Соціум

«Мама, як дізналася, що я у полоні, втратила пам’ять» — Микола Марчишак (Фото)

10 квітня 2014 року, на мій День народження, мені принесли повістку з військомата для проходження медкомісії. Цього ж дня поїхав у ужгородський військомат, пройшов медкомісію, і мені вручили повістку на проходження військової служби в 51-ій механізованій бригаді. Я очікував, що доведеться стати ще раз до лав збройних сил у скрутний момент для нашої держави, оскільки служив до цього у аеромобільних військах.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Так, я попав в АТО з самих перших дів протистояння на Сході. Багато чого можна розповісти про 2014 рік, але зупинюся на конкретному епізоді.

З 10 по 19 серпня сили АТО штурмували навколишні села біля Іловайська. 18 серпня нашим військам уже вдалося увійти в місто. Але 19 серпня через проблеми зі здоров’ям мене забрали медики на базу біля села Дзеркального. Там надали медичну допомогу. І уже 24 серпня ми опинилися в кільці російських військових. В той день після обіду вони почали артобстріл наших позицій. Було знищено майже 70% техніки, кілька поранених.

Потім нам передали, що проїхала колона бронетехніки без розпізна­вальних знаків. Ми бачили в біноклі цю колону, доповіли в штаб, але нам наказали спостерігати. Після обстрілу підполковник, заступник командира бригади, наказав зайняти кругову оборону і тримати позиції. Ми прийняли бій і тримались, як могли. 26 серпня закінчився бойовоий комплект, не було чим оборонятися, лишилася лише стрілкова зброя, і то не у кожного. У декого згоріли автомати під час обстрілів.

Десь біля години 12-ї ми потрапили в полон до російських кадрових військових із Псковської десантної дивізії. Свою приналежність до збройних сил РФ вони і не приховували. Казали, що і в Криму були – як зелені чоловічки. Нас привези у гаражі на задньому дворі райвідділку міліції у Сніжному. Там розмістили 50-55 осіб у один гараж. І там утримували. На другий день полону вивели весь особовий склад, вишикували і частину забрали на громадські роботи.

Мої родичі дізналися про те, що я в полоні з відео, яке сепаратисти 28 серпня виклали в мережу. Його продемонстрували на центральних телеканалах України. Рідні впізнали. А 29 серпня сепаратисти дали нам подзвонити, кожному по хвилині часу, до рідних і близьких. Мама дізналася, що я у полоні, після чого їй викликали «швидку», бо їй різко погіршився стан здоров’я. І вже пізніше я дізнався від сестри, коли приїхав додому, що мама втратила була на деякий час пам’ять. Не пам’ятала, що я в армії. Питала сестру: «Де, Коля?». Лікарі сказали, що це була так звана захисна реакція організму, що це добре, бо міг бути гірший стан.

В полоні я пробув 21 день. Але ні про що не шкодую. Позиції на сході треба відстоювати і не метра землі не можна віддавати ворогу. Бо це наша земля! Якби я тоді знав, що потраплю у полон і що переживу все те, що довелося пережити – всеодно пішов би. Це обов’язок кожного чоловіка — захищати свою Батьківщину. Я складав присягу на вірність українському народу.­­­­ Тому після полону я продовжив службу в ЗСУ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

88 − = 82