31 жовтня в Ужгороді гучно відсвяткували День автомобіліста, повернувши традицію проведення автопробігу та виставки ретро-автомобілів. Організатори та учасники заходу самі зізнавалися, що не очікували такої уваги містян до цих подій – видно, скучили люди за позитивними дійствами. Приємна осіння погода теж посприяла, тож на площі Народній, де власники ретро та тюнінгованих автомобілів виставили для огляду свої машини, дійсно було надзвичайно багато людей. Погуляв серед них і «Про Захід», розпитуючи власників авто про їхні дорогі «дітища».
Загалом ретро-автомобілів в Ужгороді щороку стає все більше. Хтось використовує їх для бізнесу, наприклад, надає в оренду на весілля чи тематичні фотосесії, а інші, навпаки, ховають у гаражі, бережуть і роками реставрують. І ті, і інші до Дня автомобіліста вирішили показати свої надбання, хоча багато хто з них зізнавався, що показує не все, що має, бо колекціонування ретро-автомобілів – це процес, який не дає зупинитися на одному екземплярі.
Відомий багатьом власник кафе-музею «Під замком» Юрій Руснак теж узяв участь у вранішньому автопробігу, після чого припаркував свій розкішний «Fiat 508 Balilla NSU» біля пам’ятника Шевченку на площі Народній. До цього бордово-чорного автомобіля стояла черга з бажаючих пофотографуватися, посидіти в салоні, роздивитися усе ближче. «Про Захід» нещодавно вже писав про реставрацію цього автомобіля, викупленого Юрієм Руснаком у вигляді мало не металобрухту з приватного обійстя в Мукачеві. Тоді ми згадували також, що цю серію «Fiat» випускав з 1934-го по 1941-ий роки, і припускали, що ця машинка могла примандрувати на Закарпаття у роки Другої світової війни. Юрій Руснак присвятив її реставрації 5 років, але результат – вартий того. «Минулого року на День автомобіліста ми з однодумцями організували таку спонтанну виставку з 15-ти ретро-автомобілів перед моїм будинком, – розповідає Юрій Руснак. – Побачили великий інтерес перехожих, тож цього року вирішили зробити велике гарне свято на відкритому повітрі, розчинити сірість навколо нас. Мені здається, вийшло». До слова, Юрій Руснак отримав на цій виставці відзнаку за найстаріший представлений на святі автомобіль.
Поруч із ним красувалося інше розкішне авто – «Чайка» 1962 року випуску. Якщо інші власники автомобілів на виставці часто не дозволяли надто притулятися до своїх відреставрованих красунь, то прямо на даху та капоті цієї «Чайки» весело вистрибувала дівчинка. Виявилося, що це – донечка власника Йосипа, якій це дозволено. Йосип каже, що його автомобіль – з гаража Войцеха Ярузельського, колишнього президента Польщі. «Таких «Чайок» випустили всього 1560 штук. Нині з них залишилося десь 500, а в такому стані, як у мене, – всього, може, 30-40. Реставрував я її 5 років, тепер доволі часто їжджу на ній, звичайно, не взимку, а в теплі періоди року. Оригінальний її колір був чорний, та оскільки це авто скопіювали свого часу з «Кадиллака», я вирішив надати їй кольори, притаманні саме «Кадиллаку» 1950-х років, – розповідає Йосип. – Це авто у мене для душі, дуже рідко, коли друзі просять, даю нею покористуватися на весілля. Скільки може коштувати нині такий автомобіль? Нереставрований – десь 50-60 тисяч доларів, а в такому реставрованому стані ціна може бути і 180-200 тисяч доларів. Ця машина – особлива, має номер кузова 777, щаслива. Це моє дітище, член сім’ї. Вона у моїй власності вже більше 20 років, іншої такої в Ужгороді нема». До цих слів лише додамо, що «Чайка» пана Йосипа була визнана того дня найбільш тюнінгованим ретро-автомобілем.
Статуетку за найдорожчу колекцію автомобілів віддали на Дні автомобіліста Роману Мегелі, який представив на виставці шість машин. Пан Роман зізнався «Про Заходу», що це – далеко не все, що в колекції його сім’ї, є у нього автомобілі, які він поки не хоче показувати. З того, що було представлене на виставці, увагу глядачів найбільше привертав розкішний «Rolls-Royce» 1980-х років та сувора чорна урядова «Чайка» 1960-х. Остання, за словами власника, возила колись президента Вірменії, але як потрапила на Закарпаття – секрет. Ще одна «Чайка», ГАЗ-14 1980-х років, також возила непростого, але вже українського посадовця. Кого саме і як вона потрапила до автопарку нинішніх власників – теж секрет. Представила сім’я Мегел також непримітного і брудного на перший погляд «Запорожця», цінність якого у тому, що він, за словами власника, «нульовий» – як його зібрали, так він у змазці, з мінімальним пробігом і всією оригінальною начинкою (крім акумулятора) є й донині.
