Закарпатський «Орден св. Миколая» – єдиний в Україні клуб історичної реконструкції з власним замком

Історична реконструкція – рух в Україні досить молодий, але з кожним роком все популярніший. Когось у ньому вабить можливість побитися на мечах, когось – вбратися в одяг за старовинним кроєм, навчитися чогось нового, зануритися в певну епоху. На Закарпатті теж діє такий клуб, ба, навіть цілий орден, який має свого пріора, капітул, дві сержантерії, духівника, герольда, каноніра, а ще воїнів, лучників і прекрасних дам. Називається цей клуб “Орден святого Миколая”, і вирізняється з-поміж інших в Україні тим, що єдиний в якості домашньої бази має справжній середньовічний замок – чинадіївський Сент-Міклош. Нині “Про Заходу” про клуб, його традиції, правила і плани розкажуть скарбник ордену Юрій Славік, герольд Олександр Шершун, капітан мукачівсько-чинадіївської сержантерії Томаш Бартош та капітан ужгородської сержантерії Роберт Чабіна.

Отже, “Орден святого Миколая” був символічно започаткований 19 грудня 2014 року, тобто на День св. Миколая у замку Сент-Міклош, тобто замку святого Миколая. Деякі з творців ордену до цього вже мали досвід  участі у клубах історичної реконструкції, зокрема той же Юрій Славік і до того був відомий на Закарпатті як учасник клубу “Меч Оріона” і організатор відомого фестивалю “Срібний Татош”. Дехто ж реконструкцією ніколи не займався, просто любив і вивчав історію. Ідейним натхненником клубу став його нинішній пріор (голова), відомий орендар чинадіївського замку Сент-Міклош Йосип Бартош, котрий завжди мріяв, аби його замок мав також і власних лицарів.

Власне, “Орден святого Миколая”, на відміну від багатьох українських клубів, котрі займаються виключно спортивною реконструкцією, тобто боями, від початку бачив свою діяльність значно ширшою. Звісно, орден має своїх воїнів, котрі виступають у боях, однак більшості учасників клубу цікава саме побутова реконструкція: в одязі, танці, кухні тощо. Серед членів ордену є люди, котрі вишуковують середньовічні рецепти страв, шиють прекрасні костюми, максимально схожі на старовинні, різьблять кухлі, тарілки і ложки, виготовляють керамічний посуд, майструють взуття.

Усе це має бути строго витримане у дусі того періоду, який відтворює клуб – Угорського королівства періоду Людовіка Великого (1342-1382), його дочки Марії (1382-1395) та її чоловіка-співправителя, а після її смерті й повноправного монарха Угорщини Сігізмунда І Люксембурга, котрий правив до 1437 року. Цей період творцями ордену був обраний невипадково. По-перше, саме в цей період (у 1403 році) була зведена резиденція ордену –замок Сент-Міклош. По-друге, з цього періоду в істориків вже є доволі велика кількість матеріалів (як ілюстративних, так і археологічних), які дозволяють зрозуміти, як у ті часи одягалися люди і яким був їхній побут. До того ж, на землях сучасного Закарпаття тоді проживали і панували представники відомих магнатських європейських родів Перені та Другетів, що дає додаткові матеріали і можливості для реконструкції. Тобто, якщо більшість українських клубів відтворюють періоди і стилі, не притаманні регіону, в якому вони були створені, то наш “Орден святого Миколая” реконструює середньовіччя саме нашого регіону.

Два роки тому закарпатський клуб стартував з 10-тьма учасниками, тепер реконструкторів стало вже більше 20-ти (більшість – із Ужгорода та Мукачева, але є учасники і з багатьох інших населених пунктів області). Більшість новеньких приходять до клубу після якихось масових акцій: відзначення Дня святого Мартина в Мукачеві, “Срібного Татоша” та інших, де можна побачити наших лицарів та їхніх дам. Причому не варто думати, що орден – це забавка виключно молоді. Нині найстаршим учасником ордену є його пріор Йосип Бартош. Ще кілька учасників за 50-ть займаються відтворенням середньовічного побуту. Найменшим же лицарем (поки неофіційно, адже до ордену приймають осіб від 16-ти років) є чотирирічний син капітана мукачівсько-чинадіївської сержантарії Томаша Бартоша Вілмош, котрий змалечку їздить з батьками на усі фестивалі реконструкторів. Учасники клубу кажуть, що це дитя, вбране у середньовічний костюм, завжди привертає до себе набагато більше уваги, ніж увесь клуб разом. Причому хлопчик вже настільки звик до виїздів на фестивалі, що цілком комфортно почуває себе у аскетичному середньовічному таборі “Ордену святого Миколая”.

