Ролики Злого Бандерівця легко набирають в YouTube 100 тисяч переглядів. У них дніпропетровець Дмитро Ануров не показує ніяких “викрутасів” – просто говорить. Про те, що переживає зараз Україна, чому почалася війна і як на неї мають реагувати росіяни. Його ролики розходяться соцмережами, люди їх підписують на зразок “Злой бандеровец снова жжет”, “Немного правды от Злого Бандеровца”. При цьому мало хто знає, що зараз автор цих роликів проживає в Ужгороді.
Дмитро тренує дітей і дорослих в одному з фітнес-центрів міста. Проводить заняття з боксу і кікбоксингу, адже саме спорт колись привів його на Закарпаття. “Родом я з Павлограда, – починає розповідь про себе Злий Бандерівець. – Це типове промислове містечко в Донецькій області, де кожен хлопець вважав за необхідне займатися боксом. Я теж дуже хотів стати боксером, тож у шостому класі почав тренувати. У 1978-му переміг на чемпіонаті області, а потім побачив барабани і кинув спорт, аби стати музикантом.
Підлітком їздив з циганами на гастролі, три роки катався з ансамблем по всій Росії. Потім служив в армії, на флоті. А повернувшись, вступив на архітектурний факультет будівельного інституту у Дніпропетровську, почав грати у дуже популярному тоді ВІА “МАКИ”. У 25 років музика мене “відпустила”, і я знову подався у спорт. Тоді в Україні активно розвивався кікбоксинг, тож я почав займатися ним. Був у збірній України, три роки перемагав на чемпіонатах країни, займав друге місце на чемпіонаті СНД. Коли закінчив спортивну кар'єру, тренер з Ужгорода Анатолій Перцев запросив мене попрацювати в його спортивному клубі “Іппон”. Я погодився і наступних 8 років прожив тут. Це були чудові часи: я виростив багатьох талановитих спортсменів та й Ужгород мені дуже подобався. Але минув час, і я знову повернувся до Дніпропетровська.
Там мене і застали минулорічні події. Почалося все з Криму. Син моєї дружини Сашко тільки-но відслужив у славній частині морських піхотинців у Перевальному. Він знав там багатьох хлопців, тому дуже переживав, коли частину почали блокувати “зелені чоловічки”. Те, що йому розповідали друзі телефоном, було набагато страшніше того, що нам показували по телевізору. Коли я почув, що Росія відкрито говорить про приєднання Криму, сказав дружині: “Все, Таню. Це закінчиться війною”.
Тоді у Дніпропетровську, мабуть, 90% населення хотіли такого ж сценарію, який трапився у Криму. Деякі мої друзі тверезо дивилися на ці події, але більшість – до хрипоти сперечалися. Тоді, намагаючись довести свою правоту, я пересварився з багатьма знайомими. Причому раніше в політику я ніколи не ліз, а тут не втерпів. Мабуть, так і зародилася думка записати відеозвернення. Це була така реальна можливість сказати знайомим усе, що я думаю, аби при цьому мене не перебивали і не намагалися навішати своєї “локшини”.
Чому назвався Злим Бандерівцем? Бо хотів показати, що бандерівці є не лише на Західній Україні, а і на Сході. Це жарт, звісно. Для того, аби росіяни прийшли до нас воювати, їм потрібно було намалювати образ ворога. На братів вони би не пішли, тому вигадали бандерівців, фашистів, воювати проти яких, вважай, діло честі. Пояснити простим людям правду доступною мовою тоді ніхто не додумався. Тому я вирішив діяти. Сів на кухні, поставив перед собою фотоапарат, “накидав” на папері, що хотів сказати, і почав говорити.
Ролик виставили в інтернет, але я не очікував, що відео лише на YouTube набере 10 тисяч переглядів. В соцмережах переглядів також було дуже багато. Особливо широко розійшовся ролик в “Однокласниках”. Сподіваюся, були ті, хто після перегляду задумався над моїми словами, принаймні багато хто мені у коментарях дякував за незручну правду. Я, звичайно, розумів, що наштовхнуся і на критику, й вона справді посипалася. Якої лише гидоти мені не писали! І кляли мене, і погрожували вбити. Спочатку я з цього приводу дуже переймався, а потім заспокоївся. Коментарів до своїх відео теж уже давно не читаю. Найбільше ж переживав через те, що мій рідний син від першого шлюбу не зрозумів того, що я хотів сказати. Він з мамою живе в Стаханові, і, наскільки мені відомо, пішов добровольцем в ополчення. Як не намагався я його зупинити, пояснити йому, що насправді відбувається і хто правий, він був упевнений, що Донбас хочуть захопити фашисти. Під час останньої розмови він сказав, що буде нас стріляти, а я нагадав йому історію Тараса Бульби. Більше з того часу ми не розмовляли. На жаль, я не знаю, де він і чим займається…”.
Загалом Дмитро зняв і виставив у мережу 7 роликів. Однак однією лише участю у так званих “диванних військах” не обмежився – записався у загін територіальної оборони. Каже: Дніпропетровськ неодмінно був би зараз ще однією гарячою точкою, якби на самому початку подій в місті дуже швидко не активізувалися проукраїнські сили. Тоді, коли всі кругом кричали “Росія, Росія”, група чоловіків-патріотів збиралася вечорами на території покинутого військового лазарету, а нинішній нардеп Юрій Береза розповідав, що робити, якщо раптом нападуть росіяни. Згадує: в тій ситуації, як не дивно, поєдналися інтереси деяких політиків, місцевих бандитів і патріотів.
“На перших порах я чергував на блокпостах на в'їзді до Дніпропетровська. Оглядали автомобілі, котрі до нас заїжджали, причому не ми допомагали міліціонерам, а вони – нам. Це було смішно, бо ми не мали ані форми нормальної, ані зброї. Будь-який диверсант міг легко на тих блокпостах нас усіх розстріляти. Потім якось це налагодилося, непідготовлених волонтерів, на зразок мене, вже не блокпости не брали. Тоді я трохи відійшов від усього цього і вирішив, що тепер нарешті мушу щось змінити. Тому приїхав до Ужгорода. Тут мені добре і спокійно. І знаєш, тут вже й не тягне ніяких роликів записувати. Скоро перевезу сюди родину і буду спокійно старість проживати. Може тут зможу поєднати нарешті два моїх найбільших хобі: спорт і музику”.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”
