Нині універмаг “Україна” стоїть посеред міста огородженим чорним згарищем. Понад 80 його акціонерів шукають по всьому місту нові місця для торгівлі, Ужгородом же почали ширитися чутки про те, що поки невідомий, але потужний інвестор бажає звести на місті радянського сучасний торгівельний центр. “Про Захід” же вирішив нагадати читачам про золоті роки універмагу у середині минулого століття, його зведення та шалену популярність серед простих радянських людей.
Коли ми писали про історію площі Кирила і Мефодія, то вже згадували, що ця частина Ужгорода почала активно забудовуватися наприкінці 50-х років минулого століття. Перший багатоповерховий будинок на нинішньому проспекті Свободи звели у 1958-му, станом же на 1969-й обабіч проспекту вже “виросли” понад 30 будинків на більш ніж 1800 квартир.
Зрозуміло, що величезна кількість людей, котрих поселили у цих будинках, мала певні господарчо-побутові потреби. Тож для них на перетині потенційно важливих вулиць створили такий собі центр – площу 50-ліття СРСР з магазинами, майстернями, кафе тощо.
Окрасою ж цієї площі мав стати новий універмаг, який урочисто відкрили 18 вересня 1969-го року. Від першого до останнього дня роботи він іменувався “Україною”. Три букви “у”, які розшифровувалися як “Ужгородський універмаг “Україна””, у 1969-му стали фірмовою емблемою нового магазину і були тут всюди: на сарафанах і піджаках продавців, на обгортковому папері, на бланках магазину.
“Про Захід” знайшов у газеті “Закарпатська правда” репортаж авторства Ю.Сухан з відкриття універмагу. З нього ми дізналися, що ужгородська “Україна” стала другим в республіці універмагом, котрий працював за новою прогресивною формою обслуговування. Першим таким магазином вже кілька років до відкриття ужгородського був універмаг у Вінниці, який і досі є одним з найбільших торгових центрів цього міста.
Що ж малося на увазі під новою прогресивною формою обслуговування? “Закарпатська правда” писала: “Всі зручності створені тут і для покупця, і для продавця. Заходимо в одну із секцій – взуття. Тут, як і в решті секцій, відсутні звичні прилавки.
Магазин працює на самообслуговуванні з відкритою викладкою товарів. Покупцеві не треба витрачати час на зайві розпитування. Доступ до товарів відкритий, а зразки їх перед очима. Вибрав взуття – продавець подасть вже підготовлений товар, що надходить по нішах. Каса ж швидко розрахує. Ніякої затримки! Жодної незручності!”.
Загалом таких секцій в “Україні” було дев'ять на двох поверхах, ще один поверх знаходився під землею, він був зайнятий складами. Ця система складів, очевидно, теж була інноваційною, бо у день відкриття тодішній директор магазину С.В.Горват захоплено розповідав журналісту, що весь процес підготовки товару до реалізації спрямований на економію часу покупця. “Кожній секції в підвалі відведені приміщення. Між секціями і складами в підвалі встановлено внутрішній телефонний зв'язок. Пішов товар до покупця – дзвінок на склад, і тут же потужні ліфти доставлять потрібне на перший і другий поверхи”, – йшлося у статті.
.jpg)
До слова, ці вантажні ліфти вірою і правдою служили в “Україні” всі роки її роботи. Одна з акціонерок товариства, пані Надія, розповіла “Про Заходу”, що ними було дуже зручно користуватися, вивозити товар зі складів у підвалі на верхні поверхи. Склади у великому підземному приміщенні теж зберігалися до останнього дня роботи універмагу. Товар, який там знаходився, від пожежі не постраждав, але був знищений водою, якою заливали приміщення під час гасіння пожежі.
Ужгородці, котрі пригадують “Україну” у перші роки після відкриття розповідають, що всередині все значно відрізнялося від того планування, яке ми бачили в останні роки.
Основна відмінність – простір, адже на весь магазин працювали всього дев'ять відділів. Про простір писала і “Закарпатська правда”: “В секціях світло, просторо. Скляні стіни, люмінесцентні лампи, “живі” острівки, квіти – все це створює затишок, підносить настрій.
А втомився відвідувач – будь ласка на чашку кави в кав'ярню, яка розмістилася тут же. На покупця чекають і інші приємні сюрпризи. Скажімо, придбала людина костюм.
Сподобався колір, фасон, але треба підігнати піджак. До ваших послуг – майстерня на другому поверсі. Поруч – стіл розкрою тканин”.
Крім цього, журналістові розповіли, що у переддень відкриття магазину його працівники провели величезну роботу, розмістивши, виписавши назви та ціни товарам десяти тисяч найменувань. Загалом же на полицях та складах тоді знаходилося товарів на мільйон триста тисяч карбованців – шалену на той час суму. Якою була кількість персоналу в ті часи у газетному матеріалі не згадується, однак є відомості про те, що більшість продавців – це молоді юнаки і дівчата, котрі пройшли курси в училищах. У меншості були досвідчені продавці-консультанти, котрі перейшли до “України” на роботу з інших магазинів міста. Згадуються і художники, котрі попрацювали над інтер'єром універмагу: Олександр Саллер, Мирон Микуляк, Зузанна Ортутай.
.jpg)
Щодо зовнішнього вигляду, то на фото у “Закарпатській правді” бачимо “Україну” трохи іншою, ніж звикли в останній час. Перше, що кидається в очі – відсутність звичної для нас величезної вивіски з двох боків. Друге – фасад ще не оздоблений алюмінієвим покриттям.
Директор універмагу С.Горват розповідав, що проект магазину, який споруджувало будівельне управління тресту “Укрторгбуд”, типовий, але він удосконалювався у процесі будівництва. Про алюміній на фасаді говорили вже тоді – оздобити ним фасад директор хотів для того, “щоб будинок став привабливішим, “командував” ансамблем площі”.
Розповідали тоді журналістові і про ніші амбітні плани. Виявляється, дирекція виношувала плани наростити ще один поверх будинку, а на даху обладнати ресторан під відкритим небом. Однак якщо вже в наступні роки плани з алюмінієвим фасадом були втілені (тоді ж з'явилася і велика вивіска), то третій поверх і ресторан під відкритим небом так і залишилися невтіленою мрією.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
