Грандіозні будівельні плани, які так і не були втілені в Ужгороді (частина друга)

Опубліковано:

Частина друга – дев'яності роки (Частина перша – тут)

Дев'яності роки минулого століття для нашої країни були непростими, а тому і великих будівельних планів, у порівнянні з 80-ми, поменшало. Сімку амбітних проектів 90-х років минулого століття, які так і не вдалося втілити в Ужгороді, “Про Заходу” допомогли скласти перший пострадянський мер Ужгорода Еміл Ландовський (працював у 1990-1994 роках) та головний архітектор міста 1994-2000 років Олександра Вдовіна.

1. Естакада від вулиці Бородіна до вулиці Гагаріна

Пам'ятаєте невтілену ідею 80-х про тролейбусну лінію? Виявляється, у керманичів міста жевріла надія втілити її в життя ще і на початку 90-х. Ми вже розповідали, що від першочергових планів пустити тролейбусну лінію через залізничний переїзд з виїздом на вулицю Гагаріна, довелося відмовитися. Тому в 90-х почали розробляти проект будівництва естакади, яка починалася б на вулиці Бородіна в районі військкомату, проходила б над залізничними коліями і спускалася в район вулиць Лавріщева, Успенського, Огарьова, які з'єднуються з вулицею Гагаріна і так само дають можливість швидко доставити мешканців Нового району у промзону, де багато хто працював на заводах. Однак поки фахівці працювали над проектом, заводи почали занепадати. Стало зрозуміло, що величезні кошти, які доведеться вкласти у будівництво, себе не виправдають. Так мрія про ужгородський тролейбус остаточно зникла, й більше до неї у планах не поверталися.

2. Нове водосховище і цілодобове водопостачання

Виявляється, Ужгород міг уже в 90-х мати цілодобове водопостачання. Однак для цього потрібно було втілити в життя амбітний проект, що потребував значного фінансування, згоди сусіднього населеного пункту та розробки грамотного інженерного проекту. Задум полягав у тому, аби вище села Кам'яниця, з основи струмка, який стікає в Уж, зробити водосховище, труби від якого протягти до Ужгорода. Це дало би можливість відмовитися від не зовсім якісної води в старому дериваційному каналі (до речі, з нього досі поступає вода чи не всім мешканцям правобережного Ужгорода), а також, за словами тодішнього мера міста, перейти на цілодобове водопостачання. Ідея ця застопорилася ще на стадії проекту. 

3. Амфітеатр на 5 тисяч місць у Боздоському парку

Парк імені 300-річчя возз'єднання України з Росією заклали на околиці Ужгорода у 1954 році. Тоді сотні городян прийшли на берег Ужа, аби посадити молоді деревця, заснувавши нову зону відпочинку. Протягом багатьох років величезний парк намагалися якимось чином зробити улюбленим місцем прогулянок місцевих жителів. Про деякі плани ми вже розповідали у першій частині цієї статті. А от у 90-х на розчищеній алеї парку почали зводити великий амфітеатр, який міг би вмістити 5 тисяч відвідувачів. Там планували проводити концерти та інші масові заходи. Однак добудувати не встигли. Брак коштів розтягнув будівництво так, що зрештою й те, що змогли зробити, зруйнувалося. Тепер від амфітеатру в парку не лишилося й сліду.

4. Зона відпочинку у парку “Перемога”  

Гучну назву – парк “Перемога” – територія біля озера, що утворилося на місці видобутку глини для цегельного заводу, отримала явно незаслужено. Парком це місце ніколи так і не стало, хоча кожен новий керманич міста обіцяв і планував обов'язково щось тут зробити. В перші роки незалежності країни такі плани теж були. Озеро мали зробити більшим та глибшим, розчистити, зробити гарні входи для купання. На березі ж хотіли зробити гарну відпочинкову зону з лежаками, столиками і “парасольками”. Ще далі планували розташувати різні майданчики для активного відпочинку, а поміж усього цього – високі крони, доріжки, лавиці. Лише цього року, після багаторічних спроб виростити у цій зоні дерева, у міській владі визнали: парку з деревами на цьому місці бути просто не може, адже земля настільки глиниста, що рости в ній можуть лише окремі види насаджень.

5. Монумент Соборності на площі Б.Хмельницького   

Площа Б.Хмельницького також багато років не дає спокою владним ужгородцям. Це одне з тих місць, яке хоче забудувати кожен архітектор. Хтось бачить там монументи, хтось – музеї, а ще ж були спроби звести там торгівельний центр (про це напишемо пізніше) і навіть церкву. В середині ж 90-х там почали зведення монументу Соборності. Була свого часу ідея в Ющенка, аби в чотирьох прикордонних точках країни стояли такі монументи. У нас за виграними проектами це мала бути висока металева аркова конструкція зі шпилем, в основі якої хотіли розмістити зображення закарпатських діячів. А щоб велика площа не “проковтнула” монумент, там запроектували ще напівкруглу будівлю, яка “підтримувала би ідею пам'ятника”. В цій будівлі могли розмістити якийсь музей чи навіть державну установу. Проект також передбачав зробити площу “мітинговою”, тому під нею хотіли зробити підземні переходи. 

Ідея застрягла на етапі фінансування. Грошей вистачило лише за фундамент, який досі видно посеред зеленої зони. Його залили у 2004-му, після чого два роки на тому місці нічого не відбувалося. У 2006-му посеред вже трохи покришеного фундаменту встановили високу металеву основу. А далі влада почала розбиратися, хто ж повинен фінансувати зведення пам'ятника. З держбюджету кошти чомусь не виділялися, а з обласного бюджету виділити для таких потреб близько 2 мільйонів гривень було нереально. Так питання і повисло в повітрі. Шпиль зняли, фундамент досі руйнується.

6. Льодова арена на вул.Богомольця

Льодовий палац – ще одна ідея, котру виношує кожний керівник Ужгорода. Колись про таку мрію згадував ще мер Микола Руснак, котрий керував містом у 60-х. У 90-х льодовий палац теж був у планах, бачили його архітектори на вулиці Богомольця. Для цих потреб вже й територію відвели, однак грошей на зведення так і не знайшли. Тепер на місці, де мав стояти льодовий палац, – житлова забудова.

7. “МакДональдс” на площі Петефі

Це будівництво в кінці 90-х могло стати найбільшим скандалом в місті. Світова мережа ресторанів швидкого харчування дуже хотіла відкрити в Ужгороді свій заклад, але так само дуже прискіпливо обирала для цього місце. Аерозйомки та дослідження найбільших людських потоків показали тамтешнім фахівцям, що найкращим місцем для будівництва ресторану є площа Петефі, а саме та її частина, що розташована ближче до Будинку побуту. Ресторан мав зайняти всю ту частину скверу, аби люди, виходячи до вулиць Швабської, Мукачівської, Руської одразу натрапляли на “МакДональдс”. 

У міській архітектурі представникам компанії пояснили, що не готові міняти межі історичної площі. А тут ще й городяни не на жарт рознервувалися. Муніципальна газета тоді провела велике громадське опитування, на якому більшість ужгородців висловилася проти зведення “МакДональдса” на площі Петефі. Депутати теж не підтримали цю ідею.Місто запропонувало представникам компанії ряд інших місць для відкриття ресторану, зокрема, велике дворівневе приміщення на Корзо (там, де колись розміщувався ресторан “Тортілла”). Однак представники мережі були непохитні. Кажуть, що тоді на міську владу застосовувався навіть тиск, однак там дивом встояли. Чи-то справді були принциповими, чи-то гніву громади побоялися. 

Далі буде.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”

Про Захід