Частина перша – радянська доба
В Ужгорода ніколи не було одного-єдиного генерального плану його розбудови. Кожна влада бачила місто по-іншому, робила свій вклад і відходила в історію, а нова влада продовжувала роботу вже в іншому руслі, так, як вона вважала за краще. Нині ми згадаємо найамбітніші проекти, які планували втілити в Ужгороді з початку 80-х років минулого століття. Поспілкувавшись із архітекторами і старожилами, виявили, що Ужгород нині міг буди зовсім іншим. Але кращим чи гіршим – не нам вирішувати.
За роки радянської влади Ужгород змінився дуже сильно. Чимало великих проектів вдалося втілити в життя, але були й такі, що з різних причин не вдалися. Наш співрозмовник, архітектор Володимир Лезу, котрий у 80-х роках працював у відділі архітектури міськвиконкому, згадав 5 найамбітніших проектів тих часів:
- Тролейбусна лінія
Одним з таких великих проектів було створення в Ужгороді тролейбусної лінії. З цією ідеєю “носилися” багато років, ще з кінця 70-х. Вже тоді Ужгород був єдиним на всю Україну обласним центром без електротранспорту. Керівництво міста хотіло з допомогою тролейбусного сполучення об'єднати два нових мікрорайони: промислову зону, де працювало багато людей, та нові районі, де з великим розмахом почали зводити багатоповерхівки для працівників заводу. Планувалося також пустити тролейбуси в центральну частину міста.
Однак при розробці проекту виявилося, що втілити його буде дуже складно. На вузеньких вуличках центральної частини міста рух тролейбуса навіть при тій невеликій кількості автотранспорту, який був в радянські часи, спричиняв би постійні затори. А на Гагаріна за планом потрібно було знести чимало приватних будинків, що могло призвести до незадоволення людей. Крім того, інженери не знали, як прокласти лінію через залізничний переїзд так, щоб вона не заважала руху поїздів.
- Підйом рівня Ужа між мостами та фонтан
Влада міста у 80-х хотіла підняти рівень річки в межах центральної частини міста, аби городяни могли повноцінно купатися в Ужі, а також кататися там на човнах. Додатково посеред річки хотіли також зробити великий фонтан, який бив би з різною силою просто з води. Цей фонтан мав розташуватися приблизно на рівні будівлі Драмтеатру, аби його добре було видно з пішохідного мосту. Пізніше від ідеї відмовилися, оскільки побоялися, що під час повеней рівень води у річці буде складно контролювати.
Однак на її основі створили новий, вирішивши перенести ідею в межі Боздоського парку. Там планували викопати кілька штучних озер, на яких також могли би плавати на човнах люди. Крім того, в ці озера під час повеней могли би здійснювати аварійні скиди води.
.jpg)
- Канатна дорога між Ужгородським і Невицьким замками
Ідея об'єднати в одну туристичну лінію Ужгородський та Невицький замок розглядалася дуже багато років. Був, зокрема, проект, за яким від Ужгорода до Невицького хотіли прокласти канатну дорогу на опорах – аби туристи долали шлях між замками у повітрі, розглядаючи з висоти навколишні краєвиди. Трохи пізніше була також ідея продовжити вузькоколійну лінію Ужгородської дитячої залізниці до Кам'яниці. Так було би зручно і туристам, і дачникам, котрі на вихідних масово вибиралися на городи в район Оріховиці.
- Реконструкція Піонерської (Ботанічної) набережної
У 80-х архітектори розглядали також можливість реконструкції тодішньої Піонерської набережної. Протипаводкову кам'яну стіну хотіли продовжити від філармонії аж до радванського транспортного мосту. Там мала постати нова набережна і будівлі. До речі, в ті часи керівництву міста активно насаджували думку про те, що в історичній частині міста слід звести кілька сучасних багатоповерхівок, тож не виключено, що вони з'явилися б саме у цій частині Ужгорода.
5. Реконструкція площі біля універмагу “Україна”.
Ближче до розвалу Союзу, коли православній громаді міста виділили сквер навпроти універмагу “Україна” для будівництва собору, всю тамтешню площу хотіли переробити. За початковим проектом ніяких парканів і прибудов навколо собору бути не повинно. Храм мав стояти посеред невеличкого зеленого скверу. Вулицю Заньковецьку мали з'єднати зі Швабською, під перехрестям проспекту Свободи-вулиці Минайської повинні були з'явитися підземні парковки (частково мали заходити під сквер готелю “Закарпаття”), автомобільні розв'язки та пішохідні переходи. Цей проект не вдалося втілити через розвал Союзу.
В ті роки в Ужгороді планували звести ще багато чого. Розповідають про те, що на місці галереї “Ужгород” на проспекті Свободи мала стояти 13-поверхівка з військовим ательє, а на тодішній вулиці Кремлівській (нині Капітульній) за мера Еміла Поповича хотіли викупити всі старі будинки, зробити в них творчі майстерні й водити тією “вулицею майстрів” туристів. Виношувалися також плани будівництва ще одного пішохідного мосту, але від нього відмовилися, підрахувавши, що і наявний цілком витримує пішохідний потік. А у Боздоському парку задовго до ідей Сергія Ратушняка хотіли побудувати бальнеологічний рекреаційний комплекс, заснований на покладах термальної води.
Далі буде.
Тетяна ЛІТЕРАТІ “Про Захід”
