Перенесення поховань: на Закарпатті в кількох населених пунктах незабаром почнуть ексгумувати захоронення радянських воїнів (Фото)

Опубліковано:

У центральних частинах багатьох населених пунктів Закарпаття (та й, власне, по всій Україні) стоять меморіали загиблим у роки Другої світової війни воїнам радянської армії з окремими похованнями та братськими могилами. Донедавна їх намагалися не чіпати – занадто болюча і потенційно скандальна це була тема. Однак повномасштабна війна змінила відношення і до цієї частини нашої історії, тож міста і села почали цікавитися, чи можливо перенести ці поховання туди, де вони мають бути – на кладовища. Приклад у цьому показало Мукачево, наразі протоптаною цим містом стежкою вирушають Тячів, Свалява, Великий Березний, Виноградів, Довге тощо.

Але почнемо з того, як взагалі у центрах населених пунктів з’явилися ці меморіали та поховання. Якщо ви думаєте, що вони були створені ще в роки війни, по лінії просування фронту – ви помиляєтеся. Восени 1944 року, коли фронт проходив через територію сучасного Закарпаття, загиблих під час боїв радянських воїнів ховали, якщо можна так сказати, будь-де, частіше за все, десь у скверах. Так, в Ужгороді по кілька могил знаходилися у нинішньому сквері Героїв Майдану (біля будівлі СБУ), навпроти ринку на пл. Корятовича і навіть у сквері площі Ш. Петефі. Те саме було і в інших населених пунктах краю.

Впорядкувати захоронення і створити меморіали загиблим воїнам зобов’язала постанова Народної Ради Закарпатської України від 9 грудня 1944 року. Саме після цього, у 1945 році, були облаштовані більшість меморіалів на території Закарпаття, причому левова частка їх створювалася саме в центральних частинах населених пунктів. Одним із винятків був Ужгород, де меморіал – Пагорб Слави – вирішено було звести біля діючого цвинтаря на горі Кальварії (хоча першим варіантом усе ж планувалося спорудження меморіалу на нинішній площі Народній). Чому для цього обирали центр? Мета була суто ідеологічною – меморіали мали стати новою святинею, місцем поклоніння. Тож у 1945 році на всій території області активно проводили ексгумаційні роботи – переносили поховання радянських воїнів на нові місця.

Цікаво, що нинішні діючі «Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» забороняють розміщення кладовищ у приміських зонах і близько від сіл. «У  санітарно-захисних  зонах  не  можна   допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями,  гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх   шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ  загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел   централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі», – йдеться у державних санітарних правилах і нормах. У 1945 році цих норм або ще не було, або ними знехтували. Частково невідповідність цій нормі нині й використовується в багатьох містах як підстава для перенесення поховань радянських воїнів на територію кладовищ.

Але загалом ця процедура є тривалою і складною, адже в Україні не розроблено чіткого механізму попри прийняті закони про декомунізацію та дерусифікацію. Так, Мукачево йшло до реалізації перенесення поховань з площі перед міською ратушею ще з 2013 року, коли були вперше озвучені такі наміри й почався збір документів. У 2016 році там був проведений міський плебісцит, під час якого 80% мукачівців висловилися за те, аби перенести поховання з центральної частини міста. І лише у 2022-му Міністерство культури України видало наказ про перенесення пам’ятки. На словах видається, що нічого складного немає, однак на ділі процедура є справді дуже важкою.

Демонтаж меморіалу загиблим воїнам радянської армії у Мукачеві

Як пояснює Аліса Святина, керівниця проєктної організації «Реставраційно-технологічний центр», яка консультувала Мукачево, а нині працює з іншими містами Закарпаття у вирішенні цих питань, перш за все населені пункти, що мають бажання перенести з центральної частини поховання радянських воїнів, повинні провести громадські обговорення і впевнитися, що населення підтримує таку пропозицію. На основі позитивного рішення громадських слухань виконавчий комітет або рада населеного пункту приймає рішення про перенесення і виготовлення відповідної документації. Так, на перенесення повинно дати погодження обласне управління Держпродспоживслужби, яке є правонаступником Державної санітарно-епідеміологічної служби Закарпатської області. Потрібна також згода власника або уповноваженого органу на перенесення пам’ятки історії та згода власника або уповноваженого органу земельної ділянки на перепоховання. Тобто міські та сільські кладовища повинні мати впорядковані документи на земельні ділянки (право власності, кадастровий номер тощо).

