Політика

Хто такий Андрій Півень?

Інтерв’ю такого спрямування в планах було  давно. Адже десь рік тому в комунікаційному просторі Ужгорода з’явилася нова постать, яка викликала неабиякий інтерес. Отже, Андрій Півень. Знаємо, що бізнесмен. Меценат. Ходять чутки, що зібрався в політику. Ми спробували розібратися в багатьох темах, тому бесіда вийшла непростою. Але відвертою. Часом жорсткою, але справжньою.

Андрій Васильович, перше питання – певно, найпопулярніше серед тих, хто критикує Вашу активну роботу та громадську діяльність. Звідки гроші?

Це ви в підприємця питаєте? В мене взагалі-то цілий завод працює, віконні конструкції з пластику та алюмінію робимо. А ще сімейний бізнес – Гостинний двір «Чарда». Та й про готель у Львові, впевнений, ви знаєте. Я не ховаю свого підприємницького успіху.

Тобто колишній прикордонник чесно заробляє гроші? Практично анекдот.

Скоріше бездумна асоціація. В дітей теж коли питають, що п’є корова, вони частіше за все швидко відповідають: «молоко». І тільки як подумають, то кажуть: «воду». Так і з моєю прикордонною службою. Це найпростіша тема, з якої можна зробити негатив. А деякі фантазери і зі Спілбергом можуть конкурувати – взимку навіть тунель в Словаччину шукали в мене на заводі. А ще іноді мене називають митником. Яка ж різниця, правда?

Але погодьтеся, походження Ваших статків – тема непроста.

Непроста вона для тих, хто все це вигадує, адже воно білими нитками зшито. Я прийшов на прикордонну службу молодим лейтенантом. Моє зростання на службі відбувалося поступово, я працював, як і будь-яка нормальна людина, будував кар’єру. За певних особистих життєвих обставин – пішов. Без скандалу або негативу. Без остраху повернутися спиною. Знаю, що мої колеги думали, що я обов’язково повернуся. Але я знайшов себе в іншому.

В бізнесі?

В батьківстві.

Повернемося до бізнесу. Паралельно із прикордонною службою Ви започаткували бізнес. Білими нитками, як Ви кажете, шито. Виходить, прикордонник відкрив свій бізнес для відмивання коштів?

Дружина прикордонника започаткувала бізнес.

Андрій Васильович, Ви серйозно?

Не бачу приводу для сміху. Навіть якби мені дуже хотілося займатися бізнесом, прикордонна служба не дає такої можливості не тільки за законом. Час. Його не має навіть на ідеї. З приводу коштів, які не дають спокою моїм хейтерам, давайте поставимо крапку в цьому питанні наступним чином: мої нинішні статки – це мій бізнес, яким я пишаюся. Який зростав поступово, розвивався, який має свою історію взлетів та падінь. Але про кризи ми не звикли розповідати. Я працюю, в мене найкраща команда по всіх напрямках, я сплачую податки в місті, в якому живу. Я пишаюся тим, що створив європейський бізнес в нашому регіоні, я створюю робочі місця, наповнюю бюджет. Окрім того, не менше я пишаюся своєю прикордонню службою. Тим, що лишив після себе – міцну команду, заряджену на ефективну роботу. Все інше – дивні інтерпретації. В нас є стереотип: якщо про публічну людину не можна сказати щось погане, то це не нормально. Розумію таку позицію, але за умови ввімкненого критичного мислення. Ми ж дорослі люди. Так, прикордонник. І кажу це не пошепки, а вголос. Бо нема чого боятися або цуратися. Так, тепер підприємець. Бізнес зростав поступово, з маленького приміщення та двох станків – до заводу. Не без ускладнень. Але якщо я за щось берусь, роблю все можливе й неможливе. І не вважаю це поганою рисою характеру.

Так чому ж все-таки пішли з охорони державного кордону?

Вже казав і не раз. Але повторюся. Іноді життя підкидає випробовування, які ми в змозі пройти, вийшовши за рамки, з зони власного комфорту. І може я й не зміг би реалізуватися як бізнесмен, аби не син. В нас міцний зв’язок – я допоміг народитися йому, а він допоміг переродитися мені.

?!?

Для мене син був омріяним. Але “дався” він нашій мамі непросто – вісім (!!!) місяців вона пролежала в лікарні, без права на будь-які справи, в тому числі й підприємницькі. Коли це стало зрозумілим на початку вагітності, переді мною й вибір не стояв. Я взяв на себе все – її справи, її турботи та її нерви. А вона лежала в лікарні заради Назарчика. І в цьому розподілі обов’язків прикордонна служба безаперечно була не на часі. Так я змінив військову кар’єру на віконний бізнес. І непросто це було, і не без помилок. Але я впертий. І роблю все, аби мій син міг пишатися власним татом.

Ви багато розповідаєте про свої благодійницькі справи. Готуєтеся в політику йти?

