Втрачений Ужгород: історія ресторатора Мано Фюреді (Фото)

Дивно, як місто може швидко забути навіть тих людей, чиє ім’я багато років було на слуху у всіх. От кого би зі старожилів-корінних ужгородців ви не запитали, чи знайоме їм прізвище Фюреді, кожен неодмінно скаже щось на зразок “аякже”, “та звісно”. Однак, на жаль, спогади ці зводяться лише до того, що Мано Фюреді мав чудовий ресторан, куди любили ходити всі жителі міста. Кілька років знадобилося, аби знайти більше інформації про загадкового Фюреді, аж тут виявилося, що в Ужгороді досі проживають його нащадки – правнуки Жужанна Адам та Василь Івашкович.

Правнучка ресторатора Жужанна Адам, проходячи набережною Незалежності біля відомого ясена Масарика, завжди згадує, що це могутнє дерево, скоріше за все, Масарика і не бачило, а от її прадіда Емануїла (або скорочено Мано) Фюреді точно пам’ятає. Бо саме там, на початку набережної, розташовувалася літня тераса його ресторану, який до середини 30-х років минулого століття був дуже популярним у місті. На жаль, навіть нащадки нині знають дуже мало про свого колись такого відомого в місті прадіда. Знають, що Мано Фюреді походив із бідної єврейської сім’ї, яка проживала десь у селі біля словацьких Велких Капушан. Батьки його рано померли, тож найстарший з-поміж дітей Мано мусив взяти на себе відповідальність за молодших братів і сестер, котрим завжди допомагав матеріально.

Де він навчався і працював, як зібрав капітал для того, аби відкрити свій перший ресторан – невідомо. Бабуся розповідала Жужанні лише те, що у 1896 році молодий Мано поїхав у Будапешт на святкування “Міленіуму” (тисячоліття приходу угорських племен в Тисо-Дунайську низовину) і там за невідомих обставин познайомився з угорською дівчиною Юлією. Вона була на голову вищою за Мано, міцної статури, тож пара з них вийшла зовні не дуже гармонійна. Але що там зовнішність – головною перешкодою для їхніх стосунків стало те, що Юлія була затятою римо-католичкою, а Мано виховувався в єврейській родині. Зрештою навіть це не спинило палких почуттів Мано та Юлії. Чоловік отримав на шлюб дозвіл від Папи Римського і нарешті зміг одружитися зі своєю обраницею.

Разом вони оселилися в Ужгороді, але є припущення, що спочатку могли деякий час жити в містечку Собранце неподалік, оскільки перші згадки у тогочасних газетах стосуються Мано Фюреді, як орендаря ресторану тамтешніх лікувальних купалень. Колись це був дуже відомий курорт, до якого з’їжджалися на відпочинок і лікування з усієї Європи. Бажаючих відпочити там улітку було так багато, що для них побудували кілька готелів і ресторанів (був там навіть окремо єврейський ресторан).

Купальні у Собранце

Невідомо, який саме орендував Мано Фюреді, але вже сам той факт, що він мав ресторан у такому популярному місці, свідчить про певний досвід і високий статус. У 1914-му газети писали, що Мано Фюреді виграв право оренди ресторану у купальнях ще на 6 років, тобто, можна припустити, що в Собранце він починав бізнес на початку 1900-х років. Але на час повторної оренди, у 1914-му, сім’я Фюреді вже точно проживала в Ужгороді, бо відомо, що у 1912-му він так само взяв тут в оренду одразу два великих ресторани – у готелі “Корона” та напроти нього – в казино.

У роки Першої світової війни знамениті купальні в Собранце були знищені, тож Мано Фюреді повністю переключив свою увагу на ужгородський бізнес. Десь тоді ж він пішов з “Корони” і казино, винайнявши приміщення на тодішній вулиці Великомостовій і заснувавши ресторан, який нарешті почав носити його прізвище. Аби уявити краще розташування ресторану “Фюреді”, треба поглянути на старі листівки із зображенням нинішньої площі Театральної.

