Ця історія присвячена боротьбі за свободу мистецтва. І хоч боротьба ця відбувалася не в Ужгороді, в ній на боці митців виступив наш художник В’ячеслав Приходько. До того ж виступив так успішно, що отримав диплом, призовий фонд і найголовніше – визнання всесвітньовідомого митця, товариша Сальвадора Далі, доктора Ернста Фукса. Тож нині у проєкті «Історія однієї картини» йтиметься про полотно, яке допомогло захистити скандальну скульптуру в консервативному німецькому містечку Фрайзінг.
Почалася ця історія в 1991 році. Член баварського парламенту, одіозний молодий політик Ганс Гартл, ім’я котрого в 1980-х не сходило з газетних шпальт через скандальні заявки та дії, відкрив у невеличкому живописному містечку Фрайзінг неподалік Мюнхена мистецьку галерею. Вхід до його «Kunsthaus Dr. HansHartl» прикрашала придбана політиком за два мільйони дойчмарок 800-кілограмова скульптура відомого австрійського митця Ернста Фукса. І все б нічого, та ця скульптура збурила громаду скромних місцевих католиків, котрі повстали проти витвору мистецтва, вимагаючи, аби її прибрали з публічного простору.
Річ у тім, що Ернст Фукс зобразив біблійну царицю Естер (Есфір) повністю оголеною. Змія обвиває одну її руку, в другій – лежить колюча троянда. Модерністська скульптура просякнута багатьма символічними деталями, поєднує східні й західні традиції. Однак мешканці Фрайзінга побачили в ній лише великі оголені груди, які повсякчас хтось намагався прикрити одягом. Далі почалися демонстрації з блокуванням вулиць, противники Естер знайшлися і серед депутатів міста.
Цей скандал у 1991 році був досить гучним, про нього говорили у всій Європі. На той час копії Естер уже прикрашали двір музею Сальвадора Далі у Фіґерасі в Іспанії та вхід до приватного будинку-музею Ернста Фукса у Відні – й ніде вона не викликала спротиву. Тож на захист скульптури вирішили виступити самі митці. Культурологічний часопис «UND» оголосив конкурс «Естер любима й ненависна» на створення живописних робіт, темою яких мав бути скандал навколо «товстої Естер» (саме так називали скульптуру у Фрайзінгу).
Саме в той час у Мюнхені проживав колишній ужгородець, скульптор Євген Світовий. Звісно, він знав про скандал навколо скульптури Естер, тож розповів своєму ужгородському товаришу, тоді ще 51-річному художнику В’ячеславу Приходьку, котрий якраз гостював у нього, про можливість взяти участь у цікавому мистецькому конкурсі. Нині мало хто знає, що В’ячеслав Приходько дуже любив скульптуру, в студентські роки навіть виконав кілька цікавих скульптурних робіт. Тож історія з Естер неабияк зачепила ужгородського художника.
Нині його дружина, мистецтвознавиця Олена Приходько, розповідає, що про Ернста Фукса та його творчість вони тоді не знали, до СРСР відомості про європейських модерністів доходили зі запізненням. Тож В’ячеславу Приходько було дуже цікаво з’їздити до Фрайзінга й побачити скульптуру Естер на власні очі. Живописний Фрайзінг справив на художника надзвичайно приємне враження. Скульптура такожвразила його естетикою, тож він не міг зрозуміти, чим вона так заважає містянам. Після того В’ячеслав Приходько вже не мав сумнівів, що Естер треба захистити, й зареєструвався для участі в мистецькому конкурсі.
Наступні два тижні художник працював у Мюнхені над конкурсною роботою, створивши одразу два варіанти. Обидві роботи вийшли дуже цікавими, однак В’ячеслав Приходько все ж вирішив віддати на конкурс перший варіант (саме тому його робота так і звалася – «Естер – перший варіант»). На ній скульптура Естер зображена на фоні старовинного міста. Вона розділена чорною смугою, що символізує протиборство. Однак ця смуга є невеличкою і, ніби, відходить, як тінь, що передає надію на те, що протиборство має стихнути на користь Естер. Обидві сторони полотна «з’єднує» стрічка в кольорах ромбованого баварського прапора – це символізує єдність громади.
За умовами конкурсу художники, які брали в ньому участь, повинні були передати конкурсні роботи у власність видавництва «UND». Переможців визначало конкурсне журі, до складу якого увійшов і автор Естер Ернст Фукс. А оголосити переможців планували на виставці, організованій у галереї «Kunsthaus Dr. Hans Hartl» у 1992 році. Пізніше В’ячеславу Приходьку розповідали, що Ернст Фукс саме його картину визнав найкращою, однак переможцем, мовляв, вирішили усе ж зробити не іноземця, а німця (точніше, молоду німкеню Ренату Магдалену Лейзінгер). В’ячеслав Приходько отримав друге місце, хоча особисто й не мав змоги бути присутнім на нагородженні, оскільки йому не дали візу для виїзду до Німеччини. Як усе відбувалося – розповів художнику його мюнхенський товариш Євген Світовий, котрий поїхав у Фрайзінг і представляв ужгородського учасника. Він казав, що полотно Приходька справило на гостей виставки надзвичайне враження!
Незабаром до Ужгорода приїхав диплом за друге місце, фотографії, журнали з автографом Ернста Фукса, а ще грошова премія в розмірі 2000 дойчмарок. Пані Олена Приходько нині згадує, що у важкий 1992 рік це була для їхньої сім’ї просто неймовірна сума, яка була тоді дуже доречною. Після того В’ячеслав Приходько більше не повторював у своїх творах образу Естер, а другий варіант полотна викупив колекціонер зі Словаччини.
Цікаво, що нині родина художника не знає нічого про місцеперебування роботи, яка виборола друге місце на мистецькому конкурсі в Баварії. До них доходили чутки, що згодом «Естер – перший варіант» перепродали, далі ж її сліди загубилися остаточно. Варто додати, що конкурс таки став порятунком для скандальної скульптури, хоча й із певним компромісом. Раніше Естер стояла на видноті – на вході до художньої галереї або Гартл-вілли, як її називають досі. Згодом же її перенесли до бокового фасаду вілли, висадивши обабіч пишні кипариси. Тож Естер, наче, й досі у Фрайзінгу, але захована в кущах, аби не муляла своїми принадами очі порядним католикам.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
