Під дахом храму: в гостях у несправедливо обвинувачуваних у посібництві COVID-19 – кажанів

Опубліковано:

Буває, що певна можливість випадає, мабуть, раз у житті. Так трапилося, що нещодавно три дні поспіль мені довелося побувати там, де мало хто буває, почути і побачите таке, що чують і бачать одиниці, навідатись у такі місця рідного краю, де ще не бував, хоч і живу зовсім недалеко, ну і познайомитись із багатьма цікавими та щирими людьми.
Річ у тому, що досі ще ніхто не досліджував кажанів на горищах храмів більшої частини Закарпатської області. І тут знову підтверджуються слова, сказані колись відомим закарпатським краєзнавцем та археологом Федором Потушняком: «Там, де я живу, – своя Африка, її теж треба досліджувати». В наш час, хоч і відомо, що в області офіційно нараховується 23 види кажанів, але про їхні місця існування та інші особливості життя в деталях відомо далеко не все.
Ці унікальні тварини – ссавці, які здатні літати, – є досить вразливими видами живих організмів і тому внесені до Червоної книги. В основному вони живуть у печерах,  у дуплах дерев, у підвалах та на горищах будинків. Звичайно, поселяються вони й у вежах та на горищах церковних храмів.

Фото 1. Андрій Башта досліджує навність кажанів під куполом храму
Андрій Башта досліджує навність кажанів під куполом храму

Не всі вежі храмів підходять кажанам. Храми купольної будови, наприклад, досліджувати в цьому плані не варто, адже кажани ведуть специфічний спосіб життя – коли вони не літають, то чіпляються за відповідну поверхню, на якій можуть втриматись своїми чіпкими лапками, і висять догори дригом. Так вони сплять, так вони народжують і розвиваються. Можуть жити поодинці та колоніями.  Тому вежі й горища храмів, які мають відкриті дерев’яні балки під дахом, максимально придатні для поселення кажанів, а от вежі купольної будови (як на рисунку 1 і фото 2) значно менше відповідають вимогам цих літунів, хіба що  тільки їхні підвали – для зимування. Більше про цих унікальних і корисних тварин можна дізнатися зі створеного нами нещодавно просвітницького відеоролику.

Рис. 1. Купольний храм у розрізі
Рис. 1. Купольний храм у розрізі
Фото 2. Під куполом храму ( Джерело фото: https://pravlife.org/ru/content/pochemu-chasto-mozhno-uvidet-lyudey-stoyashchih-v-hrame-pod-samym-kupolom-eto-osoboe-mesto-s)
Під куполом храму
( Джерело фото ТУТ)

Із огляду на те що поширення кажанів у храмах Закарпаття ще не досліджене, а також відоме негативне ставлення значної частини суспільства до цих тварин, навіяне стереотипами та забобонами, а останнім часом ще і байками про походження епідемії Covid-19 нібито від цих тварин,  — на початку 2020 року був започаткований проєкт із дослідження й охорони цих вразливих видів тварин «Підвищення екологічної обізнаності місцевого населення шляхом спільного збереження кажанів в прикордонних районах Угорщини, Словаччини, Румунії та України» У рамках цього проекту для дослідження кажанів був запрошений відомий орнітолог Андрій-Тарас Башта — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту екології Карпат Національної академії наук України.  Він проводив основні дослідження і визначення видів різними методами: за наявністю посліду, візуальним обстеженням горищ і дзвінниць та ін. Разом із ним ми відвідали й обстежили близько сорока  храмів різних конфесій. Виявили на цей час 5 видів рукокрилих, про що детально буде опубліковано у науковій статті.

Фото 3. Вечірниця руда (самець)
Вечірниця руда

Найцікавішим було те, що в деяких храмах траплялися колонії не одного, а двох видів кажанів, до того ж одна із них знаходилася під дахом вежі, а інша — під дахом храму.
Тут я трохи хочу зупинитись і поділитись відчуттями, які охоплювали мене, коли ми виявили одну з перших колоній кажанів саме під дахом римо-католицького храму в с. Ратівці (Ужгородський р-н, Закарпаття).  Для фіксації наукового матеріалу потрібно було їх сфотографувати.

