Рік тому «Про Захід» уже розповідав своїм читачам про реставраційні роботи, які з 2019 року проводяться всередині ужгородського греко-католицького кафедрального Хрестовоздвиженського собору. Зокрема, тоді ми показали, як група львівських та ужгородських реставраторів, випускників Львівської академії мистецтв, реставрувала розписи склепіння храму з центральною композицією «Воздвиження чесного животворящого хреста», яку в 1939 році створив відомий художник Йосип Бокшай. Нині реставрація розписів завершена, риштування зняті, тож побачити роботу Бокшая може кожен, хто увійде до собору. Реставратори ж приступили до наступного етапу робіт.
Перш за все, нагадаємо, що такі масштабні наукові, пошукові та реставраційні роботи в будівлі, яка є одним із символів Ужгорода і має високий статус пам’ятки архітектури національного значення, стали можливими завдяки європейському гранту – Програмі транскордонної співпраці Європейського інструменту сусідства «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020». У рамках проєкту «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» у словацькому Кошице вже успішно відреставрували старовинну Урбанову вежу, а в Ужгороді – відновлюють розписи нефу, тобто центральної частини греко-католицького кафедрального собору, а також його унікальний дерев’яний іконостас.
Саме про іконостас ми сьогодні вам і розкажемо. У багатьох історичних джерелах його згадують, як дуже гарну і цінну частину інтер’єру собору. Наприклад, історик Карой Мейсарош у праці «Історія Унґвара від найдавніших часів – донині» (1861) писав про «рідкісної краси» центральний великий вівтар. Він і справді є мистецьким шедевром, створеним ще в далекому 1779 році на замовлення єпископа Андрія Бачинського. Уся конструкція іконостасу дерев’яна: каркас – дубовий, різьблені елементи – з вільхи та липи. Вирізьбив його скульптор з Кошице Франциск Фех, і зробив це так, що навіть нині реставратори дивуються тонкості й ажурності тієї роботи.
Менеджер проєкту Євген Лукша веде нас до іконостасу собору, біля якого якраз працюють реставратори. Вони консервують тильну його сторону, обережно знімають з шар олійної фарби, яким грубо замастили усі розписи в радянські часи (точніше, на початку 1980-х, коли держава ремонтувала церкви, готуючись до відзначення тисячоліття хрещення Русі). Там, де шар олійної фарби зняли, на деревині видніються розписи. Таким чином реставратори вже зробили чимало значущих відкриттів, знайшли надпис про поновлення іконостасу за часів єпископа Олександра Стойки, виявили чимало підписів майстрів та священників. Навіть рідний брат Йосипа Бокшая, священник Еміліан Бокшай, залишив на стіні біля іконостасу своє прізвище та ім’я.
«Для кожного виду цих робіт є певна методика і технологія, – розповідає менеджер проєкту Євген Лукша. – Вони є продуктом досліджень і погоджені в науковому звіті, розробленому Львівською національною академію мистецтв. Мета одна – не допустити втрати первинних шарів. І ми бачимо позитивний результат, бачимо нарешті, як тут колись усе виглядало. Знімаючи пізніші нашарування, реставратори не знали, що побачать. У процесі роботи багато чого нового нам відкрилося, знадобилися додаткові дослідження і роботи, які призвели до додаткових витрат. Але ми справді бажаємо, аби весь процес реставрації відбувався винятково якісно, адже цей проєкт дуже важливий із наукової, культурної та духовної точки зору».
Далі Євген Лукша веде нас до майстерень, де група реставраторів працює над розчищенням позолочених елементів іконостасу та старовинних ікон, улаштованих у нього. Ікони ці у 1779 році створив монах Тадей Спалинський, у ХІХ столітті їх частково поновив відомий художник Фердінанд Видра, а у 1939-му до поновлення іконостасу докладав руку інший відомий митець – Йосип Бокшай. Керівник реставраційних робіт, художник-реставратор Василь Карпів розповів цікаву історію про одну з ікон іконостасу – «Богородицю з дитям». Її вирішили під час дослідження піддати рентгенографії, яка показала, що Фердінанд Видра змінив контури рисунку Спалинського. Реставратори вирішили зняти шар прописів Видри і справді знайшли під ним дуже якісний живопис Спалинського у чудовому стані. Чому Видра вирішив поновити його – незрозуміло, можливо, через те, що зображення Богородиці з дитям із часом потемніло.
Реставратори нині теж працюють із потемнілими від часу іконами. Кажуть, темнішає верхній шар лаку, тож якщо зняти його, зображення стає таким, ніби його лише вчора створили. Дивлячись на чудові ікони з іконостасу, справді не скажеш, що їм – майже 250 років. Вони прекрасно збереглися, лише деякі мають дрібні вади, які майстри обережно ретушують.
