7-го квітня українці празникуватимуть одне з 12-ти найбільших свят церковного календаря свято Благовіщення. Християни східного обряду відзначають свято 7-го квітня, а західного – 25-го березня.
У цей день згадують важливу подію: архангел Гавриїл приніс Діві Марії благу вість про те, що вона обрана, аби народити Сина Божого – Ісуса Христа. В Назатері, на тому місці, де ангел благовістив Марії, зведена одна з найбільших християнських церков Близького Сходу – Базиліка Благовіщення.
Оскільки Благовіщення припадає на самий початок весняно-польових робіт, в українських народно-обрядових традиціях зі святом пов'язана велика кількість вірувань та звичаїв.
Предки вірили, що в цей день Весна нарешті повністю перемагає Зиму і утверджується у своїх правах. Але існував і інший забобон: “до Благовіщення зими не кляни!” – бо вона ще може завернутись назад. Основні вірування були пов'язані із землею, як пише відомий український етнограф, фольклорист та письменник Олекса Воропай у книзі “Звичаї нашого народу. Весна”: “Від Введіння до Благовіщення не можна порати землі, бо “земля відпочиває і сили набирається”, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю “і всяке дихання” або — як кажуть гуцули: “Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади…”.
Саме цю прикмету сприймали дуже серйозно, свято вважалося настільки великим, що, мовляв, у цей день навіть птахи не в'ють гнізда! Або навіть “На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в'є”. Ще одна приказка каже: “Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення”. Єдиний пташок, який порушує спокій цього дня – звичайний горобець: “Ніяка птиця не в'є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями”.
Олекса Воропай зафіксував на Київщині ще одне повір'я пов'язане з птаством в цей день: “Якщо яка небудь птиця проспить Благовіщенську заутреню, або в цей день зів'є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день, і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома”.
А міські жителі взагалі мали традицію на Благовіщення в час, коли в церквах відправляли святкову службу, випускати птахів на волю. Для того, “щоб співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив”. Для такої оказії навіть спеціально купляли пташок.
А вже після церкви господарі випускав на сонечко домашніх тварин “щоб чули весну і самі про себе дбали”, або “господар виганяє весь свій інвентар – худобу, дріб, бджіл і навіть пса на сонце, на волю, щоб чули весну і самі на себе старалися…”
Власне вважали, що саме в цей день потрібно було обов'язково виствити бджіл на пасіку, навіть якщо погода була не надто гарною. Позаяк в храмах на Благовіщення пекли та освячували проскури, то пасічники, підгодовуючи бджілок медом, додавали до нього дрібно перетерту проскурку для того, аби бджоли роїлись. Загалом люди вірили в цілющу і захисну силу таких проскур. Товчену на порошок благовіщенську проскуру змішують з землею і сіють по чотирьох кутах ниви — “щоб дощова хмара ниви не минала”. Благовіщенську проскуру заривають у землю — “щоб град посіву не побив”.
Також людям, що нездужали на пропасницю давали зужити благовіщенську проскуру, як ліки. Оскільки благовіщенську проскуру, як, наприклад, і стрітенську воду вважали цілющими, їх зберігали між святими образами.
Деякі вірування пов'язані з цим святом, взагалі більше нагадають якийсь уривок із казки чи легенди. Так, для того, аби отримати шапку-невидимку потрібно було провести цілий ритуал.
“Якщо хтось бажає мати шапку-невидимку, то повинен взяти в цей день вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини і закопати їх разом з головою вужа на покуті. До Великодня ці горошини проростуть; їх треба вирвати і піти з ними до церкви. Там ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, а його ніхто не бачить, бо то шапка-невидимка. Треба підкрастись і схопити ту шапку. Дідько буде викупляти її, даватиме великі гроші, але брати не слід, бож, звісно: дідькові гроші — черепки”, – йдеться в книзі “Звичаї нашого народу”.
Позаяк Благовіщення – це свято весни в період її пробудження, існувало чимало звичаїв, які пов'язані з родючістю, плодовитістю тощо. Наприклад, рано-вранці молодиці йшли в ліс, трясли березу і збирали насіння, вірячи, що з нього виросте розсада капусти. А господині до схід-сонця сіють розсаду – “щоб капуста рано поспіла і головата була”.
Вважалося, що не можна рукою торкатися до бурякового насіння, бо з нього виросте редька. Також вірили, що не можна брати курячого яйця в руки, бо з нього вилупиться курча з двома головами.
Однак побутувало повір'я, що все, що народиться в цей день – погано ростиме, бо “від благовісного теляти добра не ждати”, або “Благовісне яйце під квочку не кладуть”.
Якщо ж на Благовіщення людина траплялася рослина рясту, то потрібно було кинути його собі під ноги і затоптати примовляючи: “Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!”.
Дівчата також мали свої повір'я пов'язані здебільшого з доброю долею та вдалим заміжжям. Наприклад, вірили, якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона заміж піде. “Первоцвіт – віщун дівочого весілля”.
А от, якщо знаходили на Благовіщення пролісок, то зривали його і клали за пазуху. А на Великдень, як заспівають “Христос Воскрес!”, треба було вийняти квітку з пазухи і покласти під святими образами на щастя.
Ті з дівчат, які прагнули пишної вроди мали на Благовіщення рано-вранці налити у миску холодної води, покласти туди пролісок і вмити лице – на красу”.
Гуцули ж вірили, що чудодійна сила цього дня може допомогти під час зустрічі з нечистою силою, для цього потрібно було пригадати, на який саме день тижня припало свято і подумки повторювати в голові.
Народні прикмети на Благовіщення:
Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то буде добрий врожай не збіжжя.
Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.
Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне.
Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.
Якщо ранком на Благовіщення туман, то це віщує розлив ріки Бугу або повінь взагалі.
“До Благовіщення зими не кляни!” — бо, мовляв, вона ще може вернутись.
“До Благовіщення кам'яна зима!”
Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1-ше, і на 6-те травня він у полі буде.
Який цей день – такий і кінець місяця.
Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень – середня, якщо ясно ввечері – пізня.
Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.
Ніч проти Благовіщення. Якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі – рік буде врожайний, якщо наполовину висохне – на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне – буде мокре літо.
Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
Благовіщення без ластівок – холодна весна.
Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.
На Благовіщення гарна погода – гарний врожай.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Якщо на Благовіщення летить сніг – літо неврожайне.
Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6.05) віл напасеться.
“Про Захід”
