Нещодавно один із місцевих новинних сайтів опублікував відео, зняте, вочевидь, мамою двох дівчат, котрі стрибали у костюмах котиків на площі Ш. Петефі. І що тут почалося у коментарях: «Страшно дивитися на цю здичавілу поведінку», «Жесть, ніби з дурдому випустили, а завтра візьмуть ножі і будуть бігати за людьми», «Краще би їх віддали на якісь гуртки, щоб діти дурнею не займалися» – і це ми ще цитуємо не найагресивніші вислови дорослих, котрі коментують гру дітей. То невже все насправді так страшно – «Про Захід» розпитував двох ужгородських квадроберок, їхніх батьків і психолога.
Семикласниця Єва про квадробіку дізналася з Інтернету. Їй сподобалися хутряні маски квадроберів, спортивні вправи, які вони виконують. Хоча спорт не є для дівчинки головним пріоритетом, адже стрибки, які імітують рухи тварин, є досить фізично важкими, вона зізнається, що з кожним днем усе більше надає спортивного значення цьому хобі. Єва також почала сама майструвати маски різних тварин, загалом же нині має колекцію з масок кішки, собаки й вовка (не всі дівчинка виготовила сама) та мріє створити багатьох інших. Час від часу Єва з подругою вдягають свої маски і йдуть гуляти Ужгородом. Дівчата просто прогулюються, нікого не чіпаючи, однак кожного разу наштовхуються на негатив від інших перехожих.
«На нас часто здивовано дивляться, інколи хтось підходить і питає, чому ми в таких масках, але частіше всього нам говорять злі слова, навіть бувало, що гавкали на нас, – розповідає Єва. – В Ужгороді квадроберів не так багато. В основному це діти від 7 років і до підліткового віку. Старші підлітки рідше практикують квадроберство. До речі, саме вони найчастіше хейтять нас, намагаються висміяти».
Ужгородські квадробери не мають якогось постійного місця зборів. А якщо й займаються квадробікою (тобто спортивними вправами, які імітують рухи тварин), то здебільшого намагаються вибрати для цього не велелюдне місце. Іноді деякі діти вимушені ховатися від власних батьків, котрі не поділяють такого їх захоплення. Хоча мама Єви, психолог Людмила Балецька, каже, що абсолютно нічого страшного в новому хобі своєї доньки не бачить.
«Мене неприємно вражає рівень нетолерантності нашого суспільства, – зауважує пані Людмила. – Бо я думала, що ми живемо в досить прогресивному середовищі, яке вже готове сприймати інший стиль життя, інші бачення. А потім мені на очі трапляються такі агресивні коментарі під постами про те ж квадроберство, що я розумію, як нам далеко до справжньої толерантності. От чому п’яні перехожі чи випадки нецензурного мовлення, насилля не викликають у перехожих бажання підійти і зробити зауваження, а діти, які просто гуляють чи граються у масках, сприймаються, як найбільше зло? Чому дорослі вважають, що діти-квадробери не можуть використовувати для свого хобі, ігор чи спорту громадський простір? Якщо дорослі агресують на дітей, то хто зрештою більше уподібнюється тваринній поведінці?».
Останнім часом різні страшилки про квадроберівширяться просторами Інтернету, а українські ЗМІ активно роздмухують новини про дітей, які їдять корм для тварин, нападають на людей у парках, лякають собак і навіть буцімто кусаються. Психолог Людмила Балецька ніколи не зауважувала серед ужгородських квадроберів такої поведінки, але пояснює: якщо дитина поводить себе агресивно, то причина не в масці тварини, а, частіше за все, в стосунках з оточенням. Якщо батьки таких дітей просто заборонять їм ходити у костюмах тварин, проблеми це не вирішить, бо проблема, скоріше за все, є глибшою. Щодо того, забороняти дітям займатися квадробікою чи ні, пані Людмила має таке бачення: якщо дитині цікаво, якщо вона здатна дотримуватись соціальних норм чи правил громадського порядку, якщо вона знайшла в цій сфері друзів, якщо хоча би ненадовго покинула ґаджети й вийшла пострибати на вулицю – не варто їй цього забороняти, адже в подальшому житті у неї буде ще багато заборон.
Такої ж думки мама ще однієї ужгородської квадроберки – 12-річної Лумі (це творчий псевдонім дівчинки), Тетяна. Вона каже, що бачить багато користі від того, що діти спілкуються, частіше бувають надворі, займаються спортом і виготовленням масок. «Це насправді цікава субкультура, яка розвиває багато навичок. Моя донька сама почала майструвати маски, причому робить дійсно дуже красиві і креативні з картону і штучного хутра», – каже Тетяна. Лумі справді так захопилася створенням костюмів, що планує виготовляти маски на продаж – для тих квадроберів, котрі не вміють робити їх самостійно. Дівчинка каже, що поки в Ужгороді є небагато квадроберів, котрі переймаються тим, аби виглядати оригінально. В Інтернеті вона бачила фото й відео людей, котрі носять костюми корів, коней і риб, однак в Ужгороді більшість квадроберів поки обмежуються котячими масками. До речі, з’ясувалося, що говорити в контексті цього руху правильніше про квадроберок, адже наразі в місті і у всьому світі ця субкультура більше популярна серед дівчат. Лумі припускає, що тут основну роль відіграє природне бажання дівчат наряджатися в яскравий або оригінальний одяг.
До слова, Лумі теж розповіла про дуже агресивну реакцію людей, коли вони бачать дітей у масках. «Якщо ми з подругою стрибаємо, то робимо це десь подалі від людей, бо я розумію, що негарно це робити під ногами перехожих, як ті дівчата на площі Петефі, – каже дівчинка. – Тобто ми нікому не заважаємо, але майже завжди, коли просто йдемо у масках вулицею, наштовхуємося на агресію. Одного разу якісь підлітки погрожували нас побити, був випадок, коли за нами погналися і ми забігли в магазин, де жінка нас захистила. Кажуть, що квадробери лякають людей і гавкають на них. У нашому випадку поки гавкали лише на нас. Я не думаю, що люди мають право чіплятися до нас лише за те, що ми інакше одягнуті».
Психолог Людмила Балецька пояснює, що нині через війну в Україні дійсно спостерігається підвищена агресивність. І що найстрашніше – спостерігається вона в дитячому середовищі, яке нині є дуже жорстоким. Знайти школяра чи школярку, котріжодного разу не піддавалися булінгу, дуже важко. Діти знущаються над іншими дітьми за одяг, волосся, вагу і багато іншого. Тому нам всім варто говорити зі своїми дітьми про толерантність, повагу до інших, сприйняття інакшості у всьому, аби підвищувати загальну культуру.
А дітей, котрих все ж піддають булінгу в дитячому середовищі чи на вулиці (неважливо, стосується це квадробіки, іншої субкультури чи будь-чого іншого) варто навчити кільком крокам у залежності від ситуації: спілкуватися (пояснювати, доносити своє бачення) або прогнозувати й уникати небезпеки. А ще не залишатися з булінгом сам на сам, знати, що батьки чи інші відповідальні дорослі зможуть допомогти в складній ситуації.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
