Дивлячись на бізнесові, політичні чи кар'єрні успіхи певних людей, більшість з нас задається питаннями: “Як той чи інший досягнув висот?”, “Що треба, аби розпочати власну справу і не втратити її, а розвинути у потужну структуру?”, “Чи маю я сил для реалізації мрії?”. Власне, найкраще переймати досвід і отримувати відповіді на питання від тих, хто уже може похизуватися успішними проектами.
Сьогодні вирішили розпитати у Роберта Горвата, директора супермаркету “Дастор”, (9 вересня виповнилося 8 років з моменту відкриття закладу!), з чого все починалося, наскільки це складно і чого чекати бізнесменам у майбутньому. Щоправда, враховуючи останні події в Україні, виключно бізнес-тематикою розмова не обмежилася.
– Роберте Івановичу, ідея не нова, але амбітна в межах області.
– Більшість ідей народжуються кулуарно. До задуму відкрити магазин такого рівня я займався дистрибюцією продовольчих товарів. Починаючи з 2001 року, торгівля почала розвиватися, а супермаркетів в Ужгороді практично не було. Працювали “Амбар” і “Велика кишеня”. І все. Відвідуючи великі міста України та за кордоном, спостерігав, як це робиться там. І вирішив, що ужгородці теж заслуговують на великий вибір якісних продуктів, достойний сервіс. Тоді ми з партнерами розробили проект і тепер, через 8 років, бачимо, що не помилилися, коли вирішили релізувати його.
– Наскільки складно було втілювати задум у життя?
– Назву тільки кілька фактів. Площа супермаркету на сьогодні становить 8 тисяч квадратних метрів. А ми планували – 22-23 тисячі. Криза 2007-2008 років наклала свій відбиток. Потім режим Януковича, який не давав змоги акумулювати кошти і, звісно, ситуація у країні аж ніяк не сприяла бізнесу і подальшій розбудові країни. Та і зараз ситуація не краща, бо країна опинилася практично у стані економічної розрухи, адже минула влада просто виснажила її.
– Ваші прогнози: що буде далі?
– Це і просто, і складно водночас. Бо, наприклад, в нормальних країнах уряд розуміє, що банківська система є “кровоносною” в організмі держави. А у нас? Візьмемо, до прикладу, відсотки по кредитах. Звісно, я не можу давати оцінку роботі Нацбанку, але кожен бізнесмен підтвердить, що впродовж останніх 5 років у нас встановлювалися драконівські відсотки: від 17 до 30%. Хіба це нормально?
Крім того, я не бачу в Україні потреби у близько 170 банках. Для чого Нацбанк видає ліцензію кишеньковим банкам, які збирають в людей депозити, а потім оголошують про банкротство, змушуючи державу їх дотувати? Цю та іншу системи треба змінювати. І тоді все буде гармонійніше.
– Якщо хтось із закарпатців має свою бізнес-ідею і стартовий капітал, чи починати справу зараз?
– Якщо є кошти на бізнес, то я би порадив почекати закінчення парламентських виборів. Чому раджу перечекати? Тому що по завершенню війни, чи-то АТО, ймовірніше, підуть грошові інвестиції від МВФ, Євросоюзу, чи інших організацій або ж держав. Це допоможе стабілізувати курс гривні і налагодити роботу економіки. Звісно, що це все пов'язано із політичною ситуацією, з якістю парламентської більшості. Є надія, що вона буде не сепаратистсько-колабораціоністською. І нам всім треба пам'ятати, що є певні сили, яким не вигідна держава Україна. Не вигідні правила в ній. Не вигідний добробут українців. Нам треба вибудувати модель, як жити далі. Це не важко. А от важче — реалізувати. І починати треба з економічної складової, тобто наповнення кишені звичайного громадянина.
– А за якого розкладу у Верховній Раді це все можливо реалізувати?
