Галас навколо реформи Конституції, твердження про зраду, розбурхування народу, спекуляції недобросовісниї політиків врешті решт призвели до страшної трагедії в понеділок 31 серпня, коли від гранати, кинутої ошалілим фанатиком або провокатором, загинуло троє нацгвардійців, а ще десятки правоохоронців отримали поранення різної важкості.
Між тим, за істеричним шумом, коли зміни до Конституції трактував будь-хто, голос фахівців, тобто юристів майже не був почутий.
Про Захід звернувся до Василя Лемака, доктора юридичних наук, професора, щоб розібратися, що ж все таки прийняли у Верховній Раді і чи дійсно ці зміни виявилися такими поганими, що вартували такого скандалу й людських втрат.
Отже, слово пану Василю:
Перший етап конституційної реформи приніс більше демагогії й спекуляцій, ніж правдивих відомостей. Зупинюся на основних із них.
1.Запущена ідея про необхідність “мораторію на реформу Конституції”, поки не буде відновлено суверенітет на окупованих територіях. Ідея вкрай небезпечна, бо ті люди, які її запустили, ніби знають, коли відбудеться повна деокупація. Окупація частини території повинна, навпаки, стимулювати до активнішої і глибшої модернізації всієї країни. Іншого виходу просто немає. Досвід інших держав підтверджує таку точку зору. Ми не бажаємо відмовитися від вступу в ЄС, вступу в НАТО, які можливі лише через реформи, тільки тому, що агресор окупував частину нашої території. Бо це, насправді, і є план Путіна.
2.Поширюється інформація про закріплення через реформу в тексті Конституції норми щодо “особливого статусу Донбасу”. І хоча ця дезінформація вкрай примітивна, на неї “купилося” чимало людей. Не буду навіть пояснювати що таке “особливий статус”. У запропонованій редакції Конституції згадується закон, яким визначаються особливості місцевого самоврядування в деяких районах двох областей. Ніяких вимог щодо змісту цього закону в Конституції не встановлено. Іншими словами, наповнення змісту цього закону – справа Парламенту.
Поясню з іншого боку. Якщо раптом у відповідному законі з'являться питання, не пов'язані з місцевим самоврядуванням, він може бути визнаний неконституційним, бо буде протирічити Конституції, так як парламент вийде за межі своїх конституційних повноважень. У зв'язку з цим також нагадаю, що у нас регіонами реально управляють допоки не органи місцевого самоврядування, а місцеві державні адміністрації.
3. Про “фінансування Донбасу” і “амністію бойовиків”.
Одні й ті ж самі особи, які кажуть, що одна конституційна норма про закон щодо місцевого самоврядування в декількох районах – це “зрада”, закликають до прямо протилежного – відмовитися від деокупації цих районів, відмовитися від поширення на них українських законів і від включення їх до єдиної господарської і фінансової системи України. Поки ці райони окуповані, звісно, держава не може здійснювати свої обов'язки, які випливають із законодавства щодо пенсіонерів, соціально вразливих верств та інших категорій. Але після відновлення юрисдикції України це станеться, без усякого сумніву. Бо увесь Донбас – це частина України.
До речі, ідейка про “відмову від Донбасу” (в різних варіаціях) складена в Кремлі – без усякого сумніву.
Про “амністію для бойовиків”. Відтак, Мінськими угодами-2 у пункті 5 передбачено, що після відновлення юрисдикції України у цих районах буде забезпечено “помилування і амністія шляхом введення в силу закону, який забороняє переслідування й покарання осіб у зв'язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України”. Тобто, якщо до цього дійде, буде прийнято окремий закон про амністію, який визначить категорії осіб і види злочинів,які не будуть відповідно тягнути за собою кримінальної відповідальності “у зв'язку з подіями”. Не думаю, що до таких злочинів потраплять державна зрада, убивства, агресивна війна, злочини проти людяності. Низка злочинів мають ознаки міжнародних злочинів, відповідальність за якими встановлюється не лише національними законами, а й міжнародним правом, а строк давності за ними не застосовується взагалі. Тому не слід хвилюватися саме з цього приводу.
4. Про Мінські домовленості. Не всі положення є ідеальними у Мінських домовленостях. Без сумніву. Але саме в них зазначено “відновлення повного контролю за державним кордоном з боку уряду України” (пункт 9), “виведення всіх іноземних військових формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ” (пункт 10).
Як воно станеться в реаліях – час покаже. Водночас, кожна адекватна людина розуміє – якби ці райони були визволені військовим шляхом і у нас для цього були би достатні військові ресурси, то Мінські домовленості були би зайвими. Це показує, наскільки небезпечно руйнувати власну армію і спецслужби, розвалювати мобілізаційну роботу й іншим способом послаблювати державу. Переконаний, що завтра, з посиленням держави, зміцненням її силового блоку Мінські домовленості загалом, втратять своє значення.
Але сьогодні альтернативи їм справді немає – для повернення окупованих територій в юрисдикцію України. Виконання Мінських домовленостей необхідно вивести за межі політики, бо у них сьогодні концентрується і позиція міжнародного співтовариства, в тому числі, нагадаю, 17 лютого їх підтримала окремою резолюцією Генеральна асамблея ООН.
5. Тепер про саму реформу Конституції. Без унесення змін до Конституції децентралізацію не провести. Це розуміють усі, хто розбирається на цьому. Кажуть, що реформа є поспішною? Не згоден. Проект закону готувався більше року. Днями відбулося перше голосування у парламенті, друге буде через кілька місяців. Нові повноваження для обласних і районних рад, префекти, ліквідація місцевих держадміністрацій – все це відбудеться лише після 2017 р.
Щодо змісту реформи. Ніхто не може бути проти того, щоби регіонами управляли ті органи влади, які безпосередньо обрані виборцями! Це європейський підхід. Сильне місцеве самоврядування, для збереження “берегів”, потребує контролю – цим буде займатися префект. Така модель не ідеальна, але вона апробована у Франції у 1980-х роках.
Василь Лемак для Про Захід
