Ви знаєте, де в Європі міжвоєнного часу відбулося найчисельніше весілля? У нашому Мукачеві. За різними даними, побачити, як стали до шлюбу представники двох рабинських династій, до Мукачева приїхали від 12-ти до 30-ти тисяч осіб. Цю подію фільмували, записували на мікрофон, видавали про неї альбоми, писали у всіх європейських газетах – одним словом, роздули навколо одруження такий ажіотаж, якому би позаздрили навіть королівські весілля. Сьогодні "Про Захід" розкаже, що писали про мукачівське весілля 1933-го тодішні місцеві газети, та покаже світлини з альбому, який вийшов того ж року, а нині продається на інтернет-аукціонах за 100 доларів.
Отже, 1933-ий рік, Підкарпатська Русь, Мукачево. На той час головним рабином Мукачева був поважний єврей Хаїм Елазар Шпіра (Munkacser Rebbe Chaim Elazar Spira), котрий походив з давньої династії рабинів і успадкував посаду від свого батька, котрий теж служив у Мукачеві. Про рабина Шпіру у довоєнних газетах Ужгорода та Мукачева писали багато, з публікацій складається враження, що то була досить скандальна постать: то податки відмовляється платити, виганяючи чехословацьких урядників із синагоги, то на листи відповідає виключно німецькою, чим обурює як русинів, так і чехословаків, і угорців, то не дозволяє працювати школі.
Рідкісне фото: рабин Шпіра та маленька Фріма у поїзді
Однак найбільший резонанс у тодішніх газетах викликала новина про заміжжя єдиної доньки рабина Шпіри – Фріми (Frime Chaye Rifka Spira). Саме журналісти, судячи з усього, й роздули цю новину до надзвичайних розмірів, адже сама по собі подія не була чимось екстраординарним – всього лише донька рабина виходила заміж за сина іншого рабина. Між тим, журналісти смакували усі подробиці майбутнього весілля: і те, що цей шлюб пов'яже дві дуже впливові в Європі рабинські династії, і те, що молодята ніколи в очі одне одного не бачили, і те, що про їхнє одруження батьки домовилися ще, як ті були немовлятами, і навіть те, що хлопець з дівчиною насправді є родичами – троюрідними братом і сестрою.
Фото нареченої і нареченого з альбому, що вийшов 1933-го року
Родинний зв'язок між 17-річною Фрімою Шпіра та її майбутнім чоловіком, 19-річним Барухом Рабиновичем (Baruch Joshua Jerachmeel Rabinovitch) справді був. Матір Баруха також походила з мукачівської рабинської династії Шпіра, однак якою була точна ступінь рідства між молодятами – розібратися до кінця ми не змогли. Розходяться дані й стосовно того, як давно династії домовилися про шлюб дітей. На деяких єврейських сайтах нині є інформація про те, що весілля було сплановане за 6 років до події, тоді як газети за 1933-ий писали про те, що обидва рабини запланували це одруження ще тоді, як діти лише народилися.
Такими деталями преса настільки розпалила цікавість публіки, що про весілля у Мукачеві гуділа вся Підкарпатська Русь. Газета "Карпаторусскій голосъ" писала, що до Мукачева збирається їхати ціла купа журналістів і кінематографістів, котрі хочуть записати подію на кіноплівку. При цьому сам рабин Шпіра виступив категорично проти того, аби весілля його доньки фільмували і фотографували, оскільки це суперечило традиціям. Судячи з тої кількості матеріалів, які збереглися до наших днів, пізніше рабин таки передумав. Та не виключаю, що вже на той час він просто не міг заборонити репортерам проводити зйомку в громадських місцях, тож не мав іншого вибору, як примиритися з їхньою присутністю на святі. Вже перед самою датою весілля місцеві газети писали, що навіть отримали офіційне запрошення від рабина Шпіри на відвідини церемонії одруження і святкову вечерю. Саме це і дозволило репортерам надрукувати такі докладні описи цієї події.
З них можна дізнатися, що до Мукачева у переддень весілля з'їхалася величезна кількість гостей. Нібито Угорщина, Чехословаччина і Польща (звідки приїхав наречений) на ці дні навіть відкрили кордони і скасували візи для тих, хто прямував до Мукачева. Кількість присутніхь на святі різниться майже у всіх джерелах. Тоді газети писали про 12 тисяч гостей і ще дуже багатьох незапрошених роззяв, тепер на єврейських сайтах кількість гостей зросла до 20-ти, а то і 30-ти тисяч. Ймовірно, сучасні дослідники віднесли до гостей увесь той величезний натовп, який вийшов на вулиці Мукачева, аби побачити весільну церемонію. Однак це зовсім не означає, що усі ті люди були запрошеними гостями рабина Шпіри.
Отже, судячи з газетних матеріалів, 15 березня 1933 року, тобто безпосередньо у день весілля, о 9-ій годині ранку до Мукачева поїздом із Польщі прибув наречений Барух Рабинович. Його на вокзалі вітала велика делегація, в якій були присутні і члени уряду. Величезний натовп євреїв проводжав Баруха до будинку рабина Шпіри. На вулиці біля будинку вже стояла спеціальна весільна арка, в якій, за традиціями, проводиться церемонія одруження.
