Молодий депутат Павло Вереш у сесійну залу з-поміж депутатів прийшов першим, ще за півгодини до початку засідання. І з готовністю розклав перед нами все, що мав у кишенях. “Що приношу на сесії? Ну дивіться: телефон, гаманець, жуйка – нічого такого. Талісманів я не маю, ну хіба мій годинник з українським гербом – його завжди ношу. А, ще є значок з гербом Закарпаття, який перед сесією завжди чіпляю на піджак. Це мені один колега з міськради подарував, але хто – не скажу.
Іван Якубик був першим, у кого ми попросили показати, скільки він із собою має грошей. Депутат не відмовив, порахував приблизно триста гривень, сто яких одразу ж на засіданні віддав вірниці православної церкви київського патріархату, котра звернулася до депутатів по допомогу в спорудженні храму. “У сумці я завжди ношу щоденник, у який записую плани, думки та ідеї. Погортати його я не дам, але трохи покажу. Ось тут по округу записи: “Горяни, школа”, “Горяни, церква” – всі питання, які мене цікавлять”.
Станіслав Пономарьов спочатку говорити не хотів, але врешті здався. “Нічого я з собою не ношу, проекти рішень тільки і карточку депутата. Ну гаманець ще маю, можу показати. Всередині ікона, бачите? Ніяких амулетів не ношу, я не забобонний. Скільки грