Сергій Радько народився у Сарнах, Рівненської області. Його та ще двох старших дітей виховував батько Валентин. Батько згадує Сергія як добру, життєрадісну дитину, він чудово малював, писав вірші, займався спортом, мав багато друзів і добре серце.
Після школи Сергій продавав каву, чай та квас на ринку, щоб фінансово підтримати родину, їздив на заробітки.
А потім, вирішив присвятив своє життя службі в ЗСУ. Строкову службу Сергій проходив у 27-му Мукачівському прикордонному загоні, де отримав звання молодшого сержанта. З початком повномасштабного вторгнення підписав контракт із ДПСУ, написавши у соцмережі:
«Україна для нас – це не просто земля, це наш дух, наша воля. Україна і ми – одне ціле… Ми не боїмося, тому що страх – це слабкість, а слабкість – це не про нас».
Сергій воював на Житомирщині, Харківщині, Донеччині та Луганщині, був снайпером, позивний бійця «Єнот». На грудях мав татуювання тризуба біля серця з розірваними ланцюгами, символізуючи вільну Україну.
21 січня 2023 року поблизу села Кармазинівка Луганської області, Сергій Радько пожертвував собою, щоб врятувати побратимів. Побачивши розвідувальний дрон, він відволік його, побігши в протилежному напрямку від позицій, і загинув від скинутого боєприпасу, який влучив йому в серце. За день до загибелі він розмовляв з рідними, обіцяючи приїхати у відпустку.
Сергія поховали на Алеї Слави у Сарнах. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та навічно зарахований до списків особового складу 27-го прикордонного загону.
Нещодавно родина бійця відкрила музей на його честь у власному обійсті, де зібрані його особисті речі, фотографії, форма та військові артефакти.
Мукачівська міськрада
