У середині ХІХ століття в Лондоні відкрився перший публічний акваріум – і відтоді захоплення акваріумістикою почало ширитися Європою, залучаючи щороку все більшу кількість поціновувачів. В європейських країнах почали масово відкриватися Товариства акваріумістів, а особливо популярними й доступними акваріуми стали на початку ХХ століття, вже після Першої світової війни. В Ужгороді тоді теж було таке товариство, причому настільки активне, що зуміло відкрити публічний акваріум і тераріум. А де він знаходився і як виглядав – зараз розкажемо і покажемо.
Як і кожна успішна приватна ініціатива, діяльність ужгородського Товариства акваріумістів трималася на самовідданій роботі активістів, котрі «горіли» своєю справою. В Ужгороді дуже важливу роль у створенні товариства й об’єднанні небайдужих ентузіастів відіграв молодий емігрант із Харкова Вадим Владиков. Він приїхав до Ужгорода у 1925 році після закінчення Карлового університету в Празі. Працював тут рибінспектором, проводив унікальне дослідження іхтіофауни краю, зокрема у 1926 році видав надзвичайно важливу працю «Риби Підкарпатської Русі та їхні найголовніші способи лову». Ця праця згодом принесла Вадиму Владикову неабияке визнання, його й досі називають засновником чехословацької іхтіології, хоча країну він покинув у 1928 році, тобто працював у цій сфері лише на території Підкарпатської Русі. В подальшому на Владикова чекала робота в Інституті Пастера в Парижі та іхтіологічному відділі паризького Народного музею, у 1930-му він виїхав до Канади, працював у канадських та американських університетах, доклався до створення великого акваріуму в Квебеці, у 1960-х працював в Ірані, а з 1973-го й аж до своєї смерті у 1986-му (є також дані про 1988-ий рік) був професором університету Оттави.
Але давайте повернемося в історії у 1925 рік, коли молодий фахівець Вадим Владиков, котрий понад усе захоплювався гідробіологією, оселився в Ужгороді на вулиці Берчені, 68. Дуже швидко він знайшов у місті однодумців, з якими заснував Товариство акваріумістів. У статті для газети «Podkarpatské hlasy» він писав, що товариство важко починало роботу, мало великі фінансові витрати. Його учасники, як могли, залучали нових членів. Сам Владиков популяризував акваріумістику через статті у місцевих газетах, зустрічі, лекції тощо. Членство у товаристві було платним – 15 Кч на рік плюс 5 Кч так званого «записного», тобто одноразової плати за реєстрацію. Однак учасники товариства натомість отримували значні знижки при купівлі акваріумів, рибок, а також мали змогу спілкуватися з однодумцями й отримувати фахову допомогу єдиного науковця у цій компанії – Вадима Владикова.
В уже згадуваній вище статті для газети «Podkarpatské hlasy» Владиков писав, що завдяки фанатичній роботі учасників та допомозі магістрату в Ужгороді вдалося відкрити публічний акваріум. Як це було, згадувалося в іншому виданні – чехословацькому часописі «Akvárium a terárium», до якого написав статтю один з найактивніших учасників товариства Мілош Залеський. Він розповів, що роботи з облаштування публічного акваріуму розпочалися 15 листопада 1926-го, а офіційно відкрили його 14 грудня 1926 року. Доглядали і наглядали за 40-ка акваріумами і 3-ма тераріумами місцеві ентузіасти й любителі природи, серед яких відзначилися поштовий урядник К. Сквор та фінансовий урядник Ян Гаупт.
Де ж розміщувався перший публічний акваріум міста? У 1926 році приміщення для нього виділила Мукачівська греко-католицька єпархія. На нинішній вулиці Лучкая тоді знаходився єпископський фільварок (господарство), де, серед іншого, стояла простора оранжерея (у пресі використовувалося чеське слово «скленік»). Саме в ній Товариство акваріумісті організувало перший публічний акваріум міста. Аби познайомити ужгородців зі своєю роботою, учасники товариства одразу після відкриття провели виставку, яка мала великий успіх. Акваріумісти цим заходом також мали на меті збільшити кількість членів товариства, а також показати містянам, що насправді мати в помешканні домашній акваріум – це не так важко і дорого, як може здатися на перший погляд.
Спершу члени товариства намагалися зробити публічний акваріум місцем, куди можна було прийти будь-якого дня. Але Ужгород був надто маленьким, аби акваріум щодня мав відвідувачів, та й учасники товариства були переважно людьми, зайнятими на основних роботах. Зрештою був випрацюваний графік роботи лише у вихідні дні: в суботу акваріум приймав відвідувачів із 14.00 до 18.00, а в неділю чекав на гостей із 9.00 до 12.00 і з 14.00 до 18.00. Групові відвідини (наприклад, екскурсії для школярів) можна було організувати в робочі дні, однак слід було попередити про це за 3 дні до запланованого візиту. Вхід до публічного акваріума був платний, коштував 2 чеські крони (для дітей і військовослужбовців – 1 Кч). Під час відвідин можна було придбати рибок і все необхідне для їхнього утримання. Також на території акваріума (невідомо, чи в тій же оранжереї, чи в іншій поруч) можна було оглянути виставку кактусів. Ці екзотичні рослини були тоді на піку моди, кожна ужгородська пані бажала мати в себе кактус, тож на них приходили подивитися, як на диво, залюбки їх купували.
