Чи є вимушені переселенці членами територіальної громади? Чи досконалий в Україні Реєстр виборців та чи можна цю базу даних використовувати й в інших сферах життя, а не лише під час виборів? Такі питання в Ужгороді учора, 26 травня, обговорили експерти та громадські активісти.
Представник Центру громадських ініціатив Володимир Піньковський розповів, що сьогодні в Україні, за даними ООН, є близько мільйона вимушених переселенців із Донбасу, більші ніж половина яких – виборці. А ще ж є переселенці з Криму. Чимало з цих людей уже більш ніж півроку постійно живуть у конкретних населених пунктах, користуються інфраструктурою, платять податки. Тож уже постало питання – чи можна їх вважати членами територіальної громади? А відтак – і надати право обирати місцеву владу.
Як відомо, на останніх парламентських виборах переселенці могли голосувати за партії, а ті, що отримали “прописку” – голосували й за кандидата-мажоритарника в окрузі. За великим рахунком, питання фактичного проживання стосується й більшої кількості людей – адже чимало хто фактично живе в одному місті, маючи офіційне місце реєстрації в іншому.
Тож у Центрі громадських ініціатив пропонують на законодавчому рівні прирівняти поняття фактичного місця проживання із місцем реєстрації. Який треба час, аби вважати, що людина достатньо прожила, наприклад, в Ужгороді, аби мати право обирати місцеву владу? Місяць, півроку, рік? Це питання ще варто обговорити, вивчити думки.
Інше важливе питання, що стало темою обговорення – відкритість даних Реєстру виборців та можливість створення на його базі Єдиного державного демографічного реєстру.
Володимир Піньковський розповів, що є чимало країн, наприклад, Великобританія, де частина даних реєстру загальнодоступна для ознайомлення кожному. В Україні доступ до даних реєстру досить обмежений. Хоча, як наголосив начальник відділу ведення ДРВ виконкому Ужгородської міської ради Григорій Жирков, для наших громадян уже працює так званий “особистий кабінет виборця” на сайті ЦВК, де є можливість перевірити, чи є вони у реєстрі. Тобто, людині, що має доступ до Інтернету, уже не треба йти особисто до відділів ведення Державного реєстру виборців. Також, згідно із законодавством, доступ до інформації Реєстру надається раз на рік партіям, фракції яких є у парламенті.
Втім експерти із Центру громадських ініціатив переконані, що наразі частину даних Реєстру слід зробити більш відкритою. І працювати над тим, аби база даних застосовувалася у інших сферах.
Володимир Піньковський розповів про досвід Естонії. Тут використовують ID-картку, завдяки якій виборець може проголосувати через мережу Інтернет. А сама база даних виборців із застосуванням ID-картки використовується у різних сферах повсякденного життя – як проїзний документ, доступ до Інтернет-банку, застосування електронного підпису, ведення податкової документації тощо.
До слова, Президент України Петро Порошенко на саміті “Східне Партнерство” зазначив, що в Україні за два роки можуть впровадити ID-картки. Експерти Центру громадських ініціатив вважають, що на старті до такої картки в Україні можна вносити дані паспорту, ідентифікаційний код, цифровий підпис виборця та його фото. Одна картка може замінити усі ці документи.
Про Захід