Також треба провести історико-бібліографічні дослідження, знайти документи і паспорти пам’ятки історії (на жаль, у багатьох населених пунктах із цим є проблеми, документи на початку 1990-х були втрачені). Результатом науково-проєктних робіт є передпроєктні пропозиції, які повинні отримати схвалення на консультативній раді з питань охорони культурної спадщини при Закарпатській ОДА (ОВА). Тільки після цього документи надсилають до Міністерства культури України, адже без наказу Мінкульту та дозволу Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій будь-які роботи будуть вважатися пошкодженням пам’ятки, за що передбачена кримінальна відповідальність.

Після того, як цю процедуру, хоч і важко, але пройшло Мукачево, інші міста й села Закарпаття почали активно цікавитися такою можливістю. У цій статті ми наведемо кілька прикладів населених пунктів, де вже незабаром можуть стартувати роботи з ексгумації поховань радянських воїнів.

Свалява

Фронт Другої світової війни пройшов через місто Свалява 24 жовтня 1944 року, в боях брали участь частини 18-ої армії 4-го Українського фронту. До цього за місто протягом п’яти днів тривали запеклі бої, радянській армії допомагали партизани з’єднання Василя Русина. Дані щодо кількості загиблих в різних джерелах різняться. За одними даними, в боях за місто полягло 57 радянських воїнів та 5 партизан, які були захороненні в братських та індивідуальних могилах в різних частинах міста (прізвища 12 радянських воїнів та 3 партизан були невідомі). За даними з паспорта пам’ятки, загинуло 50 воїнів і 5 партизанів, з них відомі прізвища лише 38-ти. У 1945 році їх перепоховали у 24 могилах на цвинтарі, облаштованому в центрі міста за проєктом військового інженера І. Князева.

Поховання має статус пам’ятки місцевого значення як «Обеліск на братській могилі» і є меморіалом у формі неправильного прямокутника площею 0,36 га, в  центрі його було споруджено обеліск, увінчаний п’ятикутною зіркою. Нині меморіал перебуває у незадовільному стані, надгробки, що не мають фундаменту, провалюються. 

У лютому 2023 року пам’ятку історії «Обеліск на братській могилі» вирішено було перенести з центральної частини міста, з вулиці Головної, на діючий цвинтар Сваляви на вулиці Мукачівській (звісно, йдеться не лише про перенесення власне обеліску, а й про перепоховання останків воїнів радянської армії). У лютому-березні 2023 року в місті провели громадські слухання, під час яких громадськість підтримала цю пропозицію. Наразі Свалява отримала дозвіл міжвідомчої комісії на проведення ексгумаційних робіт, які має реалізувати ліцензоване підприємство КП «Пам’ять» Івано-Франківської міської ради. Наразі чекають ще на дозвіл Мінкульту, тож роботи планують розпочати восени. Після того, як рештки радянських воїнів будуть перепоховані на цвинтарі, на новому меморіалі повторно використають старі дошки з іменами та проведуть роботи з благоустрою.  

Тячів

У боях за Тячіву кінці жовтня 1944 року загинуло більше 30-ти воїнів, деякі з них одразу були поховані на території міського парку. Братську могилу там упорядкували у 1945 році, в ній перепоховали 34 військовослужбовця, ще двох – лейтенанта Ф.Т. Шилова та капітана Н.І. Буднікова – в індивідуальних могилах по боках. Над братською могилою був встановлений обеліск, увінчаний п’ятикутною зіркою. В нижній частині обеліску прикріплена дошка з прізвищами шести радянських воїнів, з двох боків обеліску встановлені меморіальні дошки з прізвищами двох воїнів – усі інші прізвища є невідомими.