У грудні 1927 року Товариство акваріумістів організувало другу виставку, яка, за свідченням місцевої преси, мала ще більший успіх. На жаль, невідомо, чим виставка відрізнялася від звичної експозиції акваріума, можливо, вона передбачала участь членів товариства, котрі могли представити свої акваріуми й тераріуми. Тоді також відзначали велику зацікавленість кактусами, милими «золотими» рибками, екзотичними американськими та африканськими акваріумними рибками. Крім живих риб, в акваріумі вже тоді можна було побачити колекцію законсервованих зразків риб, зібраних в ході досліджень Вадимом Владиковим. Від’їжджаючи до Парижа, науковець залишив цей доробок в акваріумі, більше його так ніколи й не побачивши.
У тому ж 1928 році Товариство акваріумістів залишилося не лише без Владикова, а й без приміщення. Єпархія попросила звільнити оранжерею до 1 квітня 1928 року. Якою була причина такого рішення – невідомо, одна можна припустити, що пов’язано це було з тим, що єпархія в той період активно продавала ділянки колишнього фільварку, внаслідок чого там почали будувати красиві приватні вілли, утворивши затишну вулицю Лучкая.
Нове приміщення для акваріума і гроші для його переїзду виділив крайовий уряд. У пресі нову локацію зазначали просто як жупанат, без точного зазначення. Лише шляхом кількох підказок у статтях, а також планах будівлі жупанату тих часів із Державного архіву Закарпатської області вдалося зрозуміти, де ж саме на території жупанату знаходилися нові приміщення акваріуму. Так, у 1930 році газета «Ruszinszkói Magyar Hírlap» писала: «На задньому дворі старого комітатського дому, над сходами, що ведуть вниз, раніше висіла табличка «Слідча в’язниця» (аналог нинішнього слідчого ізолятора, де затриманих тримають під вартою до рішення суду). Тепер там нова назва – «Aquarium». Всердині теж все інакше: немає темних вологих коридорів і приміщень. Коридори пофарбували, маленькі приміщення казематів розширили, тепер там ростуть південні рослини, у скляних акваріумах плавають золоті рибки». Якщо ви бували колись у дворику жупанату, то зрозумієте, що йдеться про нижній поверх будівлі, де донедавна працював міський відділ капітального будівництва і розміщена редакція газети «Ужгород».
З описів пізніших років стає зрозуміло, що акваріум згодом розширився на ще один поверх, але незрозуміло, на верхній (де нині – приміщення КП «Архітектурно-планувальне бюро м. Ужгорода», колишнього БТІ) чи нижній, де нині діє корчма «Комітат Унґ». Так, у 1928 році часопис «Vesmír» писав, що нижчі приміщення займає колекція консервованих риб переважно з колекції Вадима Владикова, зразки препарованих органів різних тварин. А в приміщеннях вище облаштовані бетоновані басейни з рибами та іншими домашніми та екзотичним тваринами, є приміщення зі саламандрами та черепахами («від Формоша з Підкарпатської Русі»), «обережність пробуджує алігатор». З птахів там, мовляв, можна побачити папуг і горлиць, є чим помилуватися і любителям кактусів. Вас у цьому переліку теж, мабуть, здивував алігатор? Згадка про цю тварину є ще в одному дописі про публічний акваріум, однак знайти інформацію про те, звідки він з’явився в Ужгороді, на жаль, поки не вдалося. Можна було би припустити, що це було опудало алігатора, однак тоді у статті навряд би писали, що він «пробуджує обережність».
Як бачите, публічний акваріум потроху розширявся, у ньому навіть хотіли відкрити окремий відділ птахів. Все йшло до того, що заклад переріс свою назву і міг стати чимось більшим. Так і сталося: у 1929 році на основі Товариства акваріумістів було засноване Музейне товариство Підкарпатської Русі, основною метою якого було створення Земського музею. Музейне товариство було, як на тодішній Ужгород, доволі великим, об’єднувало навіть на початку 150 учасників. Керівником його обрали інженера Седлачека.
Земський музей таки був пізніше створений, але ця частина історії міста заслуговує на окрему розповідь. Зараз лише додамо, що акваріум увійшов до складу музею, у 1931 році його навіть збиралися розширити, відкривши відділення морських істот. Однак світова криза 1930-х років скасувала ці плани, дохід учасників Музейного товариства знизився і підтримувати акваріум власними зусиллями їм ставало все важче. Дійшло до того, що риб та інших «мешканців» акваріума не було чим годувати, тож Музейне товариство було змушене просити в міської управи термінову фінансову допомогу. Коли місто виділило кошти, місцева преса відреагувала неоднозначно, були й обурливі дописи, мовляв, на Верховині від голоду люди помирають, а в Ужгороді гроші на тварин виділяють. Проте пізніше Музейне товариство, аргументуючи це тим, що працює на благо всієї громади, добилося для Земського музею (в тому числі й акваріума) виділення 15 тисяч крон річної допомоги.
Про діяльність акваріума в кінці 1930-на початку 1940-х років є дуже мало інформації. У радянський же період колекція законсервованих зразків риб та інші неживі експонати чомусь були розділені між Ужгородським університетом і новоствореним обласним музеєм. Нині ви можете побачити частину колекції Вадима Владикова в залах відділу природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького в ужгородському замку та в Зоологічному музеї УжНУ.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