До вечора там нічого більше не відбувалося, однак люди з-під будинку Шпіри не розходилися. Їх навіть з кожною годиною більшало, так, що до вечора на вулиці утворилося ціле море з бажаючих зблизька побачити церемонію. О сьомій годині вечора натовп був таким великим, що гості з особистими запрошеннями вже ледь могли пройти до будинку рабина. Поліція, як могла, стримувала натовп, однак близько сьомої години люди таки прорвали кордон, поліція і пожежники були фактично знесені і почався хаос. Люди так сильно штовхалися, падали і наступали одні на одних, що кількох непритомних жінок довелося з натовпу витягати і везти каретою "швидкої" до лікарні. Прорив кордону поліцейських, до слова, видно на кінохроніках з американського архіву. Переглядаючи їх, зверніть увагу на те, як презентабельно у ті часи виглядали мукачівські поліцейські.
Кадрів із самої церемонії, на жаль, не збереглося. Можливо, рабинові таки вдалося вмовити репортерів і кіношників не знімати хоча б сам обряд одруження. Хоча, кажуть, що і ті записи, які зробили, рабин Шпіра намагався викупити, аби їх не побачив широкий загал.
Судячи з газетних репортажів, церемонія розпочалася о восьмій годині вечора. У дворі під навісом з'явилася молода пара. Аби присутні могли роздивитися молодят, їх підсвічували прожектором. Наречена була одягнена у все біле, наречений – у традиційному рабинському чорному вбранні та капелюсі з лисячим хутром. Весільна церемонія була дуже короткою і тривала всього 15 хвилин. "Тремтячим голосом наречений проспівав молитву, розбив стакан на знак свого подружнього права і в супроводі музики молоді зайшли у будинок", – описала церемонію одна з газет.
По закінченні церемонії допитливі городяни почали з вулиці розходитися. Хтозна, можливо, вони були розчаровані тим, що весілля, на яке вони чекали цілий день, штовхаючись у натовпі, закінчилося так швидко. Однак для запрошених гостей усе лише починалося. Рабин Шпіра запросив на святкову вечерю і численних журналістів, з котрими говорив про те, що преса є "шостою державою, бо сьома велика держава – Ротшильд і гроші – вже загинула".
Далі газети смакували подробиці першої шлюбної ночі молодят. Писали, що незважаючи на те, що пара лише сьогодні познайомилася, її вже в якості подружжя одразу після церемонії відправили до кімнати нареченої, де молодий чоловік "приступив до виконання своїх подружніх обов'язків". Ще не закінчилася вечеря, як всім гостям винесли і показали закривавлене простирадло, що, за традиціями, мало довести невинність нареченої. До слова, в наступних номерах газети писали, що рабин Шпіра висловив обурення з приводу публічного розкриття деталей іудейських традицій, тож газети перепрошували за те, що так докладно описали цей пікантний момент.
Фото з альбому про мукачівське весілля. На ньому не досить чітко, та все ж видно, як виглядала Фріма Шпіра у весільному вбранні
Також газети писали, що весілля у Мукачеві відзначали сім днів, протягом яких до міста приїздили все нові і нові гості. Однак подробиць подальшого святкування вже не описували.
Барух Рабинович та його дружина Фріма оселилися у Мукачеві. Нині на одному з єврейських сайтів можна знайти інформацію про те, що у Баруха склалися із поважним тестем дуже непрості відносини. Розбіжності у релігійних поглядах нібито призвели до того, що Барух на певний час навіть покинув дружину і повернувся до Польщі. Однак втекти від того, що він мав по смерті рабина Шпіри зайняти його місце (саме для того і потрібне було весілля), Барух не зміг. 12 травня 1937-го Лазар Шпіра, як написано у тогочасних газетах, після важкої хвороби помер. Поховали його того ж самого дня у присутності величезної кількості людей. Новим же мункачським рабином став 23-річний Барух Рабинович, котрий до цього був "підрабином".
Про Баруха місцеві газети теж іноді згадували. Зокрема писали, що чехословацьке громадянство молодий рабин отримав лише того ж 1937-го року. За законами республіки він мав з'явитися на "асентирку" (реєстрацію на військову службу). Комісія визнала його придатним до служби, хоча рабин скаржився на те, що має слабкі очі. Його відправили на обстеження до лікарні Кошице, де констатували його короткозорість, після чого відправили у військовий резерв.
Барух Рабинович
Барух Рабинович був мукачівським рабином до 1944 року. В англомовній "Вікіпедії" сказано, що в часи Другої світової війни його депортували до Польщі, однак згодом він зумів повернутися назад. З Мукачева Барух з родиною виїхав до Будапешта, в тамтешній синагозі вмовляв євреїв тікати до Палестини, поки є така можливість. Люди його не послухали, не вірили у те, що наближається біда. Барухові же вдалося отримати у Будапешті візу і вивезти дружину з п'ятьма дітьми до Палестини. Там вони хотіли почати життя з початку, однак у квітні 1945-го Фріма Рабинович раптово померла. "Вікіпедія" зазначає, що донька рабина Шпіри завжди мала слабке здоров'я, хоча незрозуміло, як, в такому разі, жінка змогла народити п'ятьох здорових дітей.
Барух залишився у далекій Палестині з дітьми сам. Аби якось за ними доглядати, найняв гувернантку Єгудіт (Yehudit Walhaus), котра так полюбила малих, що часто, коли в домі не було їжі, голодувала, аби лише прогодувати їх. Діти теж полюбили жінку, почали називати її мамою, тож Барух Рабинович вирішив за краще одружитися на гувернантці. Згодом у них народилося ще й двоє власних дітей.
До речі, на цьому династія мукачівських рабинів не закінчилася. Цей титул носить нині третій син Баруха та Фріми Моше Лейб Рабинович, котрий проживає у Нью-Йорку.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"