Щороку в Ужгороді у пік цвітіння сакур навали охочих сфотографуватися штурмують рожеві дерева. В цей час у місті проходить інформаційна кампанія: гостям та мешканцям міста вкотре нагадують не торкатися гілок сакур, не тягнути їх на себе (сакура, як і наші черешні й вишні, має крихку деревину), не обривати квітів, але на багатьох людей це не діє. Так, лише протягом неділі, 23 квітня, в Ужгороді були суттєво пошкоджені дві великі сакури – на вул. Бращайків та Київській набережній. Ще кілька дерев постраждали на вулиці Заньковецької. То як вберегти сакури від нас самих і як можна максимально продовжити вік найстаріших наших сакур – спробував розібратися «Про Захід».
Перш за все, ми поспілкувалися на цю тему з деканом біологічного факультету УжНУ Ярославою Гасинець, доцентами кафедри ботаніки Інною Бесеганич та Романом Кішем і дізналися від них про доволі сумний факт – в найближчі роки ми можемо стати свідками того, як із району Малий Ґалаґов в Ужгороді зникне остання сакура з тих, що були висаджені там у так званий чехословацький період історії міста – у 1920-1930-х роках. Природний процес у цьому випадку неможливо зупинити, адже сакури – дерева дуже недовговічні, вони можуть доживати до 100 років (і це за умов дуже хорошого догляду). В Ужгороді старі сакури на вулиці Бращайків (і поодинокі екземпляри на сусідніх вулицях і скверах) вже досягають потроху цього максимуму, тож ужгородці мають бути готовими до того, що в наступні роки дерева почнуть засихати.
«Свого часу сакури обрали для озеленення Малого Ґалаґова дуже грамотно, оскільки до забудови територія цього району була болотистою – а це ідеально підходило для сакур, що люблять добре зволожений ґрунт, – вважають науковці біологічного факультету УжНУ. – Експеримент чехословацьких фахівців-інженерів вдався, сакурам дійсно підійшла ця місцевість, до того ж компактна геометрична форма крони гарно вписувалася у функціональний стиль району. Ужгород був не єдиним містом Чехословаччини, де у 1920-1930-х висаджували сакури. Але, гадаємо, лише у нас ще залишилися саме ті перші дерева – в інших містах вони, скоріше за все, вже давно замінені».
У Малому Ґалаґові теж частково проводили заміну тих перших дерев, причому робилося це ще в радянські роки. Сакури ростуть доволі швидко – в цьому можна переконатися, поглянувши на алею на вулиці Легоцького, закладену близько десяти років тому. Та якщо, наприклад, дерево ґінкго може жити до 2000 років, а тис ягідний – до 1500 років, то вік сакури значно менший, всього близько 100 років. То як же можна продовжити життя тим десяткам сакур, які були висаджені в Малому Ґалаґові за часів Чехословацької Республіки?
Фахівці-біологи дають кілька порад. Перша і найважливіша – догляд у вигляді регулярного поливу, особливо у літню спеку. Як уже зазначалося, сакура потребує добре зволоженого ґрунту, а за майже сто років умови у Малому Ґалаґові змінилися, вологи в ґрунті стало менше. Тож, поливаючи старі дерева у посушливий літній період, можна продовжити їхнє життя.
Друга порада – дуже обережна обрізка, адже кардинальне обрізування сакури не витримують. Під гілки старих дерев, що можуть зламатися, необхідно підкладати опори. Якщо вже обрізати, то обов’язково замащувати великі зрізи і спили (чим часто нехтують під час таких робіт в Ужгороді). Свіжий зріз, пояснюють біологи, це як відкрита рана, через яку в деревину потрапляють вода та мікроорганізми. Тож, аби дерево не почало «хворіти», а згодом підгнивати і трухлявіти, слід обов’язково замастити зріз – для цього підійде навіть звичайна фарба.
Третя порада – бережливе ставлення. Ужгородці повинні виховати в собі культуру споглядання, без того, аби топтатися під корінням сакури (цим самим ущільнюючи ґрунт під деревом) та чіпати її руками. Можливо, з часом варто буде взагалі огороджувати старі дерева сакур на період цвітіння – це теж може трохи продовжити їхній вік.
Та чи зупинить огорожа любителів сфотографувати гілочку сакури біля обличчя – питання відкрите. Як розповіла «Про Заходу» начальниця управління житлово-комунального господарства департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради Олександра Турянчик, протягом минулих вихідних, коли в обласному центрі тривав «Сакура-фест» і на цвітіння сакур приїхали помилуватися туристи, в історичному центрі чергували як патрульні поліцейські, так і працівники муніципальної варти міста. Вони весь час робили зауваження тим, хто чіпав гілки сакур, а у відповідь чули: «Я лише квіточку зірвала», «Я лише понюхати хочу» тощо. Про результат ми вже згадували: на Київській набережній хтось хотів дотягнутися до пишного цвіту – і зламав скелетну гілку (тобто таку, що відходить безпосередньо від стовбура) діаметром більше 10 сантиметрів; на вулиці Бращайків на землі опинилася велика скелетна гілка однієї з найстаріших сакур у цьому районі. Зламані гілки можна побачити біля сакур на вулиці Заньковецької та в інших частинах міста. А сумний рекорд зламаних сакур був встановлений у 2011 році на Слов’янській набережній, де невідомі особи, закриваючи обличчя капюшонами, за одну ніч зламали 53 саджанці молодих дерев. Цей випадок, звісно, виходить за межі нинішньої теми необережного поводження з квітучими деревами, однак не згадати про нього не можемо.
Чому обламування гілок є для сакури таким трагічним? Коли обламують велику живу гілку, та ще й у весняний період інтенсивного сокоруху, – це стає для дерева надзвичайно важким ударом, який може призвести навіть до його загибелі. Саме тому фахівці радять взагалі не чіпати гілок старих сакур. Звісно, з часом доведеться підсаджувати на місце відмерлих сакур нові саджанці. Але якщо у Малому Ґалаґові, де це дерево є вже, можна сказати, історичним, це доречно, то, на думку фахівців, не варто перетворювати Ужгород на суцільний сакуровий сад. «Місто – не ботанічний сад, тут має бути більше функціоналу, – вважають науковці УжНУ. – Не варто все засаджувати лише одними сакурами, як деревами досить недовговічними, з невеликою кроною, що дає мало тіні. З огляду на зміни клімату зараз у Європі зберігається тенденція до висаджування в містах переважно не екзотів, а дерев (у тому числі й великих) місцевих видів, їхніх сортів і форм – аби вони давали багато тіні та були невибагливими у догляді. Так, ідеальним деревом для нашого міста є липа, дуже гарними і довговічними можуть бути ясен, платан, клен, ґінкґо тощо».
Звісно, в Ужгороді є чимало інших видів і сортів дерев, однак у ці квітневі дні дійсно здається, що місто засаджене чи не самими сакурами. Скільки їх наразі є в місті – сказати важко. Фахівці біологічного факультету УжНУ нарахували близько 2000 дерев, в Ужгородській міській раді кажуть, що їх є набагато більше – до 10 тисяч екземплярів. У будь-якому разі кожна сакура заслуговує на дбайливе ставлення. Тож виховуймо у собі культуру споглядання.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»