Останні новини Регіональні Новини Соціум

Професія «Ужгородець»: Воїни Ерік і Влад Длугоші

Брати-близнюки з травня 2015 року воюють за Україну у складі добровольчого підрозділу спеціального призначення “Карпатська Січ” (батальйон “Донбас”). Першим на зв’язок вийшов Влад. На розмову по телефону у нас було не більше 15-ти хвилин.

Як мама відреагувала на те, що ви з братом вирішили поїхати в зону АТО?

Якщо чесно, то для мами таке рішення не стало сюрпризом. Вона знала, що рано чи пізно, ми підемо на війну. Зрозуміло, що вона на це болісно відреагувала, адже має двох синів і обидва йдуть в зону АТО. Але, якщо чесно, то в неї не було вибору.

Довго перебуваєте на фронті?

З травня 2015 року.

Як святкували день народження на передовій?

У принципі, нема про що, навіть, розповідати. Я вже третій рік не святкую свій День народження.

Професія «Ужгородець»: Воїни Ерік і Влад Длугоші (фото) - фото 2
Професія «Ужгородець»: Воїни Ерік і Влад Длугоші

Що відчуваєте, коли стріляєте в іншу людину?

Все залежить від того, в кого стріляєш. Я б не зміг вистрелити у людину в мирному житті. Але, якщо брати сепаратистів…Я просто роблю те, що маю робити. Я стріляю в того, хто загрожує мені, моєму життю, моїй нації.

Вам буває страшно за своє життя?

Бувало, але в зоні АТО такого не було. Ми на війні разом з братом. За нього я хвилююсь більше, ніж за себе.

Коли маєте вільний час, чим займаєтеся?

Відпочиваємо. Також в нас бувають різні заняття, з тактичної медицини, наприклад. Іноді нас відпускають у звільнення в Маріуполь. Але, якщо є можливість, то стараємся просто відпочити.

Ви пам’ятаєте свій перший бій? Що відчували?

Страху не було, просто були думки: зараз піду, зловлю кулю і мені кінець. Було відчуття гордості. Я був гордий з того, що маю можливість піти й показати, на що я здатний.

Ким мріяли бути в дитинстві?

Із дитинства мріяв професійно грати в футбол. Потім ще кимось, не пам’ятаю.

Звідки взялися ваші позивні?

У мого брата позивний «Горбатий» з’явився ще задовго до війни, у 2010-му. Ми були з ним «ультрасами», і він їхав на виїзд в Одесу. Брат виправ свою пухову жилетку на якій зробився горб. Після того разу він так і залишився Горбатим. А мій позивний придумали, коли на «Скалці» готувались в АТО. Він з’явився майже ні з чого. Ерік, мій брат – барабанщик. І пацани сказали, все, тоді будеш Барабаном. Так ним і залишився.

За що ви любите Ужгород?

Ужгород –  це місто, в якому я народився і виріс. Я до нього звик. І, коли всі кажуть, що хочуть в Київ, чи кудись за кордон, то я кажу, що не збираюсь нікуди перебиратись – у нас гарні, добрі, гостинні люди, чудовий клімат та інфраструктура. Ужгород – місто, яке на мою думку, не можливо не любити, і я пишаюсь тим, що є мешканцем саме свого рідного Ужгорода.

Професія «Ужгородець». Воїни Ерік і Влад Длугоші (фото) - фото 2
«Якщо не ми, то хто?»

Через кілька днів 0312.ua вдалося зв’язатися з Еріком. Він також на фронті. Поруч з братом. Розмова з ним – ще коротша.

Коли ми говорили з вашим братом, то він сказав, що йому страшно за вас. Вам буває страшно за своє життя?

Це само собою. Коли йдуть бойові дії, то зрозуміло, що страшно. Але так, в принципі, ні.

Чим будете займатися після війни?

Я б хотів і надалі продовжувати займатися військовою справою.

Чим займалися в мирному житті?

Працював в магазині, потім поїхав на Майдан. З Майдану в АТО.

Зрозуміло, що в АТО неспокійно, та все ж, коли маєте вільну хвильку, що робите?

Іноді лежу, книжку читаю. На тренування ходимо.

Яку останню книгу прочиталив зоні АТО ?

«Так говорив Заратустра».

Ви відчуваєте себе Героєм?

