почала сумніватися, що щось вийде. В останні дні року з’явилася інформація про замороження фінансування багатьох державних програм. Тоді в Києві під Кабміном внутрішньо переміщені особи провели акцію протесту, бо у багатьох вже були домовленості, навіть аванси виплачені, а тут таке. Гроші на рахунки надійшли 27 грудня, ледве встигли до кінця року. Тож я, можна сказати, до останнього нервувала і не знала, як все складеться. Відповідно і новорічно-різдвяні свята у нас минули в суцільних клопотах.
– Тетяно, а як ви думаєте, чому так мало сімей ВПО подали заявку на участь у цій програмі? Людей відлякали труднощі?
– Справді, якщо взяти до уваги, що лише офіційно на Закарпатті проживають близько 4500 внутрішньо переміщених осіб, то здається, що 58 заявок від сімей – це мало. Причин цьому багато: як непоінформаність людей, так і короткий час, даний для того, щоб обдумати свою участь у програмі (подати заявки можна було лише протягом 3-х днів), а ще обмеження по віку, бо заявник має бути працездатного віку і довести платоспроможність. Багато є нюансів.
– Чи просили вже у вас консультацій стосовно можливої участі у програмі цього року?
– Ну, по-перше, ніхто поки не заявляв, що цього року програма матиме продовження. А, по-друге, я сама, як тільки все закінчилося і я нарешті вільно видихнула, сіла за написання докладної покрокової інструкції, як і що потрібно робити. Допис опублікувала на сторінці організації «Закарпаття-Донбас» у соцмережі «Facebook», зібравши під ним купу коментарів. Одні писали, що їм навіть прочитати усе це до кінця важко, не те, щоб наважитися виконати усі умови; інші зауважували, що це схоже на шахрайство, треті – дякували і казали, що теж спробують, якщо буде така можливість.
– Я так розумію, що тепер справжня ужгородка Тетяна Хорошилова про повернення до Макіївки не думає?
– Я би хотіла, звісно, приїздити туди в гості до рідних, але наразі вже навіть не розраховую, що вдасться повернути майно, яке залишилося там. Тепер в Ужгороді у мене є чудова робота і квартира, в якій нас із донькою чекає улюблена кішка. Це прекрасне почуття – знати, що в тебе є дім. Тепер я спокійна.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
