Колись кахельні печі, або як називають їх на Закарпатті кайги чи кальги, стояли у нас чи не в кожній хаті. Муровані з кахель, вони в холодний період року створювали в будинку особливу, “теплу”, атмосферу. А в деяких будівлях доби Австро-Угорщини і Чехословаччини завдяки розкішним кахлям такі печі слугували (власне, подекуди і досі слугують) ще й окрасою.
З часом і розвитком технологій печі на дровах стали непотрібними багатьом господарям старих будинків. Їх або розбирали, викидаючи кахлі на смітник, або залишали в будинку в якості декору. Нині ж мода на кахельні печі відроджується. І це не на словах може підтвердити професійний ужгородський пічник Богдан Ісак.
“Мій дід колись був у Берегові кращим пічником. Його запрошували мурувати печі по всій області. Вони, до слова, і досі служать людям, бо були зроблені на совість. Мурувати кахельні печі діда навчили у Відні. Колись “Червоний Хрест” збирав у наших селах дітей і віз їх на навчання – аби ті обрали ремесло, яким зможуть удома заробляти на життя.
Але я навчився пічникарства не від діда. У 2000-х мав свій бізнес з виробництва броньованих дверей, їх, до речі, ще жоден злодій не зламав, навіть міліція дивувалася. А потім, під час кризи, бізнес продав і купив власний будинок. Як у мене тоді з'явилася ідея встановити вдома кахельну піч – вже й не згадаю. Мабуть, до цього підштовхнули величезні рахунки за використаний на опалення великої площі будинку газ.
Виготовити піч я запросив свого знайомого – Петра Купрія. Він – колишній пожежник, тому дуже добре розуміється на фізиці, пов'язаній з вогнем. А ще в нього просто золоті руки. Петро збудував мені чудову величезну піч, яка нині дуже економно обігріває будинок і є його окрасою. Дружина пошила нам з дітьми купу яскравих подушок, на яких ми любимо сидіти біля тої печі й дивитися на вогонь. А ще ми в ній печемо хліб – дуже смачний виходить!
От саме тоді, коли моя піч була завершена, я попросився до Петра в помічники, казав йому, що готовий працювати безкоштовно, аби лише навчитися цій справі. Петро взяв мене не одразу, бо вже мав на той час помічника. Але потім якось подзвонив запитати, чи я не передумав. З тих пір ми працюємо разом”, – розповідає Богдан Ісак.
За словами пічника, донедавна у них було більше замовлень на декоративні каміни, тепер же людей стало цікавити, як можна обігрівати житлові приміщення економно та з найбільшим ККД. Кахельні печі в цих цілях Богдан вважає ідеальним варіантом. Каже: відносно популярними є й чавунні каміни, однак вони шкодять здоров'ю. А кахельні печі при розумному підході можна зробити дуже економними і ефективними у плані тепловіддачі.
“Мені часто кажуть: “Стара піч вже почала “коптити”, я її розібрав, а потім точнісінько так само виклав – а вона тепер не гріє. Чому?”. А тому, що піч треба збирати розумно. Печі, які ми робимо, досить дорогі, але мають секрет, завдяки якому чудово обігрівають приміщення.
Виготовлення печі ми починаємо, звичайно, з розмови з клієнтом. З'ясовуємо розміри, місцерозташування, вид матеріалу, зовнішній вигляд. Дехто з клієнтів має десь у підвалі кахлі зі старої печі – тоді працюємо з майже антикварним матеріалом. До речі, старі австрійські, угорські чи чехословацькі кахлі дуже якісні, я люблю з ними працювати.
Але кахлі у нашій справ не такі вже й важливі – значно більше значення має “начинка”. Всередині печі, втискуючи у кахлі, ми викладаємо сучасну так звану шамотну цеглу. Це така вогнетривка цегла, зроблена з глини шамот, яка пречудово акумулює тепло. Починаючи знизу, ми вимуровуємо всередині печі спеціальні ходи для циркуляції теплого повітря. Робимо все так, аби нагріте повітря кілька разів пройшло по тих ходах вниз і наверх по всій довжині печі, максимально віддавши тепло стінкам. І лише тоді воно потрапляє в димохід.
В чавунних печах і камінах ми ще робимо хитрість, виготовляючи так звану розводку по кімнатах. Тобто, виділене тепло може ще й нагрівати воду в батареях, якими отоплюється, наприклад, решта будинку”.
Досить популярними залишаються і так звані “шпори”, тобто печі, на яких ще й можна готувати. Богдан розповідає, що недавно до них звернувся чоловік, який сказав, що хоче мати вдома “шпор”, як в них був колись у дитинстві. Знайшов у гаражі навіть цеглу з нього – 1933 року виготовлення. Хлопці з неї вимурували невеличку красиву піч на ніжках з чавунною панеллю для приготування їжі, а чоловік, коли побачив готову роботу, аж танцював від радощів.
“Людство досі не придумало нічого кращого за кахельні печі. Це, мабуть, найздоровіше тепло, яке можна створити в оселі, тому що випромінювання тепла від неї таке ж саме, як від сонця. На жаль, нині традиції мурувати печі на Закарпатті втрачені. У селах люди беруться за один день зробити піч, болотом замащують, шматочками черепиці всередині утеплюють і вважають, що цього досить. Ми ж придумали, як зробити піч унікально теплою. Для Закарпаття такий вид обігріву приміщень дуже підходить і ми бачимо, що люди поступово оцінюють всі його переваги”.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