Не розповідаю навіть половини з того, що робиться. Але впевнений: того, що розповідаю, має, нарешті, хоч комусь вистачити для прикладу та натхнення.

Але ж Ви не будете заперечувати свої політичні амбіції?

Не буду ні заперечувати, ні підтверджувати. І відповідь тут дуже проста: мене не цікавить політика заради політики, я вже, певно, пройшов етап будування кар’єри в своєму житті. Мене відштовхують багато моментів в політиці, але як я починаю про них говорити, мені закидають наївність в цих справах. Так, я може й дійсно наївний в політичних чварах і всіх цих домовленностях, тому й, певно, мої амбіції не є політичними.

Поясніть.

Ну дивіться, як менеджер, керівник бізнесу, я розумію, як мають бути налагоджені процеси всередині підприємства, як мають працювати люди та, безумовно, якими мають бути ці працівники. В політиці, як я розумію, часто все йде всупереч банальній логіці. Тому я вагаюся щодо своєї готовності. Бо принципово не погоджуюся із багатьма моментами стосовно призначень, комунікації з населенням, прийняття остаточних рішень та пояснення їх перспектив. Вочевидь, я занадто ідеалізую управлінську роботу органів влади. Але разом з тим, я не готовий приймати іншу позицію.

Тобто для Вас політика занадто неідеальна?

Для мене політика в тому форматі, до якого ми звикли, доволі складна для сприйняття. Бо маю власні принципи, своє бачення, яке здається простим та нелогічним для тих, хто з політикою пов’язаний.

Тобто питання щодо участі в місцевих виборах…

Залишу без відповіді.

Добре. Але якби припустити, що Ви все ж таки будете приймати участь в виборах, не бентежить, що Ви не місцевий? Ужгородці “чужинців” не дуже сприймають.

Я живу в цьому місті вже багато років. І питання в “місцевому” або, як Ви кажете, “чужинці” – скоріш маніпуляції, аніж реальний стан справ. Можна бути “своїм” або “патріотом” та мріяти поїхати куди подалі за кращим життям, а можна планувати своє майбутнє в місті, де живеш. І не тільки своє майбутнє, а й всієї родини. В мене тут сімейний бізнес (до речі, реальний, а не віртуальний), я тут сплачую податки, тут живе моя родина. Я не дивлюся ані в бік кордону, ані в бік столиці. Свій власний життєвий вибір я вже зробив, все інше – гра слів у виконанні моїх хейтерів.

Ви зізнаєтеся в тому, що вороги в Вас є?

До того, як я почав активно спілкуватися з ужгородцями, я навіть і не думав, що маю стільки заздрісників. Я вже стільки про себе прочитав, що часом дивуюся й справді, які “таланти” маються без діла. А могли б хоча б казки писати – дітям була б радість. І найсмішніше, що тут працює цей життєвий закон: коли людина звинувачує когось в тому, що сама тримає за спиною.

Так, багато кажуть, що Ви ніби “проєкт діючої міської влади”.

Ну я ж кажу – подивіться, хто це розганяє (посміхається). Прості логічні міркування та нескладна аналітична робота – і той, хто ховає під сорочкою поводок, стає очевидним.

Тобто Андрій Півень – не проєкт діючої влади міста?

Андрій Півень – проєкт своїх батьків, Василя та Лідії Півень. Трохи підредагований старшими сестрами та братом, бо я – найменший. Любові в цей проєкт ще додала дружина, щастя – мої діти. Виходить, Андрій Півень – проєкт Півнів, як не крути (сміється).

Ви самі сказали, що велику кількість ворогів побачили, як стали активно себе показувати в місті. Борди, фейсбук сторінка та реклама, газети, які отримували майже всі. Нащо це все, як не для політики?

Вас послухати – так все в нашому житті для політики. Дивна позиція… В мене є успішний досвід в підприємництві, чимало громадських та благодійних проєктів. І я не буду цього соромитися або ховати. Я пишаюсь колективом, який поряд зі мною та Вірою багато років, незважаючи на різні ситуації. Я радий ділитися досвідом та розповідати про помилки, аби інші розуміли що до чого. Я буду щасливий, якщо благодійна діяльність моєї родини надихне ще когось хоча б на маленькі добрі справи.

Добрі справи також не для політики?

Скажіть, Ви в себе вдома прибираєте, вікна миєте, квіти саджаєте або ремонт робите для політики? Певно ж ні. Я звик наводити лад там, де живу. Там, де планую жити. Разом з родиною. Я не можу виходити з дому, вступати в одну й ту ж саму калюжу та лаяти всіх навкруги за те, що мені не зробили дорогу. Я зроблю її сам. Така сама позиція і щодо міста – я тут живу, працюю і тут моє майбутнє. Отже, й роблю все задля того, щоб в Ужгороді було комфортно, щоб містяни пишалися, а гості – поверталися. Бо це і мій дім. Бо Ужгород – наш спільний дім!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

94 − 87 =