Солдату Івану Собку – 23 роки, три з них він провів на війні. Служив навідником танку в 59-ій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Повномасштабне вторгнення зустрів на навчальному полігоні в Олешках, що на Херсонщині.
Танкіст, чиєю задачею було обеззброїти ворога, вправно справлявся зі своїми обов’язками.
“Влучали саме по броні, — каже Іван. – Що б ворог уже не міг скористатися своєю зброєю. Підбивали ми ворожі танки. Підбивали, на жаль, і нас”.
Лише за місяць великої війни Іван отримав кілька контузій. Крайня виявилась вкрай важкою.
Після битви на Миколаївщині, коли їхній танк підбив ворог, хлопець потрапив у госпіталь. Тривала реабілітація в медичних закладах давала повільний, але позитивний результат. Іван зазначає, що без ліків почувається досі кепсько. Зрозумівши, що служити зможе лише в тилу, перевівся до Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Брати воїна — рідний та двоюрідний — також на війні. І також уже поранені. Рідний брат, піхотинець, якому лише 19 років, пересувається на інвалідному візку. Ногу ампутували.
“Важко насправді про все згадувати, розповідати, — зізнається військовий. – Війна — це зло, де немає нічого доброго. Оті картинки пам’яті про воєнні події, буває, не дають вночі спати… Та Україна повинна обов’язково перемогти. Саме тому я продовжую службу. Тому на війні мої родичі, друзі. Важливо розуміти всім — Перемога залежить від кожного з нас”.
Чернівецька ОВА