Ресторан “Фюреді” – з правого боку, на вивісці можна навіть вичитати назву

Одразу кидається в очі, що в першій половині ХХ століття площі, як такої, там не було, натомість була вулиця, що вела до Великого мосту. Більшу частину нинішньої площі займала велика і проста на вигляд одноповерхова будівля. Була вона, очевидно, дуже стара, принаймні на марі середини ХІХ століття, де ще не видно більшості знайомих нам нині будівель, ця споруда вже стоїть.

Невідомо кому вона належала, можливо, була власністю міста, яку здавали в оренду торговцям. Саме в ній облаштував свій ресторан на 100 місць Мано Фюреді, у теплу пору року використовуючи в якості терасі початок набережної. Поглянувши ще раз на цю локацію, зображену на старих листівках, видно також, що сходи на набережну починалися не там, де нині, а приблизно на 10 метрів ближче до мосту. Нижній рівень будівлі – це просторі підвали, де зберігалися великі запаси вина та пива, овочів, фруктів та інших різноманітних продуктів.

Варто уточнити, що заклад Мано Фюреді не був висококласним рестораном на зразок того, який працював у “Короні” поруч. В угорській та словацькій мовах ресторани типу “Корони” називали відповідно “étterem” та “reštaurácia”, а от простіші заклади, де подавали гарячі страви та спиртні напої, називали “vendéglő” та “hostinec”. Саме такого типу простішим ресторанчиком, таверною і був заклад “Фюреді”. Сюди могли зайти на сніданок, обід, вечерю чи вечірні посиденьки як чиновники з промисловцями, так і прості торговці з майстрами. Важко собі навіть уявити вигідніше розташування для ресторану, бо щодня через Великий міст проходили і проїздили у своїх справах тисячі городян і приїжджих. Навпроти ресторану знаходився міський театр, тож після вистав чи концертів публіка переходила вулицю і продовжувала вечір у “Фюреді”. Біля театру також зупинялися перші міські автобуси, а від дверей “Фюреді”, як писали у газетах, відправлявся автобус до тих самих купалень у Собранце.

Вечорами ресторан перетворювався на кабаре з цікавою програмою, часто грав там ромський ансамбль. Одна з реклам в місцевій газеті вже після закриття ресторану “Фюреді” писала, що ресторану Народного дому ім. Духновича вдалося, “не рахуючись із жертвами”, тобто за великий гонорар, запросити пограти відомого циганського прімаша Бейлу Борняса Сатмарі, котрий раніше неодноразово виступав у “Фюреді”. Це також свідчить про доволі високий статус ресторану. Він діяв і процвітав над водами Ужа в самому центрі Ужгорода близько 20 років, зробивши Мано Фюреді заможним і дуже відомим.

За цей час сім’я Мано змінила в Ужгороді кілька квартир. Спочатку  він, дружина Юлія та їхня донечка Марія, яка народилася у 1902 році, проживали у будинку Фріда, орендуючи там велике помешкання. Потім деякий час жили у тій же будівлі, де працював ресторан. Потім знову повернулися у палац Фріда, а вже як Марія вийшла заміж, деякий час орендували квартиру на набережній Рошковича, у кутовому будинку, який нині має 15-ий номер, а більшості ужгородців буде відомий, як будинок, де працювало кафе “Пінгвін”.  

Марія була єдиною донькою подружжя Фюреді, дівчиною, яка отримала прекрасну освіту в німецькій закритій школі для дівчат. Вона була добре вихованою, знала кілька мов, прекрасно вишивала, створювала розкішні гобелени. Батьки її обожнювали і ніколи ні в чому не відмовляли, але одного разу таки навідріз відмовилися виконувати волю Марії – коли вона заявила, що хоче вийти заміж за найкращого друга свого батька, на 14 років старшого за неї аптекаря Мартона Вамоша.

