Ресторан “Скала” – місце воістину легендарне. У радянські часи не було, мабуть, жодного туриста, котрий би не випив чарочки закарпатського вина у цьому підземному ресторані. Бував там хоча б один раз і кожен ужгородець за 40. У 60-80-ті то була справжня дивина: посидіти глибоко під землею у колишніх королівських підвалах, поїсти дичини та послухати циганський ансамбль. Таке задоволення дозволяли собі в особливі дні, тому “Скала” неодмінно асоціювалася з непритаманною у радянські часи розкішшю і вседозволеністю.
“Мені здається, це був перший у Радянському Союзі нічний ресторан”, – пригадує молодість ужгородський пенсіонер Василь Іванович. – Працював він до 5-ї ранку. Вхід у “Скалу” був платним, коштував 10 рублів. Це було зроблено спеціально для того, аби відсіяти неплатоспроможну публіку. За ці 10 рублів ти міг замовити їжу і напої з меню. Якщо кінцевий рахунок був більшим, в кінці вечора доплачував. Готували в “Скалі” дуже смачно, порції були великими. В меню – купати, лоци-печенє, печеня по-київськи, шніцель по-мукачівськи, різні делікатеси з дичини. Ресторан вважався досить дорогим, хоча захмарних цін там насправді не було. Людей вечорами приходило дуже багато, часто можна було зустріти туристів, закордонних гостей, партійну еліту”.
З усіх зібраних свідчень, спогадів і фотографій можна відтворити таку картину. Ужгород, вулиця Радянська, 32. Велика вивіска з надписом “Скала”, масивні двері, оздоблені металевим візерунком. За ними – вестибюль, з якого вниз, на глибину близько 20 метрів, спускалися досить круті гвинтові сходи. Спустившись, відвідувачі потрапляли до першої з п’яти зал – так званої малої. То була така собі печера, видовбана в камені. Зі стелі нависали величезні брили, простір освітлювали зроблені “під старовину” ковані ліхтарі, а під усім цим стояли столики зі стільчиками. Подейкують усі меблі були вирізьблені з червоного дерева.
Малу залу відділяли від наступної, так званої великої, декоративні букові та дубові балки. Її також оздобили у народному стилі: гуцульські дубові столи, лавиці й стільчики. Старожили згадують, що в кінці зали ніби вітала відвідувачів піднятою рукою “хазяйка” підвалу — рельєфно викладена з білого каменю фігура жінки. Виконав її, мовляв, відомий Федір Манайло, хоча підтвердження цьому ми знайти не змогли. Найбільше відвідувачів зазвичай “осідало” в цих перших залах. Кажуть, вони могли прийняти до 400 клієнтів. Далі розташовувався бар, де кожен вечір грали музиканти, а відвідувачі могли потанцювати.
Син легендарного джазмена Вілмоша Папа Віллі Пап-молодший згадує, що його батько починав грати саме у “Скалі”. “До 1977-го у цьому ресторані грав ромський ансамбль, який виконував фольклорні композиції: угорські, словацькі, циганські, русинські. Євгеній Адам та Євгеній Лацко грали на скрипках, Янко Гаракаль на цимбалах, Адам Йовні на контрабасі. З ними іноді грав мій дід Аладар Пап на саксофоні та Отто Токар на ударних. А в 1977-му в моду увійшла так звана салонна музика, а, по суті, джаз. Тоді в “Скалі” почав грати інший ансамбль. Вілмош Пап на саксофоні, Бейла Горват на фортепіано, Юрій Будьо на бас-гітарі, Дєменть’єв на ударних. Назви у цього ансамблю не було, зате успіх він мав величезний”, – пригадує Віллі Пап-молодший.
