Кам'яницьке кар'єроуправляння є найбільшим на Закарпатті гірничодобувним підприємством. Тут ще з 1904 року відкритим способом видобувають міцний камінь – андезит, який є виливною породою згаслого вулканізму. “Про Захід” побував на підприємстві та побачив, як нині виглядає андезитовий кар'єр.
.jpg)
Оскільки підприємство вважається місцем підвищеної небезпеки, екскурсія проходить в обідній час, коли величезні “БелАЗи” та потужні екскаватори разом з їхніми водіями відпочивають. Зупинилися на час і дробарки, які подрібнюють камінь. Коли вони працюють, по всьому підприємству стоїть густий туман з білого кам'яного пилу. Він осідає на траву та дерева, тому вони тут геть білі.
Головний інженер підприємства Василь Ковальчук розповідає, що перші згадки про кар'єр у Кам'яниці відносять ще до 1880 року, однак офіційно вважається, що гірничодобувне підприємство працює тут з 1904 року. Багаті поклади андезиту спершу починали розробляти безпосередньо біля села, чим завдавали великих незручностей його мешканцям. Іноді під час вибухових робіт каміння залітало аж у подвір'я людей, тож уже у радянські часи було вирішено відселити мешканців крайніх хат подалі від кар'єру, саму ж розробку – продовжити у напрямку від села.
Нині схили розробок тих часів вже поволі заростають деревами. Якщо раніше у будинках мешканців Кам'яниці від вибухів, які проводили досить часто, іноді й двічі на день, дзеленчав посуд у сервантах, то нині розробки так віддалилися від села, що більшість жителів майже не чують звуків вибухів. А вони тут лунають приблизно раз на тиждень.
Василь Ковальчук каже: площа кар'єру сягає 65 гектарів. Кілька років тому його нижні шари почала заливати вода. Нині родовище з озером посередині виглядає дуже мальовничо. Вода тут має красивий зелений відтінок, у ній навіть водиться риба. Глибина озера – приблизно 15 метрів. На моє запитання, чи влітку робітникам дозволяють трохи тут скупнутися, Василь Васильович лише розсміявся: звісно, ні, мовляв, бо це небезпечно, а озеро дуже глибоке і навіть у спеку холодне.
.jpg)
Отже, видобування каменю тут проводять так: спочатку у породу заклали вибухівку, підірвали. Потім до розсипу під'їжджає дуже потужний екскаватор, який набирає у ківш кам'яні брили та вантажить їх у величезні “БелАЗи”.
Вантажівка везе камінь до першої дробарки та висипає у прийомне відділення. Звідти камінь поступово пересувається до металевих подрібнювачів, котрі колють міцний андезит на щебінь.
Він висипається у підземний бункер, звідки на конвеєрній стрічці піднімається до сортувальної частини заводу.
.jpg)
Там щебінь просіюють і подрібнюють на три різних фракції, найменша з яких у кінцевому вигляді є дуже дрібною мучкою, якою посипають взимку наші дороги. Саме ця мучка, висипаючись з конвеєра на землю, й “висить” у повітрі густим туманом.
Щодня на цьому підприємстві перемолюють на щебінь 3 тисячі тон каміння. Розвідки показали, що запасів родовища вистачить ще мінімум на 25 років безперервної роботи. Головний інженер кар'єроуправління Василь Ковальчук розповів, що це підприємство є дуже важливим для жителів Кам'яниці. Працює на ньому 140 людей, для більшості це – сімейна чоловіча справа, яка передавалася від діда до батька, від батька до сина.
Однак, крім економічної цікавинки, це місце має ще й історичне значення. Чимало будівель на території підприємства стоять тут вже сотню років. Працівники зберегли навіть найпершу дробарку, до якої залізничною колією через вже розібраний міст завозили залізничними візками накопаний у кар'єрі вручну камінь.
Унікальність тутешніх місць приводила сюди і численні знімальні групи. Лише у 70-х роках минулого століття на території кар'єру частково зняли три відомих фільми: “Єдину дорогу” з Володимиром Висоцьким, військові кіноепопею “Визволення” та пригодницький детектив “Прощальна гастроль “Артиста””.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
