Навчався колись в Ужгороді один молодий юнак, про життєву історію якого пізніше пліткували чи не в кожному домі і чи не в кожній корчмі міста. Ще б пак – багато хто ще пам’ятав кремезного гімназиста, який, зовсім не боячись своїх професорів, частенько проводив час у корчмі «День» біля гімназії. Бійки були його улюбленою справою, та після того, як гімназист добряче побив у кав’ярні «Гурґарія» віолончеліста тамтешнього оркестру, його перевели подалі від міста – до гімназії Епер’єша (Прешова). Це був Іреней Фендя – майбутній золотошукач та «генерал китайської армії».
Про Фендю у 1920-30-х роках активно писали європейські та американські газети. Тоді на слуху у всіх, хто цікавився міжнародною політикою, був загадковий китайський генерал Фенґ Ю (Фенґ Юсян, Feng-Ju, Feng Yuxiang) – впливовий і хоробрий християнин, котрий сприяв тому, аби його бійці теж переходили у християнство. Аж тут з’явилася новина, що цей загадковий генерал може бути насправді родом з Карпат. А звуть його не Фенґ Ю, а Іреней Фендя (угорською – Fengya).
Почалося все з того, що у 1927 році кошицький суддя Ігор Фендя, читаючи берлінську газету, побачив фотографію генерала Фенґ Ю, в якому впізнав свого брата Іренея, котрого не бачив більше 20-ти років. Ігор Фендя написав листа до редакції, попросивши надіслати йому оригінал фото. А коли отримав, остаточно, мовляв, переконався, що генерал Фенґ – це насправді його рідний брат. Журналісти підхопили цю новину миттєво, газети зарясніли сенсаційними заголовками (при цьому угорські газети писали, що генерал – угорець, а чехословацькі – що словак) і по всій Чехословаччині почали шукати рідних і знайомих Іренея Фенді, аби дізнатися більше про його минуле.
З тих численних статей відомо, що Іреней Фендя був сином греко-католицького священника Петра Фенді, котрий служив у селі Крайня Бистра (нині Свидницького округу), а згодом – у Шапоні (нині – словацький Šapinec). Він походив з давнього і поважного священницького роду, але з дитинства мав напрочуд непокірну та авантюрну вдачу – часто тікав з дому, бився з однолітками. Через це він навчався спершу в гімназії Епер’єша, потім перевівся до Унґвара, був добре відомий тут своєю надзвичайною силою та запальним характером. Відомий на той час лінгвіст Гіадор Стрипський розповідав газеті «Ellenzék», що навчався разом із Іренеєм і не раз потрапляв із ним у різні пригоди. Так, одного разу гімназисти (серед них – Іреней і Гіадор) їли виноград на Червениці, залізши через паланок до одного з приватних виноградників. Коли серед кущів несподівано з’явився сторож, усі хлопці злякано розбіглися, а от Іреней одним акробатичним рухом вклав сторожа на землю. «Він нікого на світі не боявся», – розповідав Гіадор Стрипський. За його даними, Іреней під кінець навчального року VI класу встряв у якусь любовну історію, через що і втік з міста, так і не закінчивши унґварської гімназії.
Те, що Фендя у нашому місті навчався в гімназії, підтверджують і щорічні звіти навчального закладу. Його ім’я згадується в IV класі у 1888 році, V клас він чомусь пропустив (і тут, і в Прешові), а у VI-му в 1890 році він знову повернувся до навчання в Унґварській королівській католицькій гімназії. Тобто виходить, що Іреней Фендя навчався в унґварській гімназії лише два роки – у 1888-му та 1890-му. При цьому, оцінки мав загалом непогані, найгірше йому давалися грецька мова, математика, природознавство та історія. У 1891 році він мав би закінчити VIІ клас гімназії в Епер’єші, однак тамтешні щорічники більше не вказують імені такого учня.
Що було після того, як Іреней поїхав з Унґвара, кожна газета описувала по-своєму. Десь зазначали, що у 17-літньому віці, так і не закінчивши навчання, Іреней утік із гімназії й подався у матроси, а згодом з Трієста відплив до Америки. Інші газети писали, що він трохи попрацював на морі, потім повернувся додому, завершив навчання, пройшов військову службу – і лише тоді подався за океан. Там він спробував шукати золото на Алясці, але великого успіху не мав, писав братові, що витратив усі свої заощадження. Якраз тоді, у 1898 році почалася американо-іспанська війна за Філіппіни, тож Іреней (тоді вже Гаррі Фендя) пішов добровольцем як американський солдат. За хоробрість, проявлену в боях, отримав військове звання, а після війни залишився на Філіппінах, пробуючи себе у торгівлі. В цій галузі Гаррі великого успіху теж не мав, тож коли в Китаї почалося так зване боксерське повстання (1899-1901), поїхав у числі американських військовослужбовців його придушувати.