До слова, табір нашого ордену на фестивалях завжди привертає до себе увагу всіх інших гостей. Стилізовані намети, грубі дерев'яні столи, сіно, автентичний посуд – тут усе так, як це мало виглядати сотні років тому на теренах Угорського королівства. Страви готують теж старовинні. Кажуть: одна із традиційних страв, яка дійшла до нас без змін із тих часів – добре відомий усім закарпатцям лоци-печенє.

У таборі діє заборона на використання сучасних матеріалів, наприклад, виробів з пластику. Усі мають цілодобово ходити в історичних костюмах, тому навіть у воїнів обов'язково має бути, крім бойових обладунків, цивільне середньовічне вбрання. Учасники ордену сміються: єдине, чого у них немає автентичного, то це середньовічних мобільних телефонів, тому доводиться носити з собою сучасні.

Костюми, до речі, – окрема тема. Перше, що повинен зробити новачок, котрий приходить до клубу, – це зробити собі бодай найпростіший костюм. Друга умова: новачок повинен взяти участь у кількох виїздах клубу, або масових заходах. Однак для виїзду і участі у масовому заході теж обов'язково потрібен костюм, тож одяг – це справа першочергова. Більш досвідчені реконструктори, звісно, допомагають новачкам знайти зображення того, як в Угорському королівстві виглядали селяни, міщани та воїни. Далі ж вони або шиють костюм самі (одна з обов'язкових умов – натуральність тканини: льону, шерсті, шовку тощо), або ж довіряють цю справу фахівцям. З бойовими обладунками справи ще важчі, адже в Україні є не так багато людей, здатних виготовити лати, або викувати меч. Учасники ордену кажуть, що середня вартість обладунків може сягати тисячі доларів, меч “потягне” ще на кілька сотень. Важить весь комплект обладунків близько 25-35 кілограмів. Битися під такою додатковою вагою дуже непросто, тому воїни ордену тренуються по кілька разів на тиждень.  

Дівчата в ордені теж є. У середньовічні католицькі ордени, на які рівняється закарпатський клуб, жінок, звісно, би не взяли, але у нас панує рівноправ'я. Настільки, що дівчата у клубі можуть стати як танцівницями, так і лучницями, воїнами і навіть канонірами (нині обов'язки каноніра – людини, котра стріляє з пушок, виконує в ордені якраз дівчина). Їх у закарпатському клубі, до слова, куди більше, ніж в інших українських клубах історичної реконструкції. На різноманітних фестивалях наших лицарів не раз питали, яким чином їм вдалося заманити до себе таку кількість активних дівчат. Хлопці ж секретами не діляться.

Одним з останніх заходів, де можна було побачити учасників “Ордену святого Миколая”, було відзначення 23 квітня Дня святого Юрія. Цей святий вважається покровителем Ужгорода. У середньовіччі в місті був храм на честь святого Юрія (залишки його є на території замку), традиції якого потім перенесли у старовинний римо-католицький костьол святого Юрія у центрі міста – на вулиці Волошина. Учасники клубу історичної реконструкції цілком логічно вважають, що у часи середньовіччя День святого Юрія мав бути для Ужгорода великим храмовим святом. І саме тому вирішили відновити традиції відзначення цього свята, влаштувавши просто під стінами костьолу лицарський турнір і середньовічні танці.

Нині ж учасники ордену активно готуються до наступного свята – шостого фестивалю “Срібний Татош”, який пройде 27-28 травня у чинадіївському замку Сент-Міклош. Хлопці обіцяють, що за масштабами він буде навіть більшим, ніж минулоріч. Саме там усі бажаючі зможуть поринути у справжнє середньовіччя з його боями, їжею, музикою, забавками. І хтозна, може, саме там хтось із вас закохається в ожилу історію, і теж захоче стати її частинкою.

Тетяна Літераті, “Про Захід”