Кожен, хто хоч раз бачив на закарпатських водоймах сміттєві затори та острови з пластикових пляшок, певно, думав: чи можна увесь цей непотріб перетворити на щось корисне? Ужгородський інженер Василь Гонар переконаний, що можна, і доводить це, виготовляючи з допомогою 3D-принтера еко-меблі, великі вуличні кашпо для квітів, інтер’єрні перегородки та інші речі. Але й це не межа: вже за місяць проєкт Василя Гонара «Lemki Robotix» планує розпочати виготовлення першого на Закарпатті будинку, надрукованого на 3D-принтері.
Кілька років тому «Про Захід» уже писав про новації Василя Гонара, зокрема розповідав про його бізнес із виготовлення дизайнерських дитячих велобігів та скульптурних 3D-пазлів. Нині, окрім цього, в інженера є нове хобі – він шукає шляхи розвитку 3D-будівництва в Україні. Нічого нового? На перший погляд здається, що ні. Але Василь Гонар, вивчивши тему і повсякчас спілкуючись із європейськими колегами, переконаний, що 3D-друк цементом не є перспективним – куди ефективніше використовувати інші матеріали, разом із тим допомагаючи планеті подолати глобальні проблеми.
«Ця ідея з’явилася в мене вже давно, але остаточно сформувалася на початку минулого року, – розповідає Василь Гонар. – Тоді я звернувся до науковців Київського університету технологій та дизайну з проханням створити матеріал, який поєднував би у собі міцність, легкість та екологічність. Після численних експериментів і випробувань ми знайшли те, що шукали, – матеріал, що на 80% складається з мармурової пудри, на 15% – з поліпропілену, на 5% – з пластифікаторів та інших складових. Унікальність його полягає в тому, що він виготовляється з відходів мармурового виробництва і переробленого пластику. Його можна переробляти безкінечно, він дешевий, міцний і добре формується».
Розплавляючи цю суміш, у «Lemki Robotix» створили фрагмент стіни з внутрішньою хвилястою перегородкою. Отвори перегородки утеплили різними видами наповнювачів, після чого відправили зразки на дослідження. Якщо результати будуть позитивними, вже за місяць у колаборації з підприємством «Зейкан» в Іршаві за цією технологією почнуть друкувати повноцінний будинок. Інженери поспішають, адже хочуть до кінця війни та початку відбудови країни оцінити технологію й прорахувати вартість її застосування. «Я би дуже хотів, аби ця розробка допомогла швидше відбудувати знищені війною міста, – пояснює Василь Гонар. – Наприклад, коли будуть зносити розбомблені будинки в Маріуполі (чи іншому місті, де велися інтенсивні бойові дії), залишиться дуже багато будівельного сміття. Утилізовувати його дорого, натомість можна перемолоти все це на крихту і використати в якості наповнювача для надрукованих стін – вийде прекрасна тепло- та шумоізоляція. Звісно, для житлових будинків такий варіант не надто підійте, але є купа варіантів, де це можна використати, наприклад, під час зведення магазинів, торговельних центрів, складів тощо. Коли мій товариш у Німеччині почув про цю технологію, він був у захваті, запропонував працювати там. Але я відмовився, бо хочу жити і працювати в Україні».
Утилізувати на користь можна не лише будівельні відходи, а й пластик. Про поліпропілен в унікальному матеріалі для друку стін ми вже згадали, але з нього можна також виготовити вуличні, садові, пляжні меблі та ще купу всякої всячини. В цеху «Lemki Robotix», наприклад, стоять експериментальні меблі, виготовлені майже повністю з українських відходів. Так, на дуже зручне крісло вагою 25 кілограмів пішло 625 пластикових півторалітрових пляшок із кришками. Поліпропіленову крихту з додаванням скловолокна підприємство закуповує у Полтаві, потім спеціальний прилад розплавляє суміш, подає до 3D-принтера, який друкує виріб шарами. Наприклад, для того, аби надрукувати одне крісло, обладнання працювало 6 годин поспіль. «Лише уявіть, наскільки менше стане пластику на сміттєзвалищах і в наших річках, якщо переробляти його для чогось корисного. В харчовій промисловості його повторно не застосуєш, особливо якщо говорити про пляшки з-під побутової хімії, сільськогосподарських, медичних хімікатів тощо. Але можна придумати безліч інших застосувань, до прикладу, виготовляти садові чи вуличні лавиці, перегородки від шуму на автобанах та багато-багато іншого», – веде далі Василь Гонар.
Наразі інженер та його команда працюють над виготовленням прототипу кемпера (туристичного причепа) з переробленого пластику. А ще мають цікаву ідею виготовлення літнього офісу – невеликої пластикової капсули, яку можна встановити десь у місті, аби люди могли там відпочити або попрацювати. Василь Гонар каже, що розвиток 3D-проєктування і 3D-будівництва у всьому світі розвивається надзвичайно швидко, але Україна в цій сфері поки пасе задніх. «Ми повсякчас зіштовхуємося з неготовністю суспільства до змін, наприклад, будівельникам та архітекторам, які звикли працювати по-старому, важко переорієнтуватися і зробити проєкт, що підходив би для друку будівлі. Окремою темою є узаконення надрукованого будинку, адже ця технологія суперечить прийнятим у нас будівельним нормам. Якщо в європейських країнах та США вже працюють над зміною нормативно-правових актів, то в Україні про це поки не йдеться. Можливо, ви чули новину про те, що у Львові зараз друкують з допомогою будівельного 3D-принтера споруду школи. Про новину ЗМІ розказали, а про те, як зробити цю будівлю законною, аби вона відповідала ДБН, поки мовчать. Першопрохідцям у вирішенні цієї проблеми, без сумніву, буде важко, але це треба робити, бо в майбутньому невідповідність нормам буде заважати розвивати сферу 3D-будівництва», – розповідає Василь Гонар. І додає, що мріє про те, що колись кожен зможе собі дозволити надрукувати дім, перевезти його за собою в будь-який куточок світу і переробити, якщо він стане непотрібним. Він впевнений, що технологія 3D-будівництва здатна вирішити одразу кілька глобальних проблем. Про переробку сміття та пластику ми вже згадали, про доступність такого житла та можливість його безкінечної переробки – також, але важливим є й значне зменшення викидів вуглекислого газу, адже відомо, що виробництво конструкційних матеріалів, таких як сталь, метал і цемент продукує надзвичайно велику кількість викидів, які визнали основним фактором зміни клімату.
Поки зарано говорити про те, скільки може коштувати надрукований на Закарпатті еко-будинок. Підприємство «Lemki Robotix» наразі лише починає випуск продукції меблів та інших надрукованих на 3D-принтері речей, прораховує їхню можливу вартість. Але в ініціаторів цієї справи дуже оптимістичні плани, вони вірять, що вже за 5 років надруковані будинки будуть випускатися серійно, як автомобілі. Мовляв, це буде в десятки разів швидше, в десятки разів дешевше, з можливістю транспортування й подальшої переробки – хіба може бути кращий компроміс?
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
