Арт-простір, який харків’янин Олександр Секірін з товаришами задумав створити на березі річки в Ужгороді, багатьом містянам не сподобався, але разом із тим зробив йому своєрідну рекламу. Нещодавно цей простір облаштували у Боздоському парку. Працюють там виключно вимушені переселенці з усієї України. Що це за місце, у чому полягає його ідея та як взагалі Олександр зі своєю родиною (у складі 17-ти осіб) потрапив до Ужгорода – він розповів «Про Заходу» у черговому випуску програми «Простір без війни».
- Добрий день, я знаю, що спершу ужгородці не дуже позитивно сприйняли арт-простір на березі Ужа біля філармонії. Але зараз ви перезапустилися у Боздоському парку і, ніби, все нормально.
Привіт, мене звати Саша, я – з Харкова. Я вже казав і повторю: ми дуже вдячні активістам, які допомогли нам звернути увагу на назву, на місце. Зараз арт-парк розташовується у Боздоському парку, ми вже працюємо півтора тижні. У суботу та неділю у нас було відкриття офіційне. До нас завітало близько 2000 батьків із дітками за два дні. Все добре. Я вважаю, що Ужгород – дуже гостинне місто. Коли ми сюди приїхали у березні і почали волонтерити, нам місцеві хлопці допомогли зі складом, з першою гуманітарною допомогою, яку ми відправляли на Харків. Ми тут проводили і проводимо благодійні концерти на Театральній площі, нас також місцеві хлопці та дівчата підтримують. Нам допомагають ді-джеї, музиканти, артисти, аніматори. Ми все це робимо безкоштовно на підтримку гуманітарних місій, ЗСУ, й ужгородці нам дуже допомагають. Тому я вважаю, що Ужгород – це гостинне місто.
- Можливо, ці 2000 людей, які прийшли до вас на майданчик – це і було «перепрошую» по-ужгородськи?
Можливо, але я вважаю, що це – неважливо. Зараз нам, як ніколи, потрібно бачити те, що нас об’єднує, зближує, а не те, що різнить. Тому ми раді були бачити кожного гостя, незалежно від того, що він думав, що він хотів. Бо наша місія – це робити людей щасливішими. Якщо люди, котрі приходять сюди, стають хоч трішечки радіснішими, то все вдалося. І не важливо, що було «до».
- Що ви сьогодні можете запропонувати дітям, дорослим?
Ціль парку проста: тут усі локації, майстер-класи, розваги – безкоштовні. Це – не фондова, не грантова історія. Це було наше рішення з моїм другом. Тут є різні зони для діток: де вони граються, де для них проходять майстер-класи з педагогами, аніматорами (малювання, ліпка, співи, різьба до дереву, нещодавно робили шпаківні та еко-смітники – хочемо, щоб діти змалку були екологічно свідомими). Поки діти розважаються, у педагогів є важлива задача – зближувати їх, давати базові навички комунікації. Поки діти зайняті, батьки можуть відпочити, помріяти. Тут дуже затишно, прекрасне місце, де можна подумати про своє. До нас приходять чудові батьки. Якщо вони граються самі з дітками, завжди запрошують до кола інших дітей. Моя особиста філософія – чужих дітей не буває. Тому до кожної малечі ми ставимося, як до своєї. Батьки тут теж ініціюють різні проєкти, почали проводити майстер-класи зі спортивного туризму. Вчимо діток, як розкласти намет, зав’язати вузол, розпалити вогнище. Батьки приходять з VR-окулярами: дітки граються, пізнають щось нове. Зробили сцену для виступів артистів: дитячих та професійних. До нас підходять дітки, які кажуть: «Хочемо щось показати». Якщо ти щось умієш – «велкам», є колонки, мікрофон, апаратура. У нас недавно був виступ артистів Падіюна, за що ми їм дуже вдячні. Робили пазл України. Тут є Андрій – такий добрий чоловік, який проводить з дітьми майстер-класи по дереву. Ми зробили великий пазл України, діти його розмальовували (кожен міг взяти розмальовувати свою область). Є фотозони, де люди можуть сфотографуватися, відпочити. Є пікнік-плейс, якщо сім’я любить просто повалятися, тут є пледи, каремати. Для нас теж важливо, щоб діти та батьки краще розуміли одне одного. Є у нас альтанка для проведення Днів народження, форумів.