Героєм себе точно не вважаю.

Чому ви пішли воювати?

Тому, що інакше не міг вчинити. Зрозумів, що так треба. Якщо не ми, то хто?

«Я пишаюся тим, що мої сини мають власну думку»

З мамою братів-близнюків Вікторією Длугош зустрічаємося у неї вдома. Надворі сніг з дощем, ми встигли змокнути. Піднімаємось сходами до квартири.

«Проходьте, я вас чимось теплим зігрію», – зустрічає нас пані Длугош. На кухні вже чекав теплий напій з  корисною випічкою.

«Будете пити з чашок Влада й Еріка. Пригощайтесь, це цикорій із соєвим молоком. Від справжньої кави на смак не відрізниш. Кава шкідлива, намагаюся від неї відмовитись. Хоча й не завжди виходить, – каже мати хлопців.

А далі довга і тепла розповідь…

«Еріка з дитинства цікавили екстремальні види спорту. А Владік прокинувся один раз, у класі третьому, й каже: хочу бути футболістом. Він стриманий такий, багато не говорить. Але, якщо вже вирішить, то свою думку не змінює. Футбол, і все. Про футбол для нього було важливо знати все: від того, коли команда грала, до розміру ноги улюблених футболістів. Діти творчими були. Ерік музикою займався, а Владік ліпкою. Він такі речі руками ліпив… Літака, а всередині пілот».

Жінка бере до рук один з альбомів із дитячими фотографіями. Каже, відколи сини в зоні АТО, не дивиться їх. На душі робиться сумно. Дивимось на фото, де хлопцям кілька місяців від народження.

IMG_8368

«Бачите, тут не видно де Ерік, а де Владік. Вони народилися настільки схожими, що до двох місяців в них були на ручках різні пов’язки, щоб їх розрізняти. Бувало таке, що не знала, кого вже нагодувала. Коли виросли, то Ерік часто мене розігрував, море задоволення від того отримував. Вони тільки зовні схожі, а по характеру різні. Часто сварилися у дитинстві. Я ніколи не думала, що вони будуть так дружити в дорослому віці. Між ними існує дуже сильний зв’язок. Можливо, вони це до кінця й не розуміють. А може тому, що я їх так виховувала. Я по Споку (Бенжамін Спок, педіатр, автор книги «Дитина і догляд за нею») їх виховувала. Він писав, що ніколи не слід робити акцент на тому, що діти близнюки. Це красиво тільки тоді, коли вони у візочку. Близнюки можуть прожити своє доросле життя з усвідомленням того, що єдине їхнє достоїнство полягає тільки в тому, що вони близнюки. Кожна людина є особистістю, яка має право на своє точку зору. Я пишаюся тим, що мої сини мають власну думку, навіть, якщо її до кінця не розділяю».

Вікторія розповідає, що не має можливості часто спілкуватися з синами. Найчастіше робить це через соціальні мережі, рідше по телефону.

IMG_8391

«Часто заходжу у ВКонтакті і Фейсбук, дивлюся новини батальйону «Донбас». Все, що знаю про них, із цих новин. Прошу їх, виставляйте частіше ваші фотографії. Коли вони на них разом, це така цілісність, передати вам не можу. Часто вдивляюся в фотографії батальйону «Донбас», може, й вони там. Один раз дивлюсь, а там мій Влад на фото, собачку гладить. Це київська журналістка була до них приїхала, й зробила фото. Думаю здивувалась: людина на війні, а доброту не розгубила.

Коли ви почали помічали за синами патріотизм?

«Вони завжди такими були. З дитинства були за Україну. Вони мені кажуть, ви вели кухонні розмови замість того, щоб щось робити. А я кажу, ваше покоління, воно не таке, як наше, воно інше. Ви вільні. Ви не зрозумієте те, що пережили ми. Ви вже росли вільними. Вас вже в дитсадках не так виховували, як нас.

Ви були строгими з Владом та Еріком?

«Так, дивіться», – показує головою на протилежну стіну.

На ній – листок паперу і рівним почерком написано: «Відкрите – закрити; брудне помити; голодного нагодувати; сумного обняти. Мама».

IMG_8345
IMG_8359
IMG_8386
IMG_8407

Оксана Нірода

0312

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

94 − = 93