16 вересня один із кращих вітчизняних фахівців у сфері євроатлантичної інтеграції Ігор Тодоров прочитає відкриту лекцію в УжНУ на тему “Європейська інтеграція України: глобальний вимір і регіональний контекст”. Про цей захід, політичну та соціальну ситуацію на Донбасі, проблему “радянської” людини – наша розмова з професором Донецького національного університету.
Пане Ігорю, чому темою відкритої лекції Ви обрали саме європейську інтеграцію України?
Ігор Тодоров
– Тема моєї докторської дисертації, яку я захистив у Донецьку ще 2007 року, – “Європейська та євроатлантична інтеграція України – національний та регіональний вимір”. Я корінний донеччанин і хотів би розповісти про те, як європейські процеси відбувалися на моїй батьківщині, на Донбасі, поділитися власними враженнями від того, що в нас відбувалося в останні місяці, починаючи з Євромайдану.
Ми теж мали невеличкий його аналог: спочатку все виглядало спокійно, але з другої половини січня розпочалися сутички, а потім я особисто пережив культурний шок, коли першого березня на центральній площі міста побачив велику кількість людей із російськими триколорами. Мене цікавить, як Донецьк дійшов до нинішньої ситуації.
Акцентувати увагу на темі, яку я запропонував, хочеться на прикладі Донецького регіону, але в назві задекларовано “глобальний вибір”. Це та шалена боротьба, можна навіть сказати, війна з імперією зла, що мала рано чи пізно розпочатися.
На одній із конференцій представники тоді ще нечисленної громадської організації “Донецька республіка” запитали мене: “А кого ж ви вважаєте ворогом України?” Ну, я їм прямо й відповів: “Росію”. Вони в коментарях відписали: “Запомним!”.
Потім погрози продовжилися – я потрапив до “чорних” списків ДНР. Тому довелося покинути рідне місто. Ситуація в Донецьку насправді дуже гостра. У підвалах СБУ перебуває чимало моїх знайомих, зокрема відомий політичний аналітик, журналіст Дмитро Потєхін.
Чи відрізняється ситуація в Донецьку від того, що повідомляють ЗМІ?
Ігор Тодоров
– Загалом українські ЗМІ висвітлюють події достатньо об'єктивно. Мені видається, що на відкритій лекції цікавим буде політологічний аналіз людини, яка перебувала там упродовж тривалого часу. У Донецькому національному університеті працюю вже 33 роки, а в місті живу майже від народження.
В Інтернеті трапляються публікації, в яких автори пишуть, що саме в Донецькому національному університеті, зокрема на історичному факультеті, навчалося чимало лідерів донецьких сепаратистів.
– Так, це правда. Проросійські настрої ширилися серед студентів і навіть частини викладачів ще до початку всіх цих подій. Але на історичному, та й на інших факультетах, було чимало по-проукраїнському налаштованих. На жаль, місця для них у Донецьку наразі немає.
Звідки походить “донецький сепаратизм”, наскільки він інспірований ззовні?
Ігор Тодоров
– Внутрішні передумови існували завжди, але вони ніколи не переходили в площину політичного сепаратизму. Було емоційно позитивне ставлення до Росії, перебування в її інформаційному просторі, але якихось політичних дій у напрямку від'єднання від України ніхто не хотів робити.
Якщо у відсотках, то приблизно 10 % – це внутрішня проблема, 90 % – спеціальна операція, яка давно планувалася в Росії. Якби не Майдан, така ситуація виникла б у 2015 році, після президентських виборів. За великим рахунком, Кремль готувався до цього, але ситуація склалася інакше: не вдалося загальмувати Майдан, і Путін вирішив спецоперацію розпочати тепер.
Перші учасники сепаратистських мітингів – з одного боку, люмпени, з іншого – спеціально підготовані провокатори. Усе робилося в умовах злочинної бездіяльності правоохоронних органів – і міліції, і СБУ. У цілому ми стали ареною величезної геополітичної боротьби цивілізованого світу, демократії з імперією зла. Інакше путінський режим назвати неможливо. І річ не лише в Путіні, російській владі. Справа в російському народові, який був готовий до такого розвитку подій. До нього прихильно поставилася частина українських громадян, передусім у моєму регіоні, але і в деяких інших теж, наприклад, у Харкові, Херсоні. Добре, що там “донецький сценарій” удалося спинити.
Чи існує “радянська” людина? Можливо, цей термін, народжений в СРСР, разом із Країною Рад відійшов у небуття?
Ігор Тодоров
– Це не лише ідеологія, а певний спосіб мислення, який цілеспрямовано створювали за радянських часів. Він дуже добре зберігається й активно відновлюється. Коли мені студенти в Донецьку кажуть: “У Радянському Союзі було добре”, я їх запитую: “Ви якого року народження?” У відповідь чую: “1993-го”, “1994-го”. Тому в родині, у загальноосвітньому закладі вчителі переважно залишаються радянськими людьми.
У єдиному україномовному ліцеї при Донецькому університеті принаймні половина викладачів саме такі – “радянські”. Що вже казати про середні школи! На жаль, радянська людина продовжує існувати всюди в Україні, але специфіка Донбасу в гаслах: “Донбасс никто не ставил на колени”, “Донбасс – особенная гордость”, “Донбасс кормит Украину” і так далі. Такі лозунги активно підтримували політичні сили, які були найпопулярніші на Сході України.
Зважаючи на це, як оцінюєте європейські перспективи України, зокрема й Донбасу?
– Незважаючи на негативні події, продовжую сподіватися, що держави ліберальної демократії все ж усвідомлять загрозу від агресії в Україні персонально для себе. І зможуть підтримати нас. Вони повинні йти на економічні втрати, бо йдеться і про їхню безпеку. Звичайно, замість нас ніхто не воюватиме на рідній землі, але є інші можливі важелі впливу на агресора.
Щодо настроїв людей у Донецьку, то принаймні до загострення ситуації на київському Євромайдані більшість ставилася до європейської інтеграції або позитивно, або нейтрально. Населення в основному прагматичне: має відчути елементарне покращення життя, а нині воно настільки погіршилося, що будь-яке поліпшення йтиме в позитив.
У разі якісних змін під прапором європейської інтеграції новий “план Маршалла” для Донбасу однозначно бачиться перспективним. Основний акцент слід робити на економіку та соціальну сферу. Рушійною силою перших мітингів ставали люди з неблагополучних районів Донбасу. Перші гасла: “Путін, прийди, дай високу пенсію, зарплати” та “Давайте заберемо все в олігархів і поділимо”. Тобто йдеться про такий собі 1917 рік. Тому за умови розумної економічної й соціальної політики, освітньої роботи й люстрації зміни на Донбасі будуть позитивними.
Розмовляв Олексій Шафраньош, “Медіацентр УжНУ”
