“Марш рівності” або акція Київ-Прайд наробила минулого тижня багато галасу. Праворадикали називали її плювком в сторону тих, хто воює на Сході, а представники ЛГБТ-спільноти (ЛГБТ – лесбійки, геї, бісексуали та трансгендерні люди) – можливістю заявити про дискримінації та переслідування. Закарпатці теж брали участь у “Марші рівності”, а як і для чого це було – розповів голова ужгородської громадської організації “Тема”, ЛГБТ-активіст Юрій Пуста.
– Юрію, скільки закарпатців із ЛГБТ-спільноти, за вашими даними, взяли участь у “Марші рівності” в Києві?
– Мені відомо про кількох мешканців нашого краю, котрі були на прайді, двоє представників були з нашої організації. Цікаво, що в попередні роки наші активісти не завжди були готові брати участь у таких заходах, а тепер спостерігається інтерес до того, щоб і закарпатські ЛГБТ були представлені на прайді у Києві.
– Що таке Київ-Прайд?
– Київ-Прайд є серією заходів ЛГБТ, що проводяться кожного року протягом одного тижня, починаючи з 2012-го року. Під заходами маються на увазі семінари, виставки, презентації книг, літературні дискусії, покази художніх та документальних фільмів з проблематики ґендеру та сексуальної орієнтації тощо. Що ж стосується гей-парадів, то їх ніколи в Україні не проводили і поки немає планів цього робити у найближчому майбутньому.
.jpg)
Хоча “прайд” і “парад” мають схоже звучання, ці поняття мають зовсім різний зміст. Гей-парад – це розважальна процесія у формі карнавалу, що проходить в різних частинах світу, наприклад, в країнах Латинської Америки та в деяких європейських містах. Для України є актуальним проведення не парадів, а прайдів (англійське pride перекладається як “гордість” – ред.) як правозахисних акцій, сенсом яких є обстоювання людської гідності ЛГБТ. Усі розмови про гей-паради в Україні є справою рук або прокремлівських сил, або ультраправих.
Щодо “Маршу рівності”, то це не костюмований карнавал, а правозахисна хода не тільки ЛГБТ, а й гетеросексуальних людей, котрі є солідарними з ЛГБТ. Метою цього заходу є зробити спільноту ЛГБТ видимою і заявити про проблеми дискримінації, утисків та переслідувань на ґрунті ненависті, заявити про те, що людська гідність і права людини є найважливішими цінностями, а розбудова правової держави має бути одним із основних пріоритетів української політики.
Мене часто запитують: “А про які права ви говорите? ЛГБТ ніхто не дискримінує!”. Це не так. Болючою є сімейна дискримінація, коли молодих хлопців та дівчат виганяють з дому, як дізнаються про їхню “нетрадиційну” орієнтацію. Часто фіксується дискримінація в трудовій сфері, коли звільняються працівника або працівницю одразу ж після розкриття сексуальної орієнтації, або можуть взагалі відмовити у працевлаштуванні, якщо роботодавець щось таке запідозрить. ЛГБТ, як і багато інших українців та українок, можуть страждати від здирництва та шантажу з боку працівників правоохоронних органів. Часто кримінальні злочинці навмисне обирають ЛГБТ жертвами своїх розбійних нападів та пограбувань, розраховуючи, що вони не будуть скаржитись нікуди, боячись ще більш серйозних наслідків. А ще є порушення права на отримання медичної допомоги через гомофобне ставлення деяких лікарів. Право на освіту, коли молодих ЛГБТ безпідставно виключали з вищих навчальних закладів. І так, я говорю про випадки, які трапляються постійно в Україні, що нібито є правовою державою. Я вже мовчу про неможливість якось юридично оформити свої стосунки з особою, з якою спільно живеш багато років.
.jpg)
– Чи погоджуєтесь ви з думкою радикалів про те, що подібні марші є провокацією, наразі не на часі і що вони є плювком у бік тих, хто зараз воює на Сході країни?
– Ні, не погоджуюся. Виклики, з якими зіштовхнулося українське суспільство в останні роки – Революція Гідності, анексія частини нашої території, війна Росії проти України – є сильним стресом та випробуванням для всіх нас. Українські ЛГБТ не стоять осторонь цього. Лише я особисто знаю п’ятьох геїв, котрі воюють на Сході на боці українських збройних сил. А таких є набагато більше! Але широкий загал про них не знає, бо там вони солдати в першу чергу. Кілька моїх знайомих лесбійок є активними волонтерками, які регулярно відвозять на фронт для наших солдатів амуніцію та їжу. Але й тут ніхто не піариться з цього приводу, адже на війні немає значення хто якої віри і хто якої орієнтації. Для країни вони всі – герої! Багато інших, котрі не бували в зоні АТО, допомагають українській армії фінансово.
