Площа Поштова, як така, з'явилася в Ужгороді відносно недавно. Бо до 70-х років минулого століття це була не площа, а справжні задвірки старого заводу. То як же виглядала ця місцина – “Про Захід” дізнався зі старих фото та свідчень старожилів.
Загалом історія Поштової площі – заплутана і не до кінця вивчена. Відомо, що на її місці знаходився пивоварний завод та керамічна школа. Однак в історичних матеріалах є багато розбіжностей стосовно того, де конкретно знаходилися ці будівлі. Зокрема, ми знаходили припущення, що пивоварня була частиною збереженого донині комплексу “Совине гніздо”, однак підтверджень цьому не знайшли. А деякі дослідники й взагалі схильні вважати, що керамічна школа пізніше знаходилася в тому ж приміщенні, що й пивоварня.
На фото 1931 року, знятому, ймовірно, з борту літака, видно, що майже вся сучасна Поштова була зайнята більшими й меншими будівлями. Можливо, пивоварний завод розміщувався там, де пізніше, вже у радянські часи добудували до старої частини поштамту нову. А керамічна школа знаходилася приблизно на тому місці, де нині є фонтан, тільки простягалася вона уздовж Малого Ужа, котрий протікав по нинішній вулиці Небесної Сотні (колишній Уральській).
Донька краєзнавця Петра Сови Світлана Совіна цю частину міста пригадує не дуже добре. Каже: то було непрохідне місце, вузенька нерівна вуличка з якимось непоказними будівлями. Нова пошта виглядала там зовсім не на своєму місці, що дозволяє припускати, що вже тоді всі інші будівлі з вулички Поштової планували з часом прибрати.
Старожили кажуть, що після цього площа довгий час була невпорядкована. Поступово її розчищали від усіх старих житлових і господарських приміщень. У 60-х же там побудували волейбольний майданчик (відносився він до спортивного товариства “Динамо”), а навкруг розбили невеличкий сквер із лавицями. Лише на самому початку 70-х років минулого століття місцева влада взялася за забудову цієї місцини. За проектом архітектора Арнольда Медвецького на новій просторій площі з фонтаном мала “вирости” будівля міської адміністрації. Будівництво почали у 1972-му, а вже через рік завершили. На наступній світлині, зробленій з території альпінарію, видно будівельний кран і частину майбутньої мерії, яку дивним чином зводили спершу зі сторони сучасної вулиці Довженка.
На наступній світлині, орієнтовно 80-х років, бачимо вже таку Поштову, до вигляду якої ми звикли нині. Фонтан тоді був, щоправда, інший, а попід стінами будівлі були встановлені великі дошки пошани – ще один незмінний атрибут держустанови часів Радянського Союзу.
Через кілька років фонтан зламається і його просто засиплють землею, зробивши на його місці квіткову клумбу. Дошку пошани теж із часом зняли. Здавалося б, що ще може змінитися на цьому місці? Виявляється, багато. Фонтан не так давно відкопали. До того ж із року в рік у головах чиновників з'являється і визріває ідея використати простір під незайнятою частиною площі для великого підземного паркінга. Вперше про це ще за часів свого мерства заговорив Сергій Ратушняк. Він хотів зробити паркінг дворівневим, але потім визнав, що проект важко втілити в життя через підземні води Малого Ужа. А у лютому цього року про це вже заговорив перший заступник мера Ужгорода Іван Волошин. Разом з архітекторами чиновник навіть розробив один з ймовірних варіантів цієї ідеї, виставивши у мережу проекти того, як може виглядати площа Поштова у майбутньому.
Тетяна ЛІТЕРАТІ,
“Про Захід”