Була у “Скалі” і четверта зала — мисливська. Тут вже були зроблені дерев’яні декоративні стіни з вузенькими віконцями, а на них висіли мисливські трофеї на кшталт оленячих рогів та медвежих шкур. Меблі тут були дуже грубі, а замість стільців стояли звичайні пеньки. Особливий комфорт цій залі додавав справжній камін, перед яким лежала шкура дикого кабана. Тут пригощали делікатесами з дичини карпатських лісів. Якщо ж хтось бажав у “Скалі” усамітнитися, йшов до дегустаційної зали. Там меблями слугували величезні винні бочки, в яких могли уміститися всього лише двоє-четверо осіб. У кожній із них — дубовий стіл і лавиці, на столі – свічки. Туди, зокрема, чоловіки любили приводити дівчат на побачення. Подавали тут кращі закарпатські вина: “Троянду Закарпаття”, “Променисте”, “Берегівське”, “Середнянське” та багато інших.
Керівник фольклорного ансамблю “Ужгород” Віктор Шостак згадує, що часто приходив у мисливську залу “Скали” студентом. Замовляв фазанів, куріпку чи оленятину. “Не можу сказати, що це коштувало надто дорого. Навіть студент міг собі дозволити час від часу заходити у цей ресторан на дичину. До м’яса ми зазвичай замовляли пляшечку угорського “Токая”, потім слухали чудову музику. Особливо мені запам’яталися виступи двох циганських співачок, котрі своїм співом проймали до глибини душі. Виступали у “Скалі” різні колективи”, – згадує пан Віктор.
.jpg)
Цікаво, що нині неможливо знайти відомості про відкриття оригінального ресторану. Відомо, що глибокі підвали донині існують під всієї вулицею Собранецькою. Колись, ще за часів Австро-Угорщини, вони належали імператору і відігравали роль складів. Підвали колишньої “Скали” називали королівськими – надто вже довгими і великими вони були. Туди власники виноградників звозили данину — кожну десяту бочку вина, отриману на своїй плантації. Після Другої світової війни цей підвал віддали Харчоторгу, який зберігав там засолені овочі. Ця інстанція згодом провела укріплення і розширення свого природного холодильника, мабуть, тоді ж вирішивши перетворити 1000 квадратних метрів підземної площі на ресторан.
Чому ж такий успішний проект у середині 80-х закрили? Є дві версії: красива і банальна. За першою, ресторан поступово почав затоплюватися ґрунтовими водами, аж поки його зовсім не залило. Спочатку, згадують деякі ужгородці, у “Скалі” були мокрими стіни, потім відвідувачам почало капати на голови, а згодом на підлозі вже збиралися цілі калюжі. На користь цієї версії може свідчити той факт, що нині підвали “Скали” закриті бетонною стіною. Працівники кафе “Скала” на Собранецькій, 32 кажуть, що підвали закрили, бо там постійно стояла вода.
.jpg)
Однак колишній мер Ужгорода Еміл Попович, котрий керував містом з 1979-го по 1990-й, каже: причина закриття “Скали” в іншому – забороні споживати алкоголь. “Так, тріщини у стелі “Скали” були, але потопу, як про це розказують, я не пригадую. Просто у 1985 році стартувала антиалкогольна кампанія Горбачова, і ресторанам стало невигідно працювати. У “Скалу” ж для чого приходили? Випити, погуляти, потанцювати. Я вам розкажу одну історію. Як відомо, у 1970-му поблизу Нижнього Солотвина Сергій Бондарчук знімав свій знаменитий фільм “Ватерлоо”. У ньому грали світові зірки, зокрема, американський актор Род Стайгер. Всі актори жили у готелі “Ужгород”. Коли фільм тільки почали знімати, режисера і акторів запросив до себе секретар обкому. Питає: “Що я можу зробити для вашого комфорту?”. А французькі актори й кажуть: “Нам тут борделю дуже не вистачає”. Секретар здивувався, але пообіцяв подумати, чим може допомогти. А за тиждень, на черговій зустрічі, актори сказали, що вже не потрібно ніяких борделів, бо вони відкрили для себе ресторан “Скала”, куди постійно ходили. Я чув, що не одна ужгородка після цього стала дружиною іноземця. Цим я не натякаю на те, що “Скала” була борделем, а лише доводжу, що це було дуже веселе місце. Зрозуміло, що в роки антиалкогольної кампанії на одній каві з тістечками такий величезний ресторан з великою кількістю персоналу просто не міг існувати. От його й закрили”.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”