68-й окремий батальйон ТрО часто називають закарпатським, адже в лютому 2022 року він був створений саме з місцевих добровольців. Тоді до лав територіальної оборони подалося багато відомих і активних у громадському житті закарпатців, чимало з них і досі служать уже за межами області – на різних ділянках фронту. Але нині наші хлопці потребують свіжих сил, тож про те, як ведеться їхній пошук, «Про Заходу» розповів рекрутер батальйону Олексій Любецький.
Олексій є заступником начальника штабу 68-го окремого батальйону ТрО з мобілізації, тобто займається тим, що нині популярно називати військовим рекрутингом. У 68-му батальйоні ця посада з’явилася в квітні 2024 року – приблизно в той же період інші військові підрозділи ЗСУ почали активно працювати в напрямку професійного підбору військовослужбовців. Нині серед бригад розвинулася вже певна конкуренція: за військових спеціалістів і мотивованих бійців мало не б’ються. А деякі підрозділи, наприклад, та ж Третя штурмова бригада ЗСУ, так активно ведуть рекрутингові кампанії, що їхні реклами стають скандальними.
У 68-го батальйону такого ресурсу, як у Третьої штурмової, нема, тож і рекрутингові кампанії значно скромніші. То як же знайти у цей складний час нових бійців для підсилення батальйону? Олексій Любецький каже, що справа ця дійсно непроста, однак він знає, що як і для кожного товару є свій покупець, так і для кожної роботи у війську знайдеться кандидат.
«Я не пропоную вегетаріанцям м’ясо, – пояснює рекрутер. – Якщо кандидат хоче бути штурмовиком (ми таких називаємо Рексами), то йому краще податися в бригаду, яка має потужну тренувальну базу і забезпечить йому участь в активних бойових діях. Ми залучаємо до нашої команди іншими плюсами: у нас дуже адекватне командування, мінімум «совка», дружня й людяна атмосфера, а ще – одні з найменших втрат від початку повномасштабної війни».
Олексій Любецький вважає, що програму рекрутингу слід було запровадити у війську значно раніше – ще наприкінці 2022 року, коли потік добровольців уже йшов на спад. Не секрет, що на початку повномасштабки військовослужбовців набирали на посади хаотично, тому часто бійці були неефективними на своїх посадах, мусили опановувати все з нуля. Якби ми, мовляв, тоді запровадили систему рекрутингу, то вдалося би залучити до війська більше людей і вони працювали би ефективніше. Натомість тоді почали діяти методи відлову чоловіків працівниками ТЦК, що призвело до великих іміджевих втрат.
«Такі методи, як на мене, були невиправдані, їх потрібно було застосовувати, коли ситуація була би геть кепською. А вони почали на старті», – вважає рекрутер.
Саме через недовіру до ТЦК нині багато чоловіків воліють заключити контракт із ЗСУ через рекрутерів, підібравши собі місце служби, як посаду на роботі.
«Я дійсно порівнюю свою нинішню діяльність з прийомом на роботу до якоїсь компанії. Одна справа, коли цим займається Центр зайнятості, і зовсім інша – коли кандидата підбирає людина, котра є частиною цієї компанії, знає її, живе нею, знає колег, а тому підшуковує того, хто впишеться в команду, спрацює на її підсилення», – розповідає Олексій.
Нині 68-ий батальйон найбільше потребує стрільців, операторів дронів, водіїв, але загалом до служби запрошують цивільних із усіма спеціальностями. Поширювати у ЗМІ інформацію про те, скількох людей нині потребує для підсилення батальйон, наразі не можна. Однак процес пошуку є постійним, адже щодня в підрозділі відбуваються зміни, бійці йдуть з війська через вік, медичний стан, сімейні обставини тощо.
То як же відбувається пошук нових бійців? Спершу рекрутингова кампанія 68-го батальйону ТрО була направлена на закарпатців, гаслом її було «Зі своїми – за своє». Тобто закарпатців запрошували доєднатися до служби у підрозділі, де всі свої. Тоді на території краю з’явилася зовнішня реклама, яка зображувала обличчя воїнів-закарпатців – аби люди могли впізнати своїх сусідів і друзів (винятком став лише командир батальйону, який не є закарпатцем). Ця ідея – залучити своїх до своїх – тоді досить ефективно спрацювала, але з часом бажаючих ставало все менше, тож нині Олексій Любецький шукає кандидатів для підсилення свого підрозділу по всій Україні і за кордоном. Українське законодавство нині дозволяє залучати до служби в ЗСУ іноземців, тож чимало підрозділів спрямували свої рекрутингові потужності на пошук бійців у Колумбії, Мексиці та багатьох інших країнах. У 68-му батальйоні поки є лише один іноземець із США, однак наразі Олексій Любецький веде перемовини з хлопцем із Фінляндії, котрий іще в 2016 році виїхав туди із мамою з Харкова, а наразі бажає повернутися, аби служити в ЗСУ і помститися за своє зруйноване дитинство.
«Зараз, можемо чесно сказати, до нас ідуть служити більше з примусу – тобто ті чоловіки, котрі вже розуміють, що так чи інакше їх примусять воювати, то вже краще самим обрати собі підрозділ і спеціальність, ніж бути відловленим ТЦК і потрапити у випадковий підрозділ на випадкову спеціальність. Тому зараз чоловіки обирають умови, які їм підходять. І гроші у більшості випадків відіграють зовсім не найважливішу роль», – зізнається Олексій і додає, що найчастіше нині він знаходить кандидатів на сайтах із пошуку роботи.
Лише за останні півроку рекрутер знайшов там і провів співбесіди з більш ніж тисячею кандидатів. З тими, хто готовий заключити контракт, співпрацює через Тячівський ТЦК, де оформлюють особисту справу рекрута, організовують приїзд, проживання та отримання грошової допомоги для новобранців (20 тисяч грн) від місцевої громади.
Що буде далі – сказати важко. Олексій Любецький вважає, що попри дорослішання населення знайти потенційних ефективних військовослужбовців у наступні роки буде суттєво важче:
«Це як із донатами. Нині кажуть, що люди донатять менше, але це конкуренція зростає, тобто набагато більше стало тих, хто залучає грошову допомогу, тому вона розпилюється. У сфері рекрутингу теж спостерігається щось подібне. Кожен підрозділ починає активно працювати з рекрутингом, тож конкуренція зростає. Але треба розвиватися і працювати в кількох напрямках – тоді набір до війська буде ефективним».
Вже цьогоріч Олексія Любецького з банером 68-го батальйону можна було побачити в Ужгороді і на фестивалях, і на інших масових заходах, де він розповідав про свій підрозділ, рекламуючи службу в ньому. Хтось скаже, що це неефективно, однак результати є: навіть на середньовічному фестивалі «Бельтайн» в ужгородському замку вдалося залучити до батальйону новенького, котрий уже завершив навчання в Англії і став чудовим зв’язківцем.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
