Більше тисячі військових шевронів – у колекції ужгородця Івана Балашова

Полковник Іван Балашов походить із цілої династії військових. Військовими були його дід і батько, сам же Іван Анатолійович свого часу закінчив танкове училище у Києві, служив у десантних повітряних військах, пройшов Афганістан, а потім багато років працював в обласному військкоматі.

Нині Іван Балашов продовжує працювати по військовій тематиці – керує обласним сектором Державної служби України у справах ветеранів війни і учасників АТО. “Про Захід” вже писав про цю структуру, й саме під час того інтерв'ю полковник згадав про своє незвичне хобі – колекціонування шевронів. Не довго думаючи, ми напросилися у гості до Івана Анатолійовича, аби на власні очі поглянути на цю колекцію. Знаходиться вона у підвальному приміщенні приватного будинку Івана Балашова і справді вражає своїми розмірами. Три з чотирьох стін просторого приміщення, яке також служить Івану Анатолійовичу невеличкою домашньою спортзалою, густо вкриті шевронами. Від їхньої кількості просто в очах рясніє, але виявляється, що колекція прискіпливо впорядкована: кожен стенд присвячений певному роду військ та інших силових структур, тож шеврони розкладені відповідно. 

Розповідь про свою колекцію Іван Анатолійович починає з найбільш дорогого його серцю стенду – з нагородами свого батька та власними заслугами. “Мій батько пройшов Другу світову війну та мав багато нагород, найціннішими з яких є дві медалі “За бойові заслуги”. Він воював у Прибалтиці, був поранений, горів у танку, тому його нагородами я особливо пишаюся. Більшості моїх нагород тут немає – вони начеплені на моєму парадному кітелі, який я вдягаю на особливі свята. Але є мої значки, наприклад, за перший стрибок з парашутом, а ще спортивні та учбові нагороди, наприклад кілька дуже престижних у ті часи “Воїн-спортсмен”.

Ще на цьому стенді є значки, які з різних країн мені привозили друзі. Вони знають, що я збираю подібні речі, тому з усіх поїздок і навчань намагаються привезти щось цікавеньке. 

Так само тут опинилися зразки різних кокард, емблеми, які чіпляють на петлиці. Далі покажу вам полиці з головними уборами. Їх я почав колекціонувати років із п'ять тому. Оце ще радянський кашкет, а це вже сучасний. Є міліцейський, який мені подарував син (він нині служить у поліції), а це берети з Бельгії, Португалії, наші прикордонні тощо. Це панама, в якій воювали “афганці”. Свою я, на жаль, ще тоді загубив, тому коли побачив, що продається така сама – купив на згадку. Нижня полиця – це каски. Перша – радянського зразка, далі сучасна кевларова, а ота – бельгійська. Є ще пілотки: моя парадна, льотний варіант, австрійська і навіть така, яку Швейк носив”, – розповідає Іван Анатолійович.  

Переходячи безпосередньо до стендів із шевронами, власник колекції розповідає, що нині вони є дуже, так би мовити, модними. “Є таке поняття “неуставні шеврони”, тобто такі, що не передбачені військовим статутом. Саме таких нині дуже багато, а найвідомішим є, звичайно, шеврон “Укроп”. Це є певний елемент армійського гумору, який вигадують самі військові, або волонтери. У мене таких жартівливих шевронів є дуже багато: той таки “Укроп”, “Цинічний Бандера”, “Київська хунта”, “Легіон НАТО”, “Аватар” (для тих, хто не знає: так у війську називають бійців, які люблять випити), “Вата хантер” (тобто, мисливець за ватою) і ще багато інших.

Такі “неуставні” шеврони, як правило, носять на правому плечі, а статутні – на лівому. Зараз, я би навіть сказав, з “неуставними” трохи переборщують, бо гумор гумором, а на війні все повинно бути за правилами, аби було одразу видно, з якого ти підрозділу. Але те, що такі шеврони зараз активно розробляють і тиражують, говорить про позитивне відношення суспільства до військових, до того, що люди бійців поважають і вважають за приємне купити собі такий жартівливий шеврон”, – каже полковник.