Сам іконостас, до слова, теж зберігся у хорошому стані. Художник-реставратор Василь Карпів називає його перлиною і відзначає дуже професійну різьбу й високоякісні матеріали. Як же здивувались реставратори, коли побачили, що позолочена різьба іконостасу свого часу була вкрита дешевим синтетичним матеріалом, схожим на блискучі фантики у цукерках. «Ми взагалі не зрозуміли спочатку, що це за матеріал, – розповідає Василь Карпів. – А коли провели дослідження і виявили, що під ним є справжнє золото, були вражені. Ви уявляєте, наскільки несвідомо це було зроблено: блискучою плівкою заліпити справжнє золото! Воно ж кілька місяців поблищало після такого «ремонту», а потім почало темнішати і виглядати зовсім неестетично».
Борються нині реставратори і зі ще одним методом, яким свого часу намагалися поновити іконостас – дешевою фарбою «бронзівкою», що імітувала вигляд позолоти. Під її шаром теж знаходять сусальне золото, причому кількох відтінків: червонуватого – для квітів, зеленуватого – для рослинних елементів.
«Після реставрації іконостас не буде блискучим – не в тому полягає наша робота. Ми хочемо максимально відкрити оригінал, тому втручаємося лише тоді, коли треба доповнити втрачені елементи різьби, або коли позолота стерлася (бачимо таке більше в нижній частині іконостасу, яку частіше прибирали й чіпали руками)», – розповідають молоді реставратори.
Нині роботи з іконостасом підходять до завершення. Ми стали свідками того, як фахівці працюють над так званими «царськими вратами» – різьбленими воротами, через які єпископ і священники проходять у вівтарну частину собору. Унікальність їхня полягає в тому, що в центрі на верхівці майстерно вирізьблені митра (головний убір єпископа) та жезли, один з яких у точності повторює форму єпископського жезла, який імператриця Марія Терезія подарувала єпископу Бачинському. Після цієї роботи реставратори стануть до розчистки бокових, так званих «дияконських воріт». Керівник реставраційних робіт Василь Карпів каже, що монтувати відреставрований іконостас повністю найближчим часом не будуть, оскільки в соборі починається активний період робіт із розчистки бокових стін нави, пил і бруд з яких можуть нашкодити розчищеним іконам. Цей етап робіт, до слова, теж дуже цікавий і теж уже приніс багато нових відкриттів, зокрема не лише розписи Фердінанда Видри, а й, імовірно, ще пізніші – тих часів, коли собор був єзуїтським костелом.
Якщо ви нині зайдете до кафедрального собору і піднімете очі догори, чітко побачите темну лінію, яка відділяє вже розчищену частину стелі від ще не очищених від кіптяви стін. Але найважче реставраторам відчищати зовсім не кіптяву, а знову-таки олійну фарбу, якою колись так любили фарбувати нижню частину стін. Перед тим, як стати до роботи, були проведені дослідження, які виявили близько 3-5 шарів олійної фарби. Аби зняти її, фахівці змушені були працювати у два етапи, зате під олійним нашаруванням виявилися квіткові орнаменти, створені, ймовірно, Фердінандом Видрою, а також барокові орнаменти зі ще ранішого періоду. Подальше завдання – зберегти знайдене, укріпити в певних місцях, реконструювати втрачені елементи й законсервувати, аби наступні 50-100 років відвідувачі собору могли милуватися тим, як він виглядав у XVIII столітті. Наразі дослідникам та реставраторам вдалося знайти сліди роботи в соборі, як мінімум, п’яти визначних художників та майстрів. Не знайшовся, на жаль, поки підпис Фердінанда Видри, але й роботи ще не завершилися, тож можливі нові сюрпризи і знахідки.
Загалом масштабний проєкт «Реставрація спільної історичної та культурної спадщини» має завершитися у серпні 2022 року. Однак реставратори вже бачать, що не дуже встигають закінчити роботи до цього терміну, адже робіт виявилося більше, ніж планували спочатку, до того ж відкрились проблемні зони, які потребували більше часу і уваги. Звісно, можна було би прискоритися і завершити усе абияк, як це трапляється у нас часом на термінових об’єктах. Однак ані куратори проєкту, ані самі реставратори, на щастя, з таким категорично не погоджуються, розуміючи всю важливість справи. Тому, за словами його менеджера Євгена Лукші, для якісного завершення робіт керівники проєкту клопотатимуть про виділення додаткового часу з резерву програми до грудня 2022 року. Якщо це вдасться, інтер’єр собору до кінця року буде відкрито комплексно, аби кожен міг побачити, яку гігантську роботу провели усі учасники цього надважливого для Закарпаття проєкту.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