- А в чому бізнес?
Я завжди кажу, що є ціль проєкта, а є – результат. Для нас ціль – це не гроші. Це важливо розуміти, бо люди часто плутають ці поняття. Завжди повинна бути ціль, яка має вирішувати потреби навколишнього середовища. Гроші – це всього лише результат того, наскільки ти грамотно зрозумів ціль і наскільки ти її вирішив. Я вважаю, що гроші для бізнесу – як повітря для людини. Я не живу, щоб дихати, але й без повітря я не можу. Так само і гроші. Ціль бізнесу – не гроші, але й без них він не зможе розвиватися. У нас є фуд-корт, де ми продаємо смачні напої, їжу, каву. Ось це – наша монетизація. Ми вдячні усім, хто нам допомагає: творчим організаціям, які проводять заняття з дітками; батькам, які приносять іграшки. Кожен допомагає, бо це – спільний простір і кожен його робить кращим.
- Розкажіть про команду свою. Кого ви до неї відібрали?
Ми оголошували вакансії, запрошували педагогів, аніматорів, барист, адміністраторів, хостес. Ми одразу намагаємося робити сервісно, якісно. Коли люди приходять у гості, їх зустрічають наші улюблені адмінчики, хостеси, котрі розповідають, що тут відбувається. Візьмуть дитину за руку, відведуть до аніматорів, педагогів, допоможуть батькам встановити шезлонг, стілець. Коли ми оголосили вакансії, відгукнулося 30 осіб, із них 23 були з Харкова. Зараз у нашій команді – тільки переселенці, ми намагаємося у першу чергу допомогти їм. Це – чудові люди з Києва, Ірпеня, Миколаєва, Херсона, Кременчука, Харкова та інших міст. Ми зібрали команду людей, які, як і ми, хочуть робити людей щасливішими. Ми усі перейнялися цією ціллю, незважаючи на те, що кожному з нас нелегко. Ми готові віддавати кожному гостю. Ми віримо в перемогу, нас це надихає, надихає бачити користь від нашої праці, надихає, коли нам дякують. Коли ви сюди завітаєте, ви не побачите тут анітрошечки смутку – лише позитив та радість, якими ми хочемо ділитися.
- А чим ви займалися у Харкові? Там теж був подібний напрям діяльності?
Я є засновником «ALL STARS Dance Centre», це – найбільший танцювально-освітній центр країни. Ми працювали тільки у Харкові, мали чотири філії. Займалися до початку війни у нас 2000 діточок. У команді було 100 осіб. Мій друг і партнер був засновником арт-заводу «Механіка», це – колишній завод ім. Малишева, 25 тис.кв.м., де проходили концерти, великі заходи, працювали позашкільні секції. Ми вирішили об’єднати наші зусилля та мрії, бо завжди хотіли зробити такий вуличний простір, де люди безкоштовно можуть проводити час. Від початку червня ми відновили у Харкові роботу одного філіалу, а позавчора у нас було відкриття філіалу у Києві. Тобто ми вирішили продовжувати нашу історію 15-річну, відкривши філіал у торговому центрі «Dream Town» на Оболоні. Ми привезли туди 30 осіб з нашої команди. Вони нам довірилися, переїхали.
- Незважаючи на гостру фазу війни ви не зупиняєтеся, продовжуєте розвиватися?
Так. Як сказав власник «Dream Town»-а, бізнесмен Гарік Корогодський (я думаю, глядачі його знають): «Саша, Женя (Женя – це мій брат), розумними вас точно не назвеш, але патріотичними та відважними – 100%». Бо у війну розпочинати проєкти – це, звичайно, ризик. Але ми не можемо інакше, нам важливо спробувати. Хай не вийде, але я буду точно розуміти, що я зробив усе, що міг, для розвитку дітей та згуртування дорослих. Незважаючи на війну, у дітей повинно бути дитинство. Нашим дітям будувати нашу країну, а всі ми знаємо, що ті навички, які дитина отримає у дитинстві, вона буде передавати у дорослому віці.
- Розкажіть про свою родину, про тих, із ким ви переїхали до Ужгорода. Перед інтерв’ю ви сказали, що це – близько 17 осіб.
Вперше я потрапив до Ужгорода наприкінці січня. В «ALL STARS Dance Centre» я багато подорожую, ділюся своїм досвідом з різними творчими центрами, сферою послуг, навчаємо державний сектор, навчаємо педагогіці, лідерству, процесам. Наприкінці січня я був у гостях у школи танців «Бліц» (мене запросила Альона Камінська), два дні я навчав педагогів роботі з дітками та дорослими, сервісу, процесам. Альона зробила дуже цікаву екскурсію Ужгородом, мені дуже сподобалося. Пообіцяв їй, що у березні ми приїдемо з родиною побачити Ужгород і сакури. Так сталося, що нас приїхало 17 осіб (мої батьки, батьки моєї дружини, дружина мого брата, наші діти). Тут ми від самого початку почали волонтерити, знайшли однодумців (я вже казав, що дуже допомогли місцеві хлопці та дівчата), почали проводити благодійні концерти та готувати смачну їжу на кар’єрі. З батьками готували плов, шашлик, лаваш, окрошку, бограч. Зараз половина моєї сім’ї переїхала до Києва, бо там була підготовка до відкриття філіалу. А я з дружиною, донькою та батьками дружини поки що тут. Хоча їжджу: Київ-Ужгород, Київ-Ужгород. І Харків.
- Давайте повернемося до цього арт-парку. Зрозуміло, що це – справа сезонна. Яку перспективу ви ставите далі, що буде з парком, коли почнуться затяжні дощі?
У середині жовтня ми плануємо усе це закрити шатрами – хочемо зробити осінньо-зимову казку. Запросимо наших найкращих декораторів, котрі зможуть нам допомогти цей літній простір перетворити на осінньо-зимову казку. Плани поки такі.
- Несподівано, чесно кажучи, бо усі літні тераси тут зазвичай закриваються. Ви справді любите ризик.
Люблю ризик? Не знаю, ніколи не думав про це. Я вірю в те, що краще спробувати і пожалкувати, ніж не спробувати і також пожалкувати. Ми хочемо спробувати, бо бачимо, що люди приходять, що ми робимо корисну справу. Хочемо продовжувати її робити. Може, не вийде – у Бога свої плани. Мені дуже подобається вислів: «Якщо щось йде не за вашим планом, можливо, ви не знаєте Божих планів». Ми віримо, що наші плани і Божі – співпадуть.
- Дай Бог. Після того ви повернетеся до Харкова?
Так. Харків’яни люблять своє місто, кожен допомагає йому, як може. Протягом цих пів року ми мріяли побачити надпис «Харків». Ми приїздимо часто до Харкова, там наші волонтерські штаби. Але мріяли про те, щоб їхати туди вже з сім’єю, побачити ту вивіску «Харків». На жаль, у багатьох харківських друзів ця картина почала розмиватися, тому найближчим часом ми їдемо знову у Харків, хочемо відновити картинку, відчуття. Я поки не знаю, чи можна повертатися з дітьми, ми не розуміємо, наскільки це може бути безпечно. Тому поки сім’я живе в Ужгороді та Києві. Але кожен із нас мріє кожен день про те, як ми знову повернемося у Харків і зможемо приносити користь там.
- Вам не тісно в Ужгороді?
Нам часто задають це питання. Ні. Якщо ти нічого не робиш, тобі буде нудно в будь-якому місті. А якщо робиш – як може бути тісно? Багато людей: доброзичливі, ввічливі, інтелектуальні. Це – велика локація на 1000 кв.м.
- Ви вже думали про те, яким буде ваш перший день після нашої перемоги?
Так. Коли все почалося, моя команда була пригнічена. І ми по четвергах почали проводити для команди, для всіх бажаючих онлайн-зустрічі зі психологами. Запрошували психологів і проводили бесіди на тему: «Як зберегти «кукушку»?». Ми розуміли, що будемо продовжувати працювати з людьми, маємо робити їх успішнішими, впевненішими, щасливішими – а це значить, що ми самі повинні бути такими. На кожному занятті було таке питання: «Що ми будемо робити у перший день перемоги?». Ми одразу зробимо велику вечірку, запросимо усіх наших співробітників, батьків, родичів, учнів. Зробимо велике свято з виступами, танцями, піснями, з гімном нашим. Це буде свято, тільки свято.
«Про Захід». В рамках Гранту від Національної асоціації медіа та Internews.