Для таких “неуставних” шевронів Іван Балашов виділив окремий стенд. Тут лише одних “Укропів” різних кольорів і форм – 14, можна навіть прослідкувати їхню еволюцію. Є також кілька різних “Кіборгів” (окремо статутні шеврони аеромобільного батальйону “Кіборг” представлені на стенді десантних військ), “Воля або смерть”, “Привид”, жартівливий шеврон “Цімбори”, котрий, вочевидь, належав комусь із закарпатців 93 ОМБР з Пісків, і навіть саморобний, вишитий хрестиком шеврон з надписом “Хай Бог береже”, який Івану Анатолійовичу подарували колишні АТОшники. Поруч із ними – нашивки з Майдану. 

Загалом Збройним силам України у колекції присвячені цілих чотири стенди. “Один з моїх найулюбленіших – десантний, позаяк я сам був десантником, – зізнається полковник. – Тут є також трохи загонів спеціального призначення, там далі сухопутні війська, військово-морські сили. Є окремо шеврони нашої 128-ї бригади, а подалі – колекція шевронів обласних військкоматів. Бачите тут є вільні місця? Я їх залишив для тих, яких ще не вистачає. Але найбільш дефіцитні вже маю, зокрема, луганський і донецький. Далі йдуть шеврони вищих військових навчальних закладів, почесної варти, військових судів, комендатур. 

А ось стенд міліції та поліції. Тут багато є цікавих шевронів, починаючи від відомої вагітної мавпочки, яка наробила в Інтернеті багато шуму, до батальйону “Азов” і муніципальної поліції Ужгорода. А там можна побачити іноземні шеврони: США, Росії, Китаю (його було важко дістати, бо китайським військовим заборонено передавати стороннім свої військові розпізнавальні знаки), Канади, Німеччини, Швеції, Білорусі, Казахстану, Пакістану, Чаду, Болгарії, Сербії, Австрії, Словаччини, М'янми, Японії тощо. Тут, серед іноземних шевронів, є й кілька трофейних, які мені подарували наші військові. Зокрема маю шеврон так званої “Новоросії” і нового кримського “Беркуту”.Маю ще окремо шеврони Прикордонної служби, Держкомрезерву, МНС, СБУ, а ще державних та приватних охоронних служб. А зверху над шевронами можна побачити цілий ряд погонів, серед яких є мій курсантський та курсантський мого старшого сина”.

Іван Анатолійович каже, що коли йому приносять новий шеврон, починається ціла церемонія. Спочатку відомості про нього заносяться у спеціальний журнал, потім колекціонер довго приміряє куди б його причепити, все переставляє, а потім довго оглядає кінцевий результат. Його колекція постійно зростає, навіть зараз Іван Балашов чекає нових подарунків від друзів з Данії, Ізраїлю, Франції. Наразі лише шевронів у журналі записано 1050, всього ж у колекції зібрано понад 1500 зразків військової атрибутики. Усе це добро Іван Анатолійович почав збирати ще у 1995-му, однак найбільше вона поповнилася саме в останні роки, відколи Україна перебуває у збройному конфлікті. “Найперший шеврон у колекції мені подарував начальник бригади морської піхоти з Криму. У 1995-му він приїхав до нас у військкомат шукати призовників-“Рембо” для своєї бригади. Ми з ним довго спілкувалися, виявилося, що навіть грали один проти одного у регбі на змаганнях команд ПДВ проти морської піхоти. Їдучи геть, він подарував мені унікальний шеврон. Він цікавий тим, що був експериментальним, перехідним від радянських до українських, але так і не був випущений серійно, бо врешті для морської піхоти обрали образ вовка.

До слова, не так давно мене провідував один товариш, котрий добре знається на геральдиці і різного роду військовій символіці. То він, передивляючись цю колекцію, побачив дуже багато ляпів і невідповідностей, сміючись, зокрема, над тим, як наші підрозділи люблять присвоювати собі зовсім непритаманні нам образи: скорпіона, пантери, тигра, кобри тощо. 

Мені ж, як воєнній людині, не подобаються надто яскраві і замудрені шеврони. Я переконаний, що шеврон має виглядати лаконічно і чітко, аби одразу було зрозуміло, хто перед тобою. А тепер, подекуди, стільки всього намагаються у ті шеврони запхнути, що треба придивлятися і вичитувати, що за підрозділ представляє боєць. Так не має бути, хоча я приймаю усі варіанти, бо усі вони є наша історія”, – каже власник колекції.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, Про Захід