Меморіал у Тячеві у 1970-х

Наразі меморіал перебуває у дуже поганому стані.  Обеліск був зруйнований деревом під час буревію у серпні 2021 року і не підлягає відновленню. Інші елементи пам’ятки також зазнали руйнувань. Тячівська міська рада має намір реконструювати парк, тож назріла потреба перенести звідти поховання. Громадські слухання визнали пропозицію слушною, тож 23 березня 2023 року виконком Тячівської міської ради виніс рішення про перенесення обеліску та поховань на територію міського кладовища. Там облаштують окремий меморіал з пам’ятним каменем та меморіальними дошками над похованнями. Наразі Тячів не отримав дозволу на проведення ексгумаційних робіт, однак налаштований на те, аби провести їх ще цьогоріч.

Великий Березний

Дуже цікава ситуація склалася у смт Великий Березний. Фронт Другої світової війни пройшов через селище 26 жовтня 1944 року. Тоді загиблих у боях ховали у селах на території району, а у 1945-му тіла ексгумували й перевезли до Великого Березного, де на центральній площі спорудили меморіал. Поховали там аж 211 осіб, над похованням встановили бетонну скульптуру радянського воїна на прямокутному постаменті (автор скульптури – невідомий). На фасаді постаменту розмістили меморіальну дошку у формі щита, на якій був пам’ятний надпис. Праворуч і ліворуч від пам’ятника знаходилися меморіальні дошки з прізвищами загиблих.

У 1982 році цей меморіал був демонтований, а на іншому місці створили новий комплекс у вигляді піднятої площадки з бетонними плитами, на якій  встановили постамент із залізобетону та дві вертикальні стели з горельєфом радянського воїна на лицевій стороні. На гранітних плитах вказано, що на цьому місці поховано 229 радянських воїнів. Однак жодних документів, де було би вказано про ексгумаційні роботи у той період, не збереглося, тож невідомо, де нині знаходяться поховання радянських воїнів: на старому місці чи на новому.  

Це значно ускладнило процедуру перенесення пам’ятки, адже перед цим потрібно провести пошукові роботи. Вже незабаром фахівці івано-франківського КП «Пам’ять» почнуть працювати у Великому Березному. Для визначення місцезнахоження поховань вони розкриють дві ділянки 1х1м і копатимуть до 3 метрів углиб, аби знайти сліди перепоховань. Якщо їх не буде на нинішньому місці пам’ятки, значить вони залишилися на старому місці в центрі селища.

Схожа ситуація, до слова, є у Виноградові. Там поховання воїнів знаходилося спершу в центрі міської площі, звідки у 1970-х меморіал перенесли на її край, однак не збереглися відомості про те, аби переносили туди й поховання. Тепер місто, бажаючи провести реконструкцію площі, має зрозуміти, чи є під нею поховання і що з ними робити далі. Для цього там теж незабаром проведуть пошукові роботи.   

Ці пошуки, а також процедура ексгумації можуть відкрити чимало нових відомостей про проведення перезахоронень у 1945 році. Наприклад, у сусідній Львівщині під час подібних робіт частіше за все виявляли значну невідповідність між заявленими на меморіалах цифрами і знайденими рештками. Так, на Марсовому полі у Львові за документами були поховані 3400 осіб, а під час ексгумації виявили лише 530. У Мостиськах значилося поховання 54 осіб, а знайшли лише дві домовини з рештками 4-5 осіб (що цікаво, були вони без взуття). Що знайдуть у братських та індивідуальних могилах у закарпатських міста і селах – дізнаємося вже незабаром. Наразі ж бачимо, що питання перенесення поховань часів Другої світової війни на території цвинтарів викликають велике зацікавлення у керівництв багатьох населених пунктів краю. Наразі є запити зі селища Ясіня, де також є великий меморіал із заявленими похованнями більше 200 осіб, з Довгого, Рахова тощо. Не всі населені пункти наразі мають кошти, аби профінансувати ці масштабні роботи, однак збір документів починають, аби потім, коли буде така можливість, спростити частину бюрократичної процедури. 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

Про Захід