До повномасштабного вторгнення Анастасія Музика працювала акушер-гінекологом в обласному перинатальному центрі. Перші думки про роль медика в екстремальних умовах у медикині з’явилися ще у 2016 році. Відтоді жінка почала глибше вивчати тактичну медицину. А з початком повномасштабного вторгнення Анастасія зрозуміла: готова – і психологічно, і фахово. Відразу записалася в батальйон госпітальєрів.
«Тоді хвилювало лише одне питання, як поєднати службу і роботу», – зізнається лікарка. Далі додала, що справжню різницю між цивільною та військовою медициною бачиш тоді, коли привозять поранених. При цьому на адаптацію є лише день-два. «Я тут не сама. Є колеги, які стали рідними. Є і той, кого хочеться бачити щодня і щохвилини. Перша ротація дала можливість дечого навчитися від досвідчених колег. Друга – дала усвідомлення, що декого вже немає в живих, а дехто вийшов зі строю через поранення. На війні кожен день – це день народження», – каже Анастасія.
До речі, індикаторами прильотів є тварини, розповідає медикиня. Коли щось має прилетіти, то вони втікають у безпечне місце. І це допомагає військовим. На лінії фронту тварин лишилося багато.
«На війні немає статі, а є командна робота. Українці сильні та непереможні», – підсумовує Анастасія.
Рівненська ОВА
