У кафе-музеї «Під замком» в Ужгороді, над однією зі старовинних різьблених лавиць, на яких так люблять сидіти гості закладу, висить невеличкий портрет. У цьому закладі, як ви знаєте, всі стіни заставлені й завішані цікавими речами, тому й портрет не всі помічають одразу. А між тим він має особливу історію і висить якраз над тим місцем, де любив малювати молодий ужгородський художник Максим Плеша. Він, власне, й зображений на автопортреті, адже присутнім тут він може бути тільки так – Максим загинув у серпні 2023-го на Донеччині.
«Одного дня до мене прийшов хлопчина й спитав, чи може він час від часу малювати в кафе, – розповідає власник закладу Юрій Руснак. – Сказав, що він художник, закінчив нашу Академію мистецтв і хоче просто малювати людей. Я відповів, що він може малювати тут, скільки захоче. І з тих пір час від часу Максим справді приходив у кафе, сідав у куточку і малював відвідувачів. Іноді питав їх, чи може він створити для них портрет, а іноді просто тихо малював і навіть не показував готової роботи тій людині, яку зображував.
Я здружився з Максимом і, можна сказати, полюбив, як сина. Бо це був надзвичайно добрий хлопець, дуже спокійний, культурний, виважений. Він мені нагадував суворого ковбоя, котрий дивиться спідлоба і говорить лише по справі. Але за цією суворістю ховалася замисленість і дуже добре серце – я зрозумів це, коли ми познайомилися ближче, обідали разом, розмовляли про життя. Макс любив малювати – це було видно по тому, як він це робить. Коли він малював у кафе – він відпочивав».
«Одного разу прийшов він до мене й каже: «Дядя Юра, я йду воювати». Розповів, що йде добровольцем, а я не відмовляв, бо бачив, що він налаштований дуже серйозно. Ми іноді зідзвонювалися, аж тут Макс заходить у ці двері на милицях! Виявилося, що він мав серйозну травму, переніс операцію й приїхав додому на реабілітацію. Через деякий час прийшов уже без милиць і розповів, що пообіцяв своєму підрозділу повернутися назад із дроном. Тоді я запропонував провести в кафе благодійний творчий вечір. Подзвонив гітаристу Ігорю Литвинову, запросив гостей і організував у кафе концерт із продажемкартин Максима. Коли ми зібрали на дрон, він сказав: «Тепер я точно маю повертатися».
А через деякий час я отримав повідомлення від Максимової матері про те, що похорон Максима відбудеться тоді-то. Я не сентиментальна людина за натурою, але це повідомлення мене просто вибило з колії. Я важко переживав смерть Максима, мені дуже-дуже жаль, що так несправедливо завершилося його молоде життя. Через деякий час після похоронуя подзвонив мамі Максима і сказав, що в кафе досі зберігаються ті картини, які ми не продали на благодійному вечорі. Деякі полотна вона забрала, але портрет Максима і ще кілька картин вирішила залишити тут – у місці, де любив бувати її син. Їх можна придбати, але портрет під назвою «Крокодил»не продається, він залишиться тут на згадку про художника», – розповів Юрій Руснак.
Чому Максим Плеша назвав свій автопортрет «Крокодил» – мабуть, назавжди залишиться загадкою. Мама художника Людмила Плеша та його друзі припускають, що це був із боку Максима такий жарт, самоіронія – мовляв, виглядає він на цьому полотні, як крокодил, тобто вийшов не дуже вдало.
Пані Людмила розповіла «Про Заходу», що малювати Максим почав ще в дитинстві, з дитсадка.
«Він зображував моїх подруг, усіх, хто приходив до нас у гості. Одного разу, пригадую, був такий кумедний випадок. Максим малював мене із колегами по роботі. Намалював усіх, крім керівниці Ганни Федорівни. Я його питаю: «А де Ганна Федорівна?». А Максим каже: «Як же вона тут поміститься? Вона ж така товста!», – всміхається, пригадуючи, мама художника.
Після школи Максим рік думав, чим хотів би займатися, а потім вступив на кафедру дизайну Закарпатської академії мистецтв. Цікаво, що дизайнером він ніколи не працював, зрозумів, що більше любить малювати. Він завжди мав у кишені блокнот і олівець, робив замальовки всюди, де бував. Але найбільше любив портрети. Навіть у війську він мав на позиціях власну невеличку майстерню. Якщо його побратими просили в рідних надсилати їм їжу, одяг чи спорядження, то Максим просив маму відправити йому фарби, пензлики й олівці. Останнє фото, яке він надіслав матері, зображувало якраз мольберт, розкладений десь біля купи дров. Це було 20 серпня 2023 року – після того Максим уже не відповідав на повідомлення, а через кілька днів пані Людмилі повідомили, що її син загинув у селищі Торське Краматорського району.
«Коли мені надіслали особисті речі Максима, серед них були й малюнки, – згадує пані Людмила. – Зокрема, були там портрети його побратимів із іменами й номерами телефонів. Я одному навіть додзвонилася, хотіла спитати, чи знає він, як загинув мій Максим. Але цей військовослужбовець лише знав, що Максим вийшов на позицію, в яку прилетів дрон. Сказав, що смерть мого сина була миттєвою».
Взагалі про те, що Максим мобілізувався, він сказав матері вже після того, як сходив у військкомат. Казав, що ховатися за спідниці жінок не буде, готовий воювати, хоча в армії ніколи не служив, не мав ані досвіду, ані знань. За кілька місяців до своєї загибелі Максим отримав на фронті серйозну травму коліна, в Одесі його прооперували, після чого він деякий час провів в Ужгороді на реабілітації. Пані Людмила згадує, що вдруге до війська Максим уже не так рвався, казав, що розчарований армією. Але лікарська комісія визнала його придатним до служби, тож Максим повернувся на Донеччину, де продовжив служити помічником гранатометника. Про те, що пережив на фронті, молодий художник мамі не розповідав – оберігав її спокій. Пані Людмила каже, що він взагалі був дуже хорошим і добрим хлопцем, допомагав матері доглядати за важкохворою бабусею, був для сім’ї опорою.
Минулого тижня в кафе «Indigo», де Максим Плешапрацював до повномасштабного вторгнення, його колеги й друзі відкрили невеличку виставку робіт художника – в основному абстрактні композиції, присвячені чаю, створені Максимом у той час, коли він перебував удома на реабілітації. Виставку організували до дня народження художника, тож до кафе завітали його рідні та друзі, аби разом випити чаю й згадати Максима. Йому мало виповнитися всього 33 роки. Згадайте про це, коли зайдете в кафе й побачите його картини або сидітимете в кафе-музеї «Під замком», де висить «Крокодил».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