Коли почалася Революція Гідності, лідери ЛГБТ-спільноти жваво дискутували, яким чином спільнота буде ідентифікувати себе в тих подіях. Дійшли згоди, що буде краще, якщо ЛГБТ розчиняться серед мас активних громадян і громадянок, не буде жодних веселкових прапорів (символ ЛГБТ – ред.), а лише українська символіка, не буде ніяких акцій ЛГБТ, бо вважали, що це може бути обов’язково використаним російською пропагандою як засіб чорного піару проти Майдану та України, поряд з іншими стереотипними речами, як то “там усі бандерівці”, “фашисти”, “хунта” і таке інше. Те, що робили ЛГБТ на Майдані, нічим не відрізнялось від того, що робили усі інші. Вони так само переживали, раділи, стрибали, плакали, співали, розносили гарячий чай та готували їжу, волонтерили в медпунктах, будували барикади і, так, коктейлі Молотова теж розливали.
Доходило навіть до того, що українські ЛГБТ завадили проведенню фейкового “гей-параду” на Майдані Незалежності під час революції, коли провладні сили залучили групу безхатьків, котрі мали пройтись центральними вулицям Києва з веселковими прапорами, щоб зробити картинку для російських та провладних українських ЗМІ. На щастя, цей псевдо-гей-парад завершився, фактично не розпочавшись, бо ми популярно пояснили безхатькам, що за прапори вони збираються нести.
Така тривала відмова від видимості ЛГБТ-спільноти, замовчування проблем, з якими вони щоденно зіштовхуються, зіграло злий жарт з самими ЛГБТ. Бо в суспільства виникло враження, що коли проблеми не видно, то її ніби й не існує. Між тим, права людини не можуть бути не на часі! Права або є, або їх немає ні в кого. Сам Майдан відродив громадянське суспільство, звернув увагу на права людини, її гідність і честь. Потрібно ще багато боротись, що ті цінності, за які ми стояли, були досягнуті. Тому я не можу погодитись, що такі заходи, як Марш рівності, є плювком проти когось. Адже війна за правову державу та людську гідність йде не тільки в зоні АТО, а по всій країні та поза нею. Хтось має завжди вголос нагадувати владі про те, що нехтувати правами та свободами людини не можна — ані свободою слова та переконань, ані свободою на вільне пересування чи виїзд за кордон, ані релігійною свободою, ані свободою на мирні збори, ані свободою самовиразу, ані будь-яким іншим правом чи свободою. Я хочу сказати, що тільки вільна людина, вдячна державі за те, що держава боронить її свободу, стане цю державу захищати як слід.
– Чи не боялися наші ЛГБТ йти на “Марш рівності”? Адже вони наперед знали, що можуть бути, як мінімум, побитими.
– Звісно. Мої колеги, які брали участь у Марші рівності, чесно зізнавались, що перед заходом їм було дуже страшно і через ці переживання вони навіть не могли заснути напередодні. Щось подібне, за їхніми словами, вони відчували на Революції Гідності. Мені здається, що попри страх виникає усвідомлення того, що потрібно боротись за свої права, бо вони, на жаль, не даються нам від народження. Більше того, як тільки Правий Сектор заявив, що буде перешкоджати Маршу, кількість людей, які зареєструвалися для участі в ньому, стрімко зросла. Це той самий “ефект Майдану”, який став початком Революції Гідності: як тільки грубо розігнали мирний студентський протест, зібралося вдесятеро більше людей.
.jpg)
Так було і перед першим “Маршем рівності”, який мав відбутися 2012 року. Його скасували через небезпеку з боку тих же радикалів, котрі тоді вчинили жорстокий напад на лідера Гей-Форуму України Святослава Шеремета. Цей факт багатьох спонукав організувати другий прайд і марш 2013 року. Принцип такий: чим сильніше закрутити пружину, тим потужніше вона розправиться.
– Чи можливий подібний марш на Закарпатті?
– Можливий, але навіщо? Закони, які потрібні, щоб врегулювати проблеми ЛГБТ, ухвалюються не в Ужгороді, а в Києві. Я не думаю, що в найближчому майбутньому на Закарпатті,будуть проходити марші ЛГБТ. Достатньо того, що наші дівчата та хлопці власним коштом їздять на такі заходи в Київ. А чи буде потрібно в майбутньому, вирішить сама місцева ЛГБТ-спільнота.
– Чи зіштовхувалися ви на Закарпатті з ворожим ставленням, наприклад, з боку тих же праворадикалів?
– Закарпаття є достатньо толерантним регіоном. Це пов’язано, мабуть, з тим, що тут завжди проживали люди різних національностей, прихожани різних конфесій, що виховало у мешканців цю толерантність до інакшості. Іншим фактором майже повної відсутності ворожого ставлення є те, що сама ЛГБТ-спільнота не бажає розкриватися. Це те, про що я говорив на початку нашої розмови. Спільнота ховається, суспільство не цікавиться, проблеми, які мають місце, замовчуються, всі сховали голову в пісок і роблять вигляд, що все добре.
Але при цьому є свідчення від спільноти, що в Мукачеві орудує шайка борців “за моральність”, які відловлювали геїв, знущалися з них, шантажували та завдавали тілесних ушкоджень. Це задача правоохоронних органів займатися особами, котрі переслідують усіх інакших. Надіюсь, мукачівські міліціонери відреагують згідно закону.
Тетяна ЛІТЕРАТІ,
“Про Захід”
