Ужгородське кафе-музей «Під замком» може похвалитися великою кількістю старожитностей, серед яких є й сім старовинних настінних годинників. Власник закладу Юрій Руснак годинникарством не займається, тож майже всі годинники в його кафе довгий час «мовчали». Аж поки одного дня туди не завітав із батьками гість із чеської Їглави Міхал Зімола. Хлопчик був вражений побаченим і запропонував поремонтувати й завести годинники. Яким же було здивування Юрія Руснака, коли у вмілих руках дитини старовинні механізми ожили. З тих пір Міхал Зімола є позаштатним годинникарем кафе-музею «Під замком». «Про Захід» також вирішив познайомитися з талановитим хлопчиком, коли він вчергове завітав із батьками до Ужгорода.
14-річному Міхалу важко спілкуватися з людьми, котрі не говорять чеською, – він від народження має вади слуху, відповідно й світ сприймає інакше. Коли в дитинстві йому встановили слуховий імплантат, усі звуки були для Міхала незнаними, новими. Особливу ритміку він відчував від звуку годинника – це було однією з причин його раннього захоплення часомірами. Якось, коли йому було всього п’ять років, батьки дали йому побавитися розбитим будильником. Міхала дуже зацікавив механізм, він його розібрав і уважно вивчав. Вперше відремонтував годинник, коли мав усього шість років – з тих пір почав збирати старі непрацюючі часоміри, аби відремонтувати і поповнити свою колекцію.
Нині в цій колекції нараховується вже більше тисячі годинників. Вони стоять на полицях у трьох кімнатах і на горищі будинку. Усі працюють, тІкають, відбивають час, створюючи іноді неймовірний шум. Батьки, сміючись, зізнаються, що виспатися їм непросто, а от Міхалу його колекція не заважає, адже на ніч він просто вимикає свій слуховий імплантат. Попри це, батьки дуже підтримують захоплення сина, адже воно приносить йому неймовірну втіху. «Міхал не цікавиться спортом, майже не має друзів, – каже його мама Моніка Зімола. – Годинники змалечку є його єдиним хобі, яке він дуже любить».
У Чехії таке хобі є доволі дорогим, навіть непрацюючі нестаровинні годинники, які Міхал з батьками купує на блошиних ринках в Їглаві та навколишніх містах, коштують немалих грошей. Тож Ужгород кілька років тому став для малого Міхала можливістю знайти доступне поповнення своєї колекції. Першим до нашого міста ще років 14 тому приїхав голова родини. Закарпаття йому тоді дуже сподобалося, тож він вирішив неодмінно привезти сюди свою сім’ю. Перед ковідним карантином Зімоли приїхали до міста вперше усі разом. Тоді ж потрапили в гості й до кафе Юрія Руснака. Відтоді чеська сім’я приїздить до Ужгорода щонайменше чотири рази на рік і навіть війна не змогла стати на перепоні цій традиції. Більше того, минулоріч Зімоли привезли до міста генератори й турнікети для військовослужбовців – це була їхня приватна ініціатива, продиктована щирим бажанням допомогти нашій країні.
Ще жодне відвідання Ужгорода не обходилося для сім’ї без шопінгу на нашому «свинському ринку» (ринку «Радванка»), де Міхал невтомно вишукує годинники, яких ще немає в його колекції. Митні правила забороняють вивозити без експертизи з України речі, старші за 50 років, – це Зімоли також враховують під час купівлі. Коли Міхал приносить придбане до готелю, одразу ж дістає свої інструменти, розкладає, роздивляється, тут же починає ремонтувати механізми. Обов’язковим пунктом в Ужгороді є також відвідання кафе пана Юрія Руснака, котрий дуже полюбив хлопця й кожного разу дарує йому якогось годинничка. Пан Юрій приносить Міхалу чогось смачного поїсти, але хлопець відкладає їжу, тягнучись до годинників на стінах, аби перевірити, як вони там, чи не зламалися за час його відсутності. Якщо у наших читачів удома є непрацюючі непотрібні годинники, приносьте їх до кафе-музею «Під замком» для Міхала – пан Юрій радо передасть їх хлопчику під час наступного візиту. Цікавлять дитину саме механічні годинники, а найбільше він любить їх ремонтувати, каже, що відремонтувавши годинник, відчуває справжнє щастя.
Міхал опікується годинниками навіть у своїй школі: слідкує, аби ходили правильно, заміняє батарейки. Маючи велику колекцію наручних механічних годинників, кожного дня до школи надягає новий, довго вагаючись, який саме обрати сьогодні. Зараз у колекції Міхала Зімоли є годинники зі всього світу: Німеччини, Франції, Швейцарії, Росії, Чехословаччини, Польщі, Китаю, Японії тощо. Найстаріший датується 1910 роком.
У майбутньому хлопець планує стати професійним годинникарем – благо якраз у його рідному місті Їглаві діє єдина у всій Чехії вища школа, де можна отримати таку спеціальність. По завершенні навчання в середній школі Міхал планує навчатися там три роки, а потім стати годинникарем. У Чехії ця спеціальність (так само, як і в нас) не є надто популярною, наприклад, в Їглаві працюють всього двоє годинникарів старшого віку. Тож батьки Міхала впевнені: якщо він буде старатися і буде вправний, то завоює клієнтів. Бо хоч зараз мало хто носить і має вдома механічні годинники, все ж таких достатньо, аби хороший годинникар завжди мав роботу. Можливо, колись справдиться і найбільша мрія хлопчика – побачити або й відремонтувати механізм найвідомішого годинника Чехії – празького орлоя.
До того, як це станеться, Міхал ще не раз планує відвідати Ужгород – місто, яке він дуже любить і де відчуває себе майже, як удома. Тож якщо ви також любите годинники і хочете познайомитися з талановитим чехом – ви знаєте, де його можна зустріти.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»