Для цих людей гасло: “народ, який не хоче годувати свою армію, скоро буде годувати чужу”, − не пустий звук. Майже від самого початку АТО вони кожного дня працюють для того, аби накормити, одягнути, захистити, озброїти та навіть втішити закарпатських хлопців, які зараз захищають майбутнє нашої держави на Сході.
.png)
Адже сьогодні армія без перебільшення тримається на плечах отаких от скромних волонтерів з усіх куточків України, які за короткий час організували та налагодили регулярну допомогу збройним силам. Ужгородець Віталій Дюрдь − один із представників закарпатського авангарду волонтерської армії України, розповів сайту Про Захід, як закарпатці допомагають військовим, чому така поміч має бути добровільною, і як можна долучитися до ініціативи.
− Віталій, розкажіть, будь ласка, як кожен з вас почав допомагати армії?
− Спочатку Олег Пагулич з громадської ради Ужгорода якось дізнався, що в наших ужгородців на Сході немає бронежилетів. Тож ми оголосили на громадській раді, сесії міськради і анонсували через ЗМІ те, що треба допомогти нашим хлопцям. Взялися організувати збір коштів.
Тоді до нас долучилися депутати, колектив заводу Ядзакі, інші небайдужі, і ми зібрали досить пристойну суму, на яку купили три каски, три розгрузки (жилет, призначений для носіння великої кількості дрібних предметів. − Авт.) і три бронежилети. Відтак ми побачили, що все таки є люди, які готові допомагати. От і виникло бажання щось змінити, бо загальна апатичність і байдужість ужгородців мене просто вибивала з колії. Адже, якщо мене вважають активістом, то що вже говорити про пересічних містян. Якраз у той самий час журналістка Галина Ярцева виступила з ініціативою зі збору продуктів у супермаркетах міста, яка доволі добре висвітлювалася в мас-медіа. Наразі ми об'єднали зусилля і працюємо всі разом.
− На самому початку ви активно збирали продукти харчування, засоби гігієни, медикаменти, потім бронежилети і каски. Зараз, бачу, йдеться про якісь вузькоспеціалізовані речі ¬− планки Пікатіні, прилади нічного бачення, рації тощо. Як ви визначаєте, що є найбільш потрібним?
− Тримаємо безпосередній контакт з нашими військовими на Сході, тому знаємо про їх потреби. Також виходимо з того, скільки маємо грошей. Взагалі відповісти на питання, що найбільше треба − важко. Адже про що можемо говорити, якщо хлопці часто не мають берців! Тобто їм насправді потрібно майже все. Не хочу говорити, що так усе погано, але наразі народ мусить забезпечувати армію сам.
Зараз звітують про 70-80% забезпечення бронежилетами. По-перше, ці цифри таки завищені. По-друге, це наразі не найбільша проблема. От я спілкувався з бійцем, він пояснює, бронежилети − це добре, але вночі я сліпий, а мені треба бачити, бо інакше − я мішень. Тобто їм потрібні прилади нічного бачення. Те саме з тепловізорами, які коштують 50-60 тисяч гривень, але дозволяють “бачити” противника на великій відстані.
− Правда, що з допомогою закарпатці, м'яко кажучи, не виявляють якось надзвичайної активності? Невже все й справді так невтішно?
− Чесно? Правда. Той сталий відсоток людей, який так чи інакше брав участь у Євромайдані, допомагає і зараз. Точніше ті, хто допомагав Майдану, зараз підтримують армію. По суті. Це таке переформатування Майдану. Кому була небайдужа доля власної держави, той помагає і зараз, а ті, хто мають угорський паспорт і знають, що завтра можуть втекти до Європи, не переймаються цим взагалі. Трохи сколихнуло людей те, що, наприклад, сусід, служить на Сході. От тоді беруться допомагати своїм.
Окремо тільки погіршила ситуацію ініціатива нашого губернатора, коли людей майже змусили здавати гроші на потреби армії. Я спілкувався з бюджетниками, вони робили все з-під палки і наразі вже озлоблені на владу. Адже можна було пояснити: “Люди добрі, мусимо зробити таку справу, допомогти нашим, виручіть і ви будь ласка”. Натомість пішли шляхом примусу, а це ж методи старої системи. До останку були випадки, коли вони купляли не те, що потрібно, та ще й за завищеними цінами.
− Що допомагає не опускати рук у такій непростій ситуації?
− Мене надихає те, що робить Галя Ярцева, волонтери Фонду допомоги країні “Крила Фенікса”, дивлюся на те, що можна зробити спільними зусиллями і розумію, що треба працювати далі. Адже навіть питання створення територіального загону оборони у нас припадало порохом у владних коридорах майже два місяці. На жаль, система не змінилася, тому коли говорять, що хай держава забезпечить армію, я відповідаю: вона її під Новий рік забезпечить при теперішній системі. А ми не можемо стільки чекати.
− Як долучитися до ваших ініціатив? .jpg)
В.Д. − Можна підписатися на наші спільноти у мережі Фейсбук, там ми розміщуємо всі списки потреб, всі звіти, і всі волонтерські вакансії. https://www.facebook.com/groups/Zakarpattya/ та https://www.facebook.com/groups/teroborona/
Розрахункові рахунки − картки Приватбанку 5168 7572 3010 5654 (Дюрдь Віталій Іванович), або – 5168742067236632 (Микола Скунць).
Також завжди можна мені зателефонувати 050 3720838.
Лариса Романюк, “Про Захід”
