Насильство над жінками нині в Україні більше не є тією темою, про яку не прийнято говорити. До цієї проблеми у нас вже також починають ставитися серйозно, хоча до такої уваги, яку домашньому насильству приділяють у розвинених країнах світу, Україні ще далеко. То чому ж досі деякі українські жінки вважають насилля над собою – нормальним та навіть припустимим явищем, і як змінити загальне ставлення до цієї проблеми – дізнавався у фахівців “Про Захід”.
Якщо ви справді думаєте, що домашнє насильство над жінками у нас є явищем поодиноким, то вам варто показати дані, оприлюднені під час нещодавньої соціальної акції “16 днів проти насильства”, яку щороку організовують на Закарпатті активісти. Про цю акцію ЗМІ писали багато, але про статистику поліції повторити варто знову. Як повідомили правоохоронці, до поліції Закарпаття протягом 11 місяців поточного року надійшли 2465 звернень щодо домашнього насильства, із них 2226 – підтвердилися. Звісно, ця цифра об'єднує випадки насильства і над дітьми і навіть над чоловіками, але у переважній більшості йдеться саме про фізичний напад на жінок. І це лише ті випадки, коли жінки зверталися до поліції, а скільки побитих жінок цього не зробили – навіть уявити важко.
Психологу медичного центру “Plusmed” з багаторічним стажем Наталії Братасюк не раз доводилося бачити жертв насилля, причому не лише жінок. І мова не тільки про роз'юшені обличчя, бо психолог дивиться на цю проблему значно ширше, пояснюючи, що насильство у сім'ї має кілька видів: власне фізичне (коли членів сім'ї б'ють), психологічне (коли членів сім'ї принижують, називаючи товстими, страшними, дурними тощо) та економічне (коли партнер залежний від “другої половинки” фінансово і мусить їй коритися, аби не залишитися ні з чим). Та поскільки нині ми говоримо саме про насильство над жінками, далі пані Наталія говорить саме про них.
“В Україні нині справді є дуже актуальною тема домашнього насилля. Але це не означає, що ми якісь надміру жорстокі, в Європі, США та інших країнах люди такі самі – просто життєві умови різні. Там про цю проблему почали говорити набагато раніше, відповідальність – серйозніша, та й самі жінки не доводять до крайнощів, вчасно звертаючись за допомогою до свого психолога-психотерапевта (там це вже прийнято – мати свого психотерапевта). У нас же жінка може довго нікуди не звертатись по підтримку – мама так жила, сусідка так живе, і я так само живу. Доводять себе до неврозів і депресій, роками лікуються, пробують усе, що можливо, а зрештою приходять до психолога і виявляється, що саме в душевних переживаннях криються усі їхні фізичні недуги. Я бачила таке не раз, – зізнається Наталія Братасюк. – Агресія і насильство над людьми супроводжували всю історію людства. З часом ми вигадали певні рамки стримання цієї агресії: закони релігії, закони кримінальні, етичні принципи. Але вони не завжди спрацьовують, бо людська природа тяжіє до порушення правил і рамок..
Соціальна, економічна, політична ситуація в країні також дуже впливає на збільшення випадків насилля у сім'ї, неважливо до кого воно вчиняється: до жінки, чоловіка чи дітей. Ми зараз проходимо саме цей дуже складний період, коли звідусіль на нас тисне суцільний негатив. Подивитися новини – то взагалі хоч одразу в депресію впадай, у країні – війна, з роботою – проблема, з зарплатою – проблема, з комунальними платежами – проблема, з настроями навколо – проблема. Це все дуже тисне на людину. Якщо в неї є якісь проблеми, які “гризуть” її, то не потрібно багато для того, аби зірватися вдома: образити, штовхнути, накричати. Це, звичайно, не виправдовує агресорів і не дає їм права так поводитися. У таких випадках потрібно дбати про власні ресурси, знаходити канали, куди каналізувати агресію, а в цьому якраз допомагають розібратися психологи. В такий спосіб ми дбаємо про екологію власних стосунків, профілактуємо насилля, вчасно розпізнаємо проблему і не даємо їй перерости у щось страшне”.
.jpg)
То де ж та межа, перетнувши яку жінка має задуматися над тим, що над нею вчиняють насилля і це стало проблемою, яка заважає їй жити? Наталія Братасюк каже: якщо жінка відчуває себе у клітці, вважає, що партнер втручається у її рішення, нав'язує їй свою думку чи норму поведінки, яка виходить за межі адекватних обмежень, пов'язаних із подружнім життям, це означає, що в цій сім'ї починаються проблеми. Навіть перші прояви психологічного тиску не треба замовчувати. Наприклад, якщо чоловік вперше назвав вас товстою коровою, а ви промовчали, – готуйтеся, що наступного разу він це повторить, або висловиться ще гірше. Ваше мовчання означає, що ви з цією думкою згодні, і ставитеся до такого звертання лояльно. Вам же потрібно одразу твердо показати свою незгоду, сказавши щось типу: “Мені дуже неприємно таке чути. Давай ми не будемо дозволяти собі розмовляти подібним чином”.
Щодо насилля фізичного, то тут Наталія Братасюк категорична: це дії, за які чоловік повинен відповідати перед законом. Промовчати у такому випадку – означає приректи себе на роки побиття. Як правило, чоловік, котрий вдарив жінку, потім довго вибачається, перекладає провину на алкоголь, наркотики, проблеми на роботі і ще тисячі речей. Жінки зрештою відтаюють і пробачають, мовляв, щоб сім'ю зберегти. Але вірити агресору, – це все одно, що вірити алкоголіку, котрий переконує, що більше пити не буде. Є, звичайно, винятки, але вони поодинокі. Щоб зберегти сім'ю, потрібно не терпіти, а працювати над собою і своїми стосунками. А якщо самим не виходить, то звертатися до психолога.
