Втрачений Ужгород Соціум

Втрачений Ужгород: як у місті планували встановити пам’ятник Міклошу Берчені (Фото)

 

“Втрачений Ужгород” уже писав про пам'ятники, які колись прикрашали площі та сквери міста, однак із різних, переважно політичних, причин були у свій час демонтовані, а то і просто розбиті. Нині же ми розкажемо про пам'ятник, який планували встановити (причому двічі) графу Міклошу Берчені.

Один із лідерів угорської визвольної війни 1703-1711 років граф Міклош Берчені, без сумніву, є одним із найпомітніших постатей угорської історії. Він також був володарем Ужгородського замку, тож нема нічого дивного у тому, що на початку минулого століття в місті почалася кампанія зі збору коштів на спорудження пам'ятника ватажку куруців. Тоді ідея спорудження пам'ятника була частиною заходів із повернення праху Міклоша Берчені на рідні землі. Тут слід нагадати, що помер він у турецькому місті Родошто (нині – Текірдаг), куди втік після поразки разом із лідером визвольної війни Ференцем Ракоці ІІ. Повернення праху національних героїв додому було дуже важливим для Угорщини і стало можливим у 1906 році. Але ще у 1904-му газети писали, що Ужанська жупа розгорнула велику роботу, аби тіла графа Берчені та його дружини Крістіни Чакі були перепоховані саме в Ужгородському замку. В місті планували, що до заходів із перепоховання Берчені приурочать і відкриття пам'ятника колишньому володарю фортеці. Та сталося не так. На вищому рівні було вирішено перепоховати Ференца Ракоці ІІ та Міклоша Берчені у Кошице, в соборі св. Єлизавети, що з великим урочистостями і зробили у 1906 році.

 

 

Тоді Унгвар з невідомих причин не встиг поставити пам'ятник. В замку встановили лише пам'ятну дошку, демонтовану у чехословацький період. Мабуть, причиною того була фінансова скрута, бо гроші на це збирали по всій Угорщині ще довго потому. Час від часу у газетах з'являлися повідомлення, що такий-то благодійник пожертвував гроші на встановлення пам'ятника в Унгварі. Тягнулося це досить довго, бо ще у 1912 році за повідомленнями в газетах на засіданні управи Ужанської жупи були виділені 4000 крони на спорудження основи для пам'ятника Берчені. Це лише припущення, та, можливо, тоді пам'ятник так і не встигли спорудити через початок Першої світової війни.

Минуло близько 25 років, і ідея ця відродилася у керівництва та активістів міста знову. Перші повідомлення про пам'ятник з'явилися в газетах у 1941 році – коли місто вже знову було Унгваром і частиною королівської Угорщини. Тоді, у травні 1941-го, в атріумі будівлі регентського комісаріату (нинішній будівлі ОДА) урочисто відкрили Тижні мистецтва – масштабну виставку творів мистецтва, текстилю та книговидавничої продукції. Організувало захід Міністерство культури Угорщини, яке відправило до тодішнього Унгвара кілька вагонів із мистецькими цінностями – експонатами будапештських музеїв. З угорської столиці приїхало чимало поважних чиновників та митців, взяли участь у виставці також і місцеві художники. У газетах зазначали, що про виставку видали книгу зі світлинами, тож, можливо, колись нам вдасться побачити, як же проходило це масштабне дійство. Наразі ж ми лише знаємо, що саме там регентський комісар Міклош Козьма висловив ідею встановити пам'ятник Міклошу Берчені і пообіцяв пожертвувати на це певну суму власних коштів.

Цілком можливо, що саме на цьому заході визначалися і з виконавцем сміливого задуму. Адже роботу над пам'ятником довірили відомій скульпторці Оліце Лукс Грегерсен (Gregersenné Lux Alice), котра також представляла на унгварських Тижнях мистецтва свої роботи. Ідея Міклоша Козьми будапештським міністерським чиновникам сподобалася. Незважаючи на те, що Козьма ще того же 1941-го помер, Міністерство культури продовжувало роботу в цьому напрямку.

Історик і краєзнавець Шандор Ковач знайшов у будапештському архіві проект пам'ятника Берчені. У своїй книзі “Bús düledékeiden” він зазначає, що місцем для нього обрали красиву площу Героїв на набережній. Там у 1943-му облаштували постамент, однак сам пам'ятник встановити через наближення фронту Другої світової війни так і не встигли.

 

 

Що ж, газети частково підтверджують ці дані. У січні 1944-го угорське інформаційне агентство “MTI” зазначало, що нещодавно в Унгварі, на площі Другетів, був урочисто відкритий пам'ятник Яношу Другету, виконаний з алюмінію скульптором Лайошем Унгварі (цей відомий угорський скульптор був, до слова, родом з Перечина). А незабаром, мовляв, Унгвар отримає ще один пам'ятник – Міклошу Берчені, який з граніту виготовляє Оліце Лукс. Про те, що постамент для пам'ятника на той час вже був готовий, у повідомленні не згадувалося, але підтверджувалася локація – площа Героїв. В угорські часи саме так називали нинішню площу Пушкіна, сформовану в рамках забудови Малого Ґалаґова у чехословацькі часи. Тоді вона, до речі, називалася Тиршовою і була прикрашена стелою-пам'ятником засновнику популярного “сокольського” руху Мирославу Тиршу.

 

Тиршова площа в Ужгороді

 

На копії архівного документу, люб'язно наданого істориком Шандором Ковачем, видно, що пам'ятник Міклошу Берчені мав стояти на постаменті з бетонної основи та природного каменю. На ньому мав бути герб графської родини Берчені та надпис. Сама скульптура в цьому проекті відображена нечітко, тож як саме виглядав би ужгородський Міклош Берчені, на жаль, незрозуміло.

Кілька слів варто сказати і про автора скульптури. В угорських вільних джерелах про Оліце Лукс нема детальних відомостей. Відомо, що вона була нашою землячкою, родом з Буштина, навчалася в Будапешті та Римі, вийшла заміж за архітектора норвезького походження Хюго Грегерсена, була автором багатьох скульптур та пам'ятників. Яким же було наше здивування, коли ми прочитали в одній зі старих газет, що у 1932 році Оліце Лукс вийшла заміж за Хюго Грегерсена саме в Ужгороді! Що ж пов'язувало цю пару з нашим містом? Виявилося, що в юності Оліце Лукс (тоді її, ймовірно, за дитячим прізвиськом називали просто Бобо Лукс) була тенісисткою спортивного клубу “UAC”, причому однією з кращих. Газети кінця 20-х-початку 30-х років просто пістріли повідомленнями про її спортивні успіхи, завжди називаючи дівчину саме ужгородською тенісисткою. Постать Оліце Лукс, без сумніву, заслуговує на окреме дослідження ужгородського періоду її життя.

 

 

Щодо пам'ятника Міклошу Берчені, то доля його залишається невідомою, як і те, чи був таки встановлений на площі Героїв хоча би його постамент. Як розповів архітектор Володимир Лезу, котрий працював над проектом площі Пушкіна у кінці 70-х років, коли у 1979 році там встановлювали погруддя поета, ніяких слідів чи залишків старих пам'ятників у скверику не було.           

 

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

49 + = 58