– По-перше, повинна бути налагоджена гармонійна робота Президента і парламенту. У нас повинен бути професійний Кабмін. Треба провести зміну судової системи, керівництва силових структур та армії. По-друге, у ВР не повинні бути ті люди, які 16 січня приймали горезвісні антилюдські закони. А останнім часом, на жаль, з'являється інформація, що вони тепер всі демократи! Тобто, швидко перефербувавшись, йдуть у парламент від демократичних сил. Вважаю, що у раду повинні прийти нові люди, які створять коаліцію конструктивних, демократичних, патріотичних сил. Деякі, наприклад, проросійські сили, думаю, буде важко викорінити з владних ешелонів. Але нема нічого неможливого, треба діяти послідовно. А ще треба діяти жорстко. От чому у нас за останні декілька років нікого не саджали в тюрму за економічні злочини? Чому не карають людей, які вкрали в держави великі гроші? Або ж тих, хто під час проведення АТО проявив себе з найгіршої сторони? Я не кажу, що треба вводити розстрільну статтю. Але провести декілька показових публічних процесів. Щоб усі бачили: ось – Іванов, він вкрав у держави 2 млрд. грн, тепер він у в'язниці: сидить і жує сухарі. І це було б зрозуміло. І це не давало б хабарникам і корупціонерам вчиняти проти людей і держави.
– Давайте повернемося до Вашої кар'єри. Для більшості людей Ви темна конячка.
– Та, власне, що там розказувати… Простий бізнесмен. Народився у с.Тур'я-Реметі Перечинського району, але вже більше 25 років живу в Ужгороді. Перший бізнес організував із друзями, коли мені було 23. Тоді ми купували картоплю у Тернопільській області, а продавали у нас. Потім зорганізували цех з виготовлення ковбасних виробів. Але інфляція з'їла заробітки, а ми не витримали конкуренції. У 90-тих, відбувався перехід від старого радянського світу до нового, у який ми віримо досі. Звісно, були злети і падіння. Та коли у тебе сім'я, яку треба прогодувати, руки опускати не личить. Так склалося, що у школі був лідером. А кожен з нас мусить відігравати у соціумі ту роль, яку йому визначено долею. Це може бути бізнес, політика, благодійність чи щось інше…
– До речі, про благодійність. В інтернеті можна знайти інформацію про те, як Ви обідали із співачкою Йолкою, за що перерахували 10 тис.грн дітям з інтернату. Це – єдина акція такого плану?
– Бачите, у мене в кабінеті скромно: жодних грамот. Але пройдемося далі по коридору і тут 2 стіни увішані грамотами і подяками від тих, хто отримав від нас допомогу. Я ніколи не відмовляю у допомозі, якщо вона реально потрібна: ні дітям, ні інвалідам, ні місту. За винятком 2-3 випадків, коли до мене зверталися аферисти.
– Ви не афішуєте свою підтримку військовим…
– Це має робити кожна людина, яка сьогодні з певних причин не може узяти зброю до рук. Я чим можу, тим допомагаю і це залишається між нами з військовими. Достатньо того, що це знаю я і вони. Якщо моя допомога врятує чиєсь життя – буду щасливий… Нещодавно спробував себе в іншій якості – волонтерив разом з відомими закарпатцями у “Дасторі”. Скажу, що мотивувати людей підтримати українську армію не так і просто. Особистий контакт, часто несприйняття реальності — це для мене був великий новий досвід. Я зрозумів, що багато людей абстрагувалися від того, з чим стикнулася наша держава, наївно сподіваючись, що їх особисто це не торкнеться.
– А чи є у Вас якась глобальна ідея? Плани?
– Є. Коли їду за кордон, то дивлюся, як все там гарно, чисто: дороги, будівлі. Все злагоджено працює. А повертаюся додому, – тут не так. Може тому і люди не так часто посміхаються? Дуже хочу побачити щасливі і безтурботні обличчя українців, які житимуть у державі, економічний, соціальний і культурний рівні якої будуть відповідними. Подумайте: у нас понад 40% світового чорнозему, який може давати 2 врожаї у рік! Якщо правильно ґаздувати, – можемо годувати і Європу, і Росію. Потрібно лише трохи патріотизму, розуму і політичної волі. А патріотів у нас, на щастя, більше, аніж прихильників Кремля. Я вірю у перемогу.
“Новини Закарпаття”
