Кажуть, в Японії є приказка про те, що найкращою в цвітінні є сакура, а найкращими серед людей є воїни. Цьогорічний сезон цвітіння сакури в Ужгороді поєднає все найкраще, адже в місті організовують благодійний «Сакура фест», під час якого можна буде й сакурами милуватися, і воїнам нашим допомогти. Очікується, що на перші вихідні квітня до міста завітають тисячі туристів, тож не зайве буде ще раз згадати про міфи й правду про сакури, а ще вкотре закцентувати на головному правилі – сокотити(берегти) сакури.
У тій же Японії початок цвітіння сакури визначають спеціальні люди, котрі уважно слідкують, чи з’явилися квіти на дереві на території святилища Ясукуні (до слова, цьогоріч це сталося 24 березня). В Ужгороді одного дерева, за яким ми визначаємо початок сезону цвітіння немає, спеціально навчених людей для цього – теж. Свою ранню сакуру має Мукачево, однак орієнтуватися на неї теж не варто, адже відома мукачівська «шалена сакура» квітне по кілька разів на рік, навіть у листопаді й на початку лютого!
У нас, на відміну від Японії, є свої традиції старту квітучого весняного сезону. Зазвичай першою у нас зацвітає яскраво-жовтим форзиція, за нею підтягується рожевим цвітом японська айва, далі розпускає білі квіти магнолія Кобус, за нею зацвітає рожева магнолія Суланжа, а вже за кілька дніврозквітають сакури. Причому в Ужгороді всі місцеві мешканці знають черговість цвітіння сакур: першими квітами вкриваються дерева вздовж вулиці Митної (там висаджені сакури сорту Кіку Шідареабо плакучі сакури), а через кілька днів рожевими стають сакури в районі Малий Ґалаґов і в інших частинах міста.
Де на Закарпатті зростає найстаріше дерево сакури – таємниця, вкрита пилом історії. Є чимало легенд, пов’язаних із тим, як взагалі ці дерева з’явилися у нашому регіоні. Туристам частіше за все розповідають версію про те, що за часів Австро-Угорщини їхали до імператора Франца Йосифа японські посли й везли в подарунок саджанці сакури. Коли посли зупинилися на ніч на території сучасного Закарпаття, місцеві жителі (ще один варіант – місцеві роми) підмінили саджанці звичайними фруктовими, адже новина про якісь диво-дерева, які везуть імператору, швидко розповсюдилася округою. І хоч висаджені сакури, мовляв, розчарували місцевих, адже плодів вони не давали, рожеві квіти так припали людям до душі, що з тих пір сакурирозповсюдилися по всьому краю. Чи вірити в цю казочку – вирішувати, звісно, вам. Однак для роздумів скажемо, що в жодному джерелі не зафіксована наявність у нас сакур в період входження краю до складу Австро-Угорщини.
В Інтернеті можна знайти чимало інформації про те, що найстаріша сакура Закарпаття зростає в Мукачеві, на вул. В. Фраткіна. Її, мовляв, висадили чи то в 1924-му, чи то в 1926 році, хоча жодного документа на підтвердження цього факту оприлюднено не було. Кажуть, найстарішим це дерево визнали через найтовстіший стовбур, однак біологи кажуть, що з сакурами цей метод визначення віку не працює, часто в зоні щеплення стовбур сильно розростається. Підрахувати вік сакури можна традиційно лише за річними кільцями в стовбурі. Тобто, на жаль, про вік «найстарішої» мукачівської сакури можна буде точно дізнатися лише тоді, коли вона засохне та її зрубають. Однак не лише Ужгород і Мукачево змагаються за звання сакурової столиці. В Інтернеті можна також знайти інформацію про те, що найстаріша сакура росте в Хусті – щоправда, теж без жодних доказів.
Правда полягає в тому, що ми не знаємо, де саме висадили першу сакуру на Закарпатті, коли це зробили і навіть чому це зробили. Дивина, але дерева, побачити яке щовесни приїздять тисячі туристів, мають багато нерозгаданих таємниць. Одного дня десь у запилених архівних папках точно знайдеться документ, де буде пояснено, кому належить ідея висадити в Ужгороді, Мукачеві та інших міста краю сакурові дерева, звідки привезли до нас саджанці та де їх висадили. Однак, на жаль, поки цей документ не знайшовся, тож аби заповнити брак інформації, народжуються легенди про японських послів і найстарішу сакуру в Мукачеві.
Дискусійною є також кількість сакурових дерев у закарпатських містах. Мукачево заявляє, що має 7-8 тисяч сакур, Ужгород стверджує, що теж не відстає. Чи рахували сакури в Мукачеві, перевіряючи офіційну інформацію, повідомлень знайти не вдалося. А от в Ужгороді студенти-біологи кілька років тому проводили підрахунки – і тоді нарахували лише близько 2 тисяч сакур. Найстаріші дерева сакури зростають тут в районі Малий Ґалаґов, який забудовувався в 1920-1930-х роках. Достеменно невідомо, але є два припущення, чому тут висадили саме ці дерева. Біологи пояснюють це тим, що Малий Ґалаґов був болотистою місцевістю, а сакурипросто обожнюють добре зволожений ґрунт. Інше припущення мають урбаністи й архітектори. Зокрема дослідники з проєкту «Uzhhorod Modernism» висунули гіпотезу, що сакури висадили, оскільки вони під час цвітіння особливо вдало підкреслюють чистоту ліній та пропорцій споруд епохи модернізму, відтіняють строгу глибину численних відтінків сірого, охри та насиченого бордового на стінах будівель.
Як би там не було, а через кілька років ужгородські сакури в Малому Ґалаґові почнуть досягати своєї вікової межі, адже «живуть» вони максимум 100 років. Біологи кажуть, що невдовзі ми станемо свідками того, як старі сакури почнуть сохнути й ламатися. Продовжити їхнє життя можна, але треба добряче постаратися: в першу чергу, забезпечити додатковий полив дерев, особливо в літню спеку; дуже обережно обрізати сухі гілки, а під старі підкладати опори, аби вони не ламалися; не смикати гілки і не витоптувати землю біля стовбура.
А закінчити цю статтю хочеться «сакуровими» жартами 2015 року від любимого багатьма місцевого гумористичного проєкту «КлуніДжорджаклуні:
– «Щоб правильно сфотографуватися на фоні сакур, палку для селфі треба тримати в правій руці, а відбиватися від інших туристів – лівою»;
– «Не ламайте гілочки сакури. Бо висохне ціле дерево і ваше серце також до фраса!»;
– «Остерігайтесь шахраїв. Користуйтесь тільки перевіреними сакурами в центрі міста. Якщо вам пропонують дешево сфоткатися на фоні сакурдесь в Новому районі – це може бути афера»;
– «Існує легенда, що кожної ночі в Ужгороді зацвітає чорна сакура. Киянин, що її знайде, одразу починає говорити угорською і варити бограч»
– «Не забудьте на місцевому фестивалі спробувати вино з сакури, самогонку з сакури, сакурові млинці, ну і, звісно, закарпатській сакуровий бограч»
– «Якщо екскурсовод розкаже вам, що сакури в Японію привезли з Ужгорода, не сумнівайтеся, просто вірте. Так треба».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Фото Лариси Угрин та Ужгородської міської ради