Нині в Ужгороді немає психологів, котрі працюють виключно з жінками, котрі страждають від насильства в сім'ї. Однак є ентузіасти, котрі мріють і працюють над тим, аби з допомогою міжнародних грантів відкрити в місті центр допомоги жінкам, котрі опинилися в кризовій ситуації. Створила громадську організацію “Допомога жінці” економіст і психолог Уляна Нечитайло. Одного разу її подруга посварилася з чоловіком і в ході сварки отримала від нього стусанів. Налякана, вона вибігла з дому просто в капцях. Куди йти і до кого звернутися – не знала. Їй просто хотілося поговорити з людиною, яка її зрозуміє і щось порадить. Як такі кризові стани переживають у країнах Європи, Уляна бачила у Словаччині. Там вона побувала у соціальному будинку “We are the mothers” (“Ми – мами”), створеному для жінок, котрі постраждали від домашнього насильства. Якби у нас теж такий був, подруга Уляни могла би побігти туди і бути впевненою, що знайде там тимчасовий притулок і грамотного психолога, котрий з нею поговорить.
Саме такий соціальний будиночок мріють створити колись в Ужгороді члени організації “Допоможи жінці”. Поки же його немає, психологи та юристи організації працюють із жінками та членами їхніх родин в інших умовах. Уляна Нечитайло впевнена: домашнє насильство нині дуже розповсюджене, але суспільство замовчує цю проблему. Офіційну статистику поліції пані Уляна вважає мізерною часткою тих випадків, котрі насправді трапляються в сім'ях закарпатців. Особливо ж у селах, де жінки подекуди вважають цілком нормальним явищем отримати кулаком в обличчя від чоловіка, коли він, припустимо, п'яний. Моральний тиск переважає у міських сім'ях. Але і тут часто жінки не бачать нічого страшного у тому, що чоловіки обзивають їх, постійно наголошують на тому, що вони, наприклад, дурні і ні на що без чоловіків не здатні. Часто жінки звертаються до психологів центру “Допомога жінці” зовсім не зі скаргами на насильство, а з депресіями чи проблемами з дітьми. А вже в ході розмови стає зрозуміло, що насправді все бере витоки саме з домашньої агресії. “Підходи у наших психологів дуже цікаві, – розповідає Уляна Нечитайло. – Аби підняти низьку самооцінку жінок ми водимо їх у перукарню і театр, працюємо у групах і індивідуально. Знайти нас можна на вулиці Гойди, 8, або через соцмережі. Ми допомагаємо кожній жінці, яка звертається до нас, хоча, повторюся, працюємо не лише з жінками, а і з членами їхніх сімей, наприклад, зараз проводимо заняття з групою дітей, яких називають соціальними сиротами, тобто такими, чиї батьки довгий час працюють на заробітках Мета нашого центру – допомогти жінкам у сучасних нелегких умовах подолати складні життєві ситуації, зберегти віру в себе, гармонійно збудувати стосунки з родиною та оточенням. До роботи в центрі залучені досвідчені психологи, які допомагають відновити емоційне здоров'я. Окрім того, тут проводяться різні тренінги та навчання для дітей та дорослих за індивідуальним та груповими напрямками. Велика увага приділяється стосункам батьків і дітей”.
Уляна додає, що жінки дуже часто соромляться і бояться говорити про тиск на них. Вони швидше радитимуться з подружкою, ніж із фахівцем, хоча саме психолог реально може допомогти у цих ситуаціях.
.jpg)
Від чого же з'являється насилля, від чого людина стає агресивною? Психологи вважають, що все йде з дитинства. Якщо батьки сварилися і не поважали один одного, то у дітей потім буде таке ж ставлення до своїх партнерів. Якщо дитину принижували і били, то дуже ймовірно, що і вона в дорослому житті робитиме так зі своєю половинкою або своїми дітьми. Якщо дитину дуже контролювали і наказували їй робити лише так, як хочуть батьки, не пояснюючи чому потрібно зробити саме так, а не інакше, у дорослому віці така дитина теж стане авторитарною і буде наказувати іншим. Саме тому батькам варто задуматися на тим, як виховувати дітей правильно, а не ростити нових агресорів.
“Сучасні діти не такі, як колись. Тепер дітям потрібно куди більше уваги дорослих, куди більше розмов і почуттів. Через прив'язаність до ґаджетів вони втрачають емпатію, тобто властивість відчувати і прислухатися до почуттів інших людей. Їхні комп'ютерні іграшки і герої часто жорстокі і не відчувають болю, саме тому дитині потрібно різними способами і методами нагадувати, що у житті все не так, живі люди мають живі почуття і емоції, на які потрібно адекватно реагувати”, – каже пані Уляна.
Насамкінець лише додамо: домашнє насильство – це серйозна проблема. Ніхто з членів сім'ї не заслуговує на те, аби його принижували чи били. Усі непорозуміння і суперечки можна вирішити іншими шляхами. Якщо же сталося лихо і вам потрібна допомога, звертайтесь до поліції, соціальних служб, психологів, а також телефонуйте на Національну гарячу лінію по запобіганню насильства – 116123.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