Уявіть, що ви стоїте майже в цілковитій темряві і крізь спалахи фотоапарату помічаєте під дахом колонію невеликих кажанів, а також кілька з них знаходяться в польоті простором горища і раз у раз пролітають перед самим вашим носом чи біля вуха, або над маківкою, а ви не чуєте ані шелесту чи тріпотіння їхніх шкірястих крил!  Але, проте, можете почути звуки їхнього соціального спілкування. Існує навіть спеціальна програма-додаток для смартфонів, яка дозволяє ознайомитись із такими сигналами.

Відомо, що кажани використовують ехолокацію, тобто «продукують» ультразвуки і, за допомогою відлуння від навколишніх предметів чи перешкод у темряві можуть оминати їх і чудово орієнтуватися в просторі. Цікаво зауважити, що спілкуються кажани  нечутними для людського вуха сигналами, причому власне ці сигнали є для кожного виду унікальними, а отже, кожен вид можна визначити за допомогою спеціального приладу — ультразвукового детектора.
Інколи в храмі може бути тільки один вид кажанів (поодинокі самці або колонії самок), рідше — два види, але часто їх просто нема або жили тут раніше (видно за наявністю старого посліду). Їхня наявність чи ненаявність може залежати від багатьох факторів, наприклад від пори року, адже існують перелітні види кажанів, які можуть скупчуватись тут лише у певний період – під час сезонних міграцій, зокрема десь у серпні чи вересні. На їхню наявність може впливати також затишність горища (освітлення, захищеність від протягів і таке інше), а нещодавно перекритий дах також різко зменшує ймовірність наявності рукокрилих на горищах чи під дахом храмових веж… Якщо на даху храму завелась куниця чи сови, то кажанів тут вже навряд чи знайдеш. Сови, до речі,  теж були виявлені паном Андрієм у деяких храмах.
Дуже цікавим є процес дослідження кажанів, особливо разом із провідним експертом у цій галузі, від якого можна дуже багато чого довідатись і дійсно є чому навчитись. Але не тільки це приваблює краєзнавчу цікавість.
Адже дослідники обстежують передусім не новозбудовані храми (бо у них кажани здебільшого просто не встигли б обжитись), а храми зі своєю визначною історією й архітектурою. Наприклад, ми з Андрієм Баштою мали змогу побувати в єдиній на Закарпатті реформатській церкві з двома вежами. Як повідав нам  пан Жолт  Ковтюк —  пастор цієї реформатської громади в селі Сюрте (яке ще донедавна, в часи Радянського Союзу та перші роки незалежності України, називалось Струмківка), таких храмів є ще чотири чи п’ять в Угорщині.

Календар із зображеннями кажанів — подарунок пастору Жолту (с. Сюрте), який щиро приймав дослідників у єдиному на Закарпатті реформатському
храмі з двома вежами

Дивували нас неодноразово й інші храми. Наприклад, у одному з храмів с. Ратівці ми помітили металічне вікно зі слідами куль ще з часів Другої Світової війни.

Фото 5. Металічна віконниця римо-католицького храму с. Ратівці зі слідами від куль
Металічна віконниця одного з храмів с. Ратівці зі слідами від куль

Як розповів нам церківник, у кінці війни тут ховалося троє німецьких солдат, відстрілюючись від радянських військ. Сліди від куль є і на кованих воротах цього ж храму.

Подібні сліди від куль (але дещо менш помітні) нам показали також на реформатському храмі села Палло (раніше Павлово), до якого нас провів і про який багато чого розповів Золтан Ченгері. Храм побудований у 30-х роках ХХ століття. І хоча ззовні виглядає як кам’яний, всередині він дерев’яний, що також дуже  цікаво. За словами пана Золтана, який справді дуже любить і чудово знає практично все про цю храмову будівлю, перед побудовою храму попередня оцінка ґрунту показала, що він не витримає масивної кам’яної будівлі, тому і вирішили збудувати легшу — дерев’яну. Стеля цієї церкви була підвішена тросами до балок даху. Такого ми не бачили більше в жодному іншому храмі, які обстежували. В кожному селі ми досліджували, якщо була можливість, по кілька храмів. І тут хочу зауважити, що вірники однієї конфесії люб’язно надавали нам контакти вірників чи навіть священників іншої конфесії, які могли нам відкрити двері своїх храмів. У цьому відчувається дружність між вірниками різних християнських конфесій, як і в тому, що деякі храми були спільними для греко-католиків і римо-католиків (греко-католицький храм у с. Палло) або для греко-католиків і православних (храм у с. Ярок та в ужгородському мікрорайоні Доманинці). Якраз про храм парафії  Різдва Пресвятої Богородиці у с. Ярок хочеться наголосити. Він був збудований ще у 1802 році, а почав будуватися ще за життя відомого греко-католицького єпископа Андрея Бачинського, про що свідчить пам’ятна табличка на стіні у притворі цієї церковної будівлі.

Греко-католицький храм парафії Різдва Пресвятої Богородиці у с. Ярок

Перебуваючи на горищі таких старих церков, мимоволі відчуваєш, що це не цільком безпечно, адже хтозна, чи витримають тебе дошки…  Тому для більшої гарантії при пересуванні під дахом доводиться завжди ставати однією ногою на дві дошки, а вишуковуючи кажанів у щілинах між балками даху, —рухатись по периферії по міцних грубих (хоча теж дуже старих) балках, як це і робив в основному Андрій Башта.

Хочеться також згадати і дуже гарну будівлю реформатської церкви у с. Паладь-Комарівці, яка є однією з родзинок тематичного туристичного маршруту «Шляхами середньовічних церков».  Вона височить на пагорбі у центрі села.

Фото 7. Реформатський храм у с. Паладь-Комарівці
Реформатський храм у с. Паладь-Комарівці

Цей храм визначний тим, що у ньому були знайдені настінні фрески, а це здебільшого не властиво для протестантських церковних будівель. Фреска зображує сцени з легенди про святого Ласло. Розписи датуються приблизно початком ХVI ст.

Фото 8. Древня фреска на стіні храму
Древня фреска на стіні храму

До речі, ця церква користується значною популярністю серед дослідників, вона була описана під час реалізації проєкту «Туристичний маршрут задля спільної релігійної та культурної спадщини» в рамках Програми транскордонного співробітництва ЄІСП Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2007-2013.
Насамкінець хочеться згадати найцікавішу ситуацію, яка трапилась із нами за ці три дні. В селі Сторожниця ми мали намір обстежити римо-католицький храм Різдва Пресвятої Діви Марії, назустріч нам вийшов хлопчина років 15. Він був здивований, що ми хочемо знайти кажанів у церкві (мабуть, тому що такого в цьому регіоні ніхто ніколи не робив), і всіляко нам намагався пояснити, що навряд чи там ми щось знайдемо, оскільки він їх тут не помічав. Але за три дні подорожі саме так нам говорили дуже часто, тому важливо в цьому переконатись особисто. Ми, як завжди, оглянули горище і дах під вежею. Нічого не знайшовши, ми вже було подумали, що хлопчина все-таки має рацію. Та, виходячи з храму на подвір’я, майже перед самим входом на підлозі лежав живісінький кажан. Коли ми входили в храм, його там однозначно не було. Цілком можливо, що він, наляканий нами, вилетів із вежі храму, хоча це лише моє припущення. Але цей випадок  вчергове доводить, що ніколи не варто здаватись у дослідженнях і пошуках. Доречно тут згадати вислів, який із самого дитинства повторює мені мій батько: «Хто шукає, той завжди знайде». Слова ж ці — вічні, бо мають Євангельське підґрунтя.

Фото 9. Андрій Башта здійснює польове дослідження кажана, знайденого біля римо-католицького храму в с. Сторожниця
Андрій Башта обстежує кажана, знайденого біля римо-католицького храму в с. Сторожниця

Наші подорожі і дослідження плануємо продовжувати й надалі в інших районах Закарпаття, тому, звичайно, маємо бажання ділитись особистими відкриттями і враженнями з вами, шановні читачі.

На изображении может находиться: небо, дерево, растение, облако, трава, на улице и природа

Біланич Михайло, співробітник Інституту еколого-релігійних студій, зав. сектору природи ЗОКМ ім. Т. Легоцького, краєзнавець

Стаття підготовлена за фінансової підтримки  Європейського Союзу. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю Інституту еколого-релігійних студій та необовязково відображає погляди Європейського Союзу.

Про Захід