Народження дитини з порушеннями розвитку може стати випробуванням для сім’ї. Якщо батьків не підтримати вчасно, дитина може потрапити до інтернатного закладу. Щоб цього не відбувалося, в Україні впроваджують реформу системи догляду та підтримки дітей, яка, зокрема, охоплює розвиток системи послуг для сімей із дітьми й різні підходи до трансформації колишніх будинків дитини. Це складний і поступовий процес, спрямований на те, щоб родини вчасно отримували необхідну допомогу й діти зростали в сімейному оточенні, а не в закладах.
Досвід окремих установ уже демонструє, як можуть трансформуватися колишні будинки дитини, змінюючи свою роль: від закладів інституційного догляду — до центрів, що працюють із дитиною та родиною через надання спеціалізованих медичних, реабілітаційних або соціальних послуг.
Один із таких прикладів — Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Діва Марія» на Закарпатті.
Чому колишні будинки дитини змінюються
Уряд України реалізує Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки. Це реформа, яка ставить у пріоритет право дитини виховуватися в сімейному оточенні й бути інтегрованою в суспільство. Одна із стратегічних цілей передбачає розбудову мережі якісних медичних, реабілітаційних, соціальних та інших послуг для підтримки родини так, щоб дитина залишалася поруч із батьками.
Сьогодні у колишніх будинках дитини та закладах-правонаступниках перебуває понад 700 дітей віком до чотирьох років із 312 громад. Найчастіше причиною потрапляння до закладів є стан здоров’я дитини або складні життєві обставини сім’ї. Водночас дослідження визначають гранично допустимі строки перебування дитини поза сімейним середовищем: у віці до року — це не більше ніж сім днів, 1–2 років — щонайбільше десять, 3–5 років — до трьох тижнів. Перевищення цих термінів уже має травматичний вплив на розвиток дитини.
Реальна ситуація в Україні поки що відрізняється від цих рекомендацій. У 2024 році середній термін перебування в колишніх будинках дитини становив близько 1170 днів.
За таких умов ключовим завданням державної політики є не збереження інституційної моделі, а її трансформація. Ідеться не про механічне закриття закладів, а про зміну їхньої ролі в системі підтримки дитини і сім’ї. У процесі трансформації колишні будинки дитини змінюють свою функцію та можуть розвиватися за різними моделями — як медичними, так і соціальними, ставати центрами підтримки дітей і сімей. Головне — щоб дитина якомога швидше поверталася до родини або взагалі не розлучалася з нею, отримуючи професійну допомогу в сучасному центрі.
Попри те, що більшість колишніх будинків дитини в Україні лише розпочинають шлях трансформації, окремі заклади вже проходять цей процес і можуть слугувати моделлю для інших регіонів. Їхній досвід важливий не як універсальна норма, а як приклад того, у якому напрямі може змінюватися система підтримки дітей і сімей.
Від інституції до центру медичної реабілітації та паліативної допомоги: досвід Закарпаття
Один із прикладів трансформації будинку дитини — Центр медичної реабілітації та допомоги дітям «Діва Марія» у Закарпатській області.
З 1980 року заклад функціонував як обласний будинок дитини. У 2019 році отримав статус комунального некомерційного підприємства. З 2020-го — включений до переліку установ, які надають послуги за 309-ю постановою Кабінету Міністрів України — це реабілітація дітей з інвалідністю за бюджетні кошти.
У 2021 році у закладі з’явилося три відділення: приймально-діагностичне, медичної реабілітації та паліативної допомоги. У грудні того ж року він відчинив двері першому маленькому пацієнту, який прийшов разом зі своїми батьками. З 2022 року Центр контрактує з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) і надає послуги за програмами медичних гарантій.
«Перш ніж почати процес трансформації, ми вивчали потреби регіону й проблеми, з якими стикаються діти. Саме це й спонукало нас до змін. Так ми запустили процес трансформації й створили умови, максимально наближені до домашніх, щоб дитина почувалася в безпеці під час тимчасового догляду», — розповідає в. о. директора центру Антоніна Гончарук.
Сьогодні заклад продовжує змінювати модель роботи, дедалі більше фокусуючись на підтримці сімей із дітьми. Основним напрямом діяльності центру є надання безоплатних комплексних послуг медичної реабілітації та паліативної допомоги родинам із дітьми за пакетами медичних гарантій Національної служби здоров’я України.
З родинами працює міждисциплінарна команда: лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, педагоги й соціальні працівники. Батьки є активними учасниками всього процесу — від первинного огляду до формування індивідуальної програми реабілітації та її впровадження в домашніх умовах.
Водночас центр зберігає функцію тимчасового догляду — як перехідний елемент у межах нової моделі закладу — для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, залишених у медичних закладах.
Факти в цифрах
За 10 місяців 2025 року центр надав понад 1900 послуг за програмою медичних гарантій. За постановою 309 (реабілітація дітей з інвалідністю) послуги реабілітації отримали 187 дітей з 23 областей України. Найбільше звертаються родини із Закарпаття, але також багато з Полтавської, Київської, Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей.
«До нас звертається багато сімей із дітьми з прифронтових зон. Ми надаємо їм послуги й консультативні рекомендації для батьків, щоб вони закріплювали розвиток дітей вже в домашніх умовах», — пояснює пані Антоніна.
Водночас центр продовжує забезпечувати тимчасовий догляд для дітей, залишених без батьківського піклування. На початку 2025 року у відділенні перебувало 45 дітей. Упродовж року в заклад було влаштовано ще 15 малюків, а 30 дітей з нього потрапили в сім’ю — завдяки усиновленню, влаштуванню під опіку чи у великі прийомні родини.
«У відділенні медико-соціального захисту дітей перебувають лише діти за рішенням Служби у справах дітей Закарпатської обласної адміністрації: діти-сироти, позбавлені батьківського піклування або покинуті в пологових будинках чи закладах охорони здоров’я. За заявою батьків у нашому закладі дітей немає», — наголошує в. о. директора центру.
Нові можливості для персоналу
Трансформація закладу супроводжувалась перекваліфікацією персоналу. Працівники проходять навчання, здобувають нові спеціальності й продовжують працювати з дітьми вже в іншому форматі.
«Велика робота проводилася з колективом, щоб підготувати його до змін. Ми працювали з опором змінам, щоб люди були готові йти на навчання й надалі могли надавати послуги якісно, не втрачаючи робоче місце», — розповідає Антоніна.
Завдяки підтримці ЮНІСЕФ і Міжнародної благодійної організації «Партнерство кожній дитині» сім фахівців підвищили свій професійний рівень. Логопеди пройшли відповідне навчання і зараз працюють терапевтами мови й мовлення, а медсестри перекваліфікувалися на фізичних терапевтів та ерготерапевтів. Двоє педагогічних працівників завершують навчання на фахівців із сенсорної інтеграції. Троє спеціалістів пройшли курси й стали сертифікованими фахівцями з раннього втручання.
«Якщо у 2020 році не було жодного фізичного терапевта чи ерготерапевта, то сьогодні маємо п’ять фахівців кожної спеціальності й трьох асистентів. Більшість працівників із відділення тимчасового догляду перейшла у відділення реабілітації», — підсумовує в. о. директора.
Три співробітниці закладу стали патронатними вихователями й надають тимчасову турботу та виховання дітям раннього віку, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Патронат — це послуга тимчасового догляду, виховання та реабілітації дітей у сім’ї патронатного вихователя замість інституцій. Дитина перебуває в турботливому сімейному середовищі, поки її біологічні батьки долають скруту або для неї шукають нову родину.
«Хто краще може доглядати дітей від народження до чотирьох років, якщо не наші фахівці з досвідом? Ми їх змотивували пройти навчання й стати патронатними вихователями. Троє наших працівниць — дві молодші медичні сестри й одна вихователька — створили патронатні сім’ї. Одна вже надала послугу тимчасового догляду більше ніж 14 дітям, інша — п’яти», — ділиться Антоніна.
Патронатні вихователі тісно співпрацюють із центром. Діти, які у них перебувають, за необхідності проходять курси реабілітації, консультації спеціалістів, а вихователі навчаються працювати з малюками в домашніх умовах.
«Такі центри — можливість продовжувати розвивати дитину»
Михайло з Борисполя — батько шестирічних близнюків із синдромом Дауна. Влітку 2025 року його родина вперше скористалася послугами центру «Діва Марія».
«Про центр дружина дізналася з чатів батьків дітей з інвалідністю. Усі радили, ділилися позитивними відгуками. А головне — цей центр працює за програмою Національної служби здоров’я України й безплатно надає послуги. Для нас це критично важливо», — пояснює Михайло.
Родина пройшла десятиденний курс стаціонарної реабілітації. За цей час хлопчики займалися з логопедом, дефектологом, фізичними терапевтами, ерготерапевтами.
«Вартість заняття в приватних реабілітаційних центрах зросла вдвічі у порівнянні з довоєнним часом — зараз це десь 650 гривень за заняття. А держава виділяє 26 тисяч на рік за постановою Кабінету Міністрів № 309. Розумієте, скільки занять ми можемо відвідати? Тому такі центри, як “Діва Марія”, — це можливість для батьків дітей з інвалідністю продовжувати розвивати дитину», — говорить Михайло.
За його словами, результати реабілітації у дітей помітні, хоча зміни відбуваються поступово.
«Покращилася мова, з’явилися нові слова. Діти стали більш соціальними, навчилися спускатися з гірки самостійно — раніше боялися. Це результати комплексної роботи, звісно, але центр зіграв свою роль», — розповідає чоловік.
Родина вже записалася на наступний курс реабілітації у 2026 році.
Шлях, який триває
Трансформація колишніх будинків дитини — це про зміну мислення: від питання «як краще доглядати дитину в інституції» до питання «як підтримати сім’ю, щоб дитина взагалі не потрапила сюди».
Досвід центру «Діва Марія» показує, що такий підхід можливий і дає перші результати. Водночас це лише один із кроків у тривалому процесі змін. Щоб кожна дитина в Україні мала шанс зростати в родині, подібні моделі можуть розвиватися та адаптуватися в інших регіонах з урахуванням місцевих умов і потреб.
Проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату» виконується спільно UNICEF Ukraine, Партнерством «Кожній дитині», Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, Міністерством охорони здоров’я України, Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей та Національною соціальною сервісною службою України, Державною службою України у справах дітей за фінансової підтримки Урядів Канади та Швеції.