Марія Фюреді

Мартон від народження мав інше ім’я та прізвище – Маєр Мордехай Вайс. Його батьки були ортодоксальними євреями, заможними землевласниками, котрі проживали в Ужгороді на вулиці Йокаї (нині – Руська). Ще молодим Маєр вирішив мадяризувати своє прізвище, тож у 1910-му став Мартоном Вамошем, хоча в документах і потім часто зазначали обидва варіанти. Мартон був приємним освіченим чоловіком, мав гарну роботу (нащадки припускають, що він міг працювати в аптеці на нинішній площі Петефі), ніколи до того не одружувався. Марія Фюреді, хоч і була в Ужгороді завидною нареченою, закохалася в Мартона, котрий був не лише суттєво старшим за неї, а ще й мав фізичну ваду – протез замість однієї ноги, втраченої в молодості від інфекції. Мано Фюреді, хоч як любив свого товариша, був категорично проти того, аби він одружився з його єдиною донькою. Батьки Мартона теж виступали проти цього шлюбу, бо Марія хоч і була по крові наполовину єврейкою, все ж стала охрещеною римо-католичкою. Цей спротив батьків тривав кілька років, протягом яких Марія була неприступна: вона вийде заміж лише за Мартона – або не вийде заміж взагалі. Нарешті Мано Фюреді здався, не останню роль зіграло й те, що Марії виповнилося вже 26 років, й він справді злякався, що так і залишиться без онуків.

Мартон Вамош

Марія Фюреді та Мартон Вамош одружилися у 1928 році. Вони проживали разом із батьками Марії в палаці Фріда, там же у 1929-му в них народилася донечка Єва. Коли дівчинці було всього кілька місяців, її батько раптом захворів. Йому швидко ставало все гірше й гірше, коли стало зовсім погано, а місцеві лікарі не могли допомогти, його повезли до Капушан, але дороги Мартон не витримав і помер. Смерть коханого, якого Марія так довго чекала, стала для неї великою трагедією. Вона залишилася вдовою з кількамісячною донечкою на руках, виховувати яку їй допомагала мама та няня.

Маленька Єва стала центром життя всієї родини. Чорнява красуня була також улюбленицею свого дідуся Мано Фюреді, котрий у той час продовжував багато працювати у своєму ресторані. Серед дитячих світлин Єви збереглося кілька і з тодішньої Великомостової вулиці. Ось вона сидить у візочку перед рестораном свого дідуся, а ось за ручку з із ним – біля вітрини, у якій можна вичитати слова “Меню – 10 Кч”.

У 20-х роках про ресторан “Фюреді” газети згадували у зв’язку з кількома подіями. Так, у 1922 році в Ужгороді відбувся масовий страйк офіціантів. Газети писали, що власники закладів не знають, що їм робити. У менших шинках власники працюють самі, більші ресторани, у тому числі й “Фюреді” взагалі стоять зачинені. У 1923 році згадувалася вечірня програма кабаре в ресторані “Фюреді”, а у 1929-му там взагалі сталася трагедія. 4 грудня ввечері з ресторану “Фюреді” на вулицю вивалився молодий чоловік, з шиї якого фонтаном бризкала кров. Навколо нього зібрався натовп, люди повідомили поліцію та лікарів, але юнака врятувати не встигли, за кілька хвилин він помер. Поліція вияснила, що 19-річного працівника ресторану  Іштвана Горвата двічі ножем поранив його 20-річний колега Федір Томинець. Поліція вбивцю затримала.

Ця трагедія, однак, на популярність ресторану не вплинула. Там продовжували весело проводити час мешканці Ужгорода та його гості. Роками пізніше Марія Фюреді розповідала своїм онукам про одну кумедну традицію, яку запровадив у ресторані її батько Мано. У новорічну ніч під час гучного святкування Мано оголошував, що зараз погасить світло і випустить у зал до гостей живе порося. Тому, хто у темряві спіймає це порося, його ще цієї ночі безкоштовно покладуть на стіл смаженим. Далі світло виключали, порося відпускали, воно злякано бігало поміж столів, а гості жваво намагалися піймати тваринку, орієнтуючись лише на її перелякане кувікання. Кажуть, то була улюблена новорічна розвага в ресторані!

Єдине відоме фото тераси ресторану “Фюреді” на набережній

Фінал історії популярного закладу був швидким і сумним. Нащадки досі не знають достеменно, що тоді сталося, кажуть, що Мано закупив дуже багато вина, та через світову кризу не зміг його продати і збанкрутував. Одна з реклам у місцевій газеті справді рекламувала пивниці Фюреді, у яких можна придбати вино у великих кількостях, навіть вагонами. А от інша газета за 1932 рік, описуючи відголоски світової кризи, через які в Ужгороді навіть зупинилися всі урядові будівництва, писала: “Закрився ресторан Фюреді поряд з театром, меблі й обладнання продали з аукціону. Ще недавно, кажуть, цей заклад був кожної ночі переповнений. Справи там справді йшли дуже добре, але власник робив бізнес на оптовому продажу вина, на тому і погорів. Він забагато взяв на себе. Як і все місто”.                  

Мано Фюреді у 1932-му справді вимушений був закритий свій ресторан і продати з аукціону все його обладнання, аби якось перекрити величезні збитки. Це не означає, що його сім’я залишилася на вулиці без грошей, вони все ж жили нормально, бо мали накопичені коштовності та цінності. У той час Марія Вамош, трохи оговтавшись від смерті чоловіка, познайомилася з інженером Яношем Візауером. Він також був на 14 років старшим за неї, високим, гарним і освіченим угорцем з німецьким корінням. Вони одружилися десь у 1936-му, після чого на кілька років виїхали у словацьке містечко Лученец. Де у той час проживав Мано Фюреді – невідомо, можливо, саме через нього молода сім’я переїхала у Лученец, адже нащадкам розповідали, що там вони також заснували невеличкий ресторанчик.

Сімейне фото: Мано Фюреді сидить з правого боку, жінка, яка тримає на руках маленьку Єву, – або дружина Мано Юлія Фюреді, або мама Яноша Візауера. Стоять зліва направо: Марія, Янош Візауер, няня Єви.

На цьому відомості про Мано Фюреді та його дружину обриваються. Де і коли вони померли – невідомо, так само як і те, де поховані. До Ужгорода Марія Візауер з чоловіком Яношем, донькою Євою та маленьким сином Іштваном, котрий народився в Лученці, приїхала у 1942-му. Сім’я оселилася у верхній квартирі нещодавно зруйнованого будинку ЖРЕР-у на вулиці Підградській, 40. Там народився другий син Марії та Яноша Візауерів – Габор. У 1944-му, коли ужгородських євреїв забирали у гетто, прийшли і за Марією з Євою. Якісь чоловіки постукали у двері і сказали Яношу, що знають, що тут живуть євреї, які мусять піти з ними. Кремезний Янош тоді горою став за дружину і названу доньку, кричав, показував документи, що Марія від народження була вихрещеною, а тепер є його законною дружиною і матір’ю його синів. Врешті йому вдалося відстояти дружину, а з нею і молоду Єву, котрих він таким чином врятував від вірної смерті.

Янош Візауер, Марія та маленька Єва Вамош

Після Другої світової війни інженер Іван Візауер працював у ЖЕК-ах, зумів спільно з мамою та братами побудувати родинний дім на вулиці Насипній. Марія з Євою влаштувалися працювати до ательє, де шили корсети та бюстгальтери. Слід сказати, що Марія до кінця життя мала манери пані, дуже переживала, коли їм доводилося продавати чергові дорогі речі, аби вижити. Онуків вона завжди примушувала їсти за всіма правилами етикету, намагалася говорити з ними німецькою мовою, аби вони її вивчили, але про своє колишнє заможне життя згадувати не любила. Єдина донька Мано Фюреді померла в Ужгороді у 1976-му і була похована на Кальварії.     

А що ж сталося з будівлею ресторану Фюреді – спитаєте ви. Його знесли одразу після війни, мабуть, будівля сильно постраждала від вибуху, який восени 1944-го повалив Великий міст. На одній світлині тих років справді видно, що в будівлі були вибиті вікна і пошкоджені стіни.

Тож нова радянська влада, вочевидь, вирішила її не рятувати, а розібрати, звільнивши місце для просторої площі, на якій згодом встановили фонтан. Тож коли наступного разу будете проходити Театральною, подивіться собі під ноги і уявіть, що під половиною площі досі є старі підвали, у яких колись зберігалися величезні запаси вина і пива, якими торгував і на яких погорів знаменитий ресторатор Мано Фюреді.    

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”