У 1900 році Ігор Фендя, котрий тоді був окружним суддею Великоберезнянщини, отримав від свого брата Іренея листа з китайського Тяньцзіня, в якому угорською мовою той розповів, що перебуває в Китаї, там тривають бої, ситуація критична, були поранені 15 австрійських матросів, серед них – кілька угорських хлопців. «Через кілька днів їду до Пекіна. Пиши мені в Манілу. Всього доброго тобі бажає Ірен», – йшлося у листі. Останнього листа від брата Ігор, мовляв, отримав у 1911 році з США, після чого Іреней йому більше не писав і на листи не відповідав. Ігор намагався розшукати брата, звертався до чехословацького консульства в США, але звідти відповіли, що не мають механізмів пошуку людей на території країни.
Нині в Інтернеті можна знайти чимало фотографій генерала Фенґ Ю. Ми не знаємо, яку з них побачив у берлінській газеті Ігор Фендя, але впевнені, що на ній чітко було видно типову азіатську зовнішність генерала. Як же міг син греко-католицького священника Іреней Фендя виглядати так, як Фенґ Ю? Тоді газети писали, що і суддя Ігор Фендя, і його брат Іреней, хоч і походили з карпатського села, мали виразні монголоїдні риси обличчя. Цікаво й те, що біографія Фенґ Ю багато в чому була справді дуже подібною до історії життя Іренея Фенді. Вони були приблизно одного віку, приблизно в той самий час працювали на Алясці золотошукачами, обидва брали участь в американо-іспанській війні 1898 року, обидва були учасниками придушення боксерського повстання в Китаї, обидва після того повернулися до США. Через кілька років Фенґ знову з’явився у Китаї, зробив стрімку військову кар’єру, став генералом.
А Іреней у той час зник. У голові його брата Ігоря все це складалося в одну логічну картинку, тож він почав активно шукати можливість поновити з Іренеєм зв’язок. А це було непросто, бо на запит до США судді надійшла відповідь, що їм відомо лише про одного Фендю, котрий помер у 1900 році (а ми пам’ятаємо, що останній лист надходив ще у 1911-му), а представництво Китаю у Відні на запит відповіло, що генерал Фенґ народився у Китаї, а християнином став через вплив місіонерів, спростовуючи таким чином його іноземне походження.
Але інформаційний шум таки дуже допоміг. Газета «Prágai Magyar Hirlap» ще в тому ж 1927 році опублікувала статтю, в якій розповіла, що Гаррі Фендя знайшовся. Нібито він, прочитавши в одній американській статті, що його вважають китайським маршалом, вирішив вийти на зв’язок із братом і вперше за більш ніж 20 років написав йому листа. В ньому нібито розповів, що давно поїхав з Китаю, проживає в Лос-Анжелесі, але незабаром збирається до Аляски, де проводить більшу частину року. Деякі газети також написали, що «The New-York Times» навіть запропонувала Гаррі хороший гонорар за написання мемуарів (знайти їх нам не вдалося). На цьому сенсація вщухла й історію Фенді можна було би закінчувати, але ні.
У 1933 році суддя Ігор Фендя помер, після чого його сім’я переїхала до Ужгорода. Донька Катерина Фендя, закінчивши Карлів університет у Празі, працювала тут вчителькою руської мови. І тоді увага до таємничої постаті Фенді виникла знову. З чого – незрозуміло, бо нових даних із цього приводу не було. Але історія, яку вже встигли всі спростувати, знову почала обростати новими неймовірними подробицями. Буцімто генерал Фенґ Ю – це таки Іреней Фендя, він написав про це листа своєму братові, попросивши не виносити цієї історії на люди та підтримувати його інкогніто. Також він попросив брата більше ніколи йому не писати, бо це може зашкодити його життю. Однак у 1937 році газета «Русскій народный голосъ» попросила дітей Ігоря Фенді, котрі проживали на той час в Ужгороді, розповісти, що з цього правда. І виявилося, що газети писали чимало вигадок, багато років надокучаючи родині. Насправді ж, сказали вони, Іреней останнього листа надіслав ще у 1912 році, відтоді звісток від нього не було.
Фото – з газети «Русскій народный голосъ», 1938
В цій історії намішано чимало правди і вигадок. Але, схоже, що генерал Фенґ таки був собі генералом, котрий загинув у 1948 році під час пожежі на кораблі «Перемога» в Чорному морі. А наш Гаррі Фендя був золотошукачем, котрий жив між Лос-Анжелесом і Аляскою, помер у 1947 році і був похований на цвинтарі міста Анкоридж. На сайті, який дозволяє за іменем знайти поховання людей в США, можна побачити навіть фотографію Гаррі Іренуса М. Фенді. Чоловік, зображений на ній, до слова, зовсім не схожий на генерала Фенґа. Але ж ми, люди, так любимо вірити в дива.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