Відзнаку за найменший автомобіль на виставці отримав пан Юрій з Коритнян, котрий приїхав на День автомобіліста на крихітному СМЗ 1950 року випуску. «Це авто – дуже впізнаване, всі його пам’ятають з фільму «Операция Ы», – показує свою крихітку пан Юрій. – Я її купив у 1985 році, як металолом. Відреставрував і тепер іноді їжджу, не часто. Хоча вона дуже надійна, їздить на найдешевшому бензині і маслі». Крім цього СМЗ, пан Юрій має у гаражі ще один такий, а також дві «Побєди», горбатого «Запорожця», «Москвич-400». Реставрувати ці авто – його заняття для душі, але любить він і інші старожитності. Навіть на виставку привіз в авто старовинний грамофон, на якому ми послухали музику.
Відзнаку за найкраще ретро-авто отримав на святі до Дня автомобіліста інший любитель старовини – директор Музею Берегівщини Іван Шепа. Він привіз до Ужгорода автомобіль, над реставрацією якого працює вже 30 років – BMW 321. Причому саме привіз на спеціальному автомобілі-трейлері, бо реставрація BMW – досі не завершена. «Цю модель випускали у 1938-1941 роках, а також із 1945-го до 1950-го. Судячи з номеру кузова, мій автомобіль був одним із перших, що зійшли з конвеєра, хоча технічний паспорт був зареєстрований лише у 1950-му. Я не знаю його історії, намагаюся зараз її дослідити. Придбав його у російському Новочеркаську 30 років тому, причому приїхав він до мене у розібраному вигляді в кількох коробках. З тих пір я збирав його, відновлював, іноді сам, іноді майстрів наймав. Такої машини я більше в Україні ніде не зустрічав. Вона у мене – для душі, хочу залишити її у спадок своєму синові. Він хоч поки не цікавиться старою технікою, все ж, думаю, оцінить мою роботу», – розповідає Іван Шепа. За ці кілька хвилин інтерв’ю до пана Івана не раз підходили, цікавлячись, чи можна це авто взяти напрокат для обслуговування весіль. Власник терпляче кожному пояснював, що машина – не на ходу і не призначається для роботи. «Для душі», – і цими словами все сказано.
Без нагороди, але не без уваги залишився на виставці джип «Willys» 1943 року. Саме з цього авто починалася з іншого боку площі Народної виставка позашляховиків різних років та виробників. Їх було дуже багато, але дітям найбільше до душі припав саме цей – наче, щойно з фільму про Другу світову війну. Власник «Willys»-а Олександр розповів, що це авто залишилося після війни на Поліссі, на ньому багато років їздив голова тамтешнього колгоспу. Коли старенький помер, автомобіль у доволі поганому стані викупив Олександр – так він і потрапив до Ужгорода. Новий власник реставрував авто, замінивши на оригінальні запчастини, замовлені в США, 90% всього начиння. «Нині я доволі часто на ньому їжджу, накручую десь кілька тисяч кілометрів на рік. Продавати нікому не збираюся, мрії не продаються і не оцінюються», – каже Олександр.
До речі, були на виставці ретро-автомобілів не лише місцеві автолюбителі, а й гості зі Львова – члени клубу «ЗАЗ Козак». Вони приїхали на 4-х автомобілях, які витримали дорогу добре і своїх власників не підвели. «Наш клуб є найстарішим в Україні, існує вже 36 років, має свої традиції, серед них – і підтримка любителів ретро-авто в інших містах України. Ми дуже хочемо, щоб оживали по всій країні осередки, але в Ужгороді поки не бачимо бажання створити клуб. Нині ми показуємо тут чотири автомобілі: «Alfa Romeo», стилізований під авто карабінерів – італійської поліції; «Москвич-412» – репліку на ралійний спортивний автомобіль; «Renault 4» – модель, яка цьогоріч святкує 60-річчя, тож ми з цієї нагоди розігруємо тут пряники; мікроавтобус «Volkswagen» 1988 року – тревел-автомобіль, в якому всі меблі зроблені руками його власника», – розповіли львівські гості.
Про різноманітні автомобілі, які того дня можна було побачити на Народній, можемо розповідати ще довго. Та закінчити хочемо найшумнішим – «Запорожцем», тюнінгованим у стилі фільму «Mad Max». Чому він був найшумніший? Та тому, що численній дітворі дозволяли робити з ним все, що завгодно, за умови благодійної пожертви для хворої дівчинки Кіри Зайцевої. Гроші на лікування дівчинки можна було передати, купивши також на площі бограч або каву. Таким чином за день організаторам вдалося зібрати 17 865 гривень, які передадуть рідним Кіри.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
Фото – автора і прес-служби Ужгородської міської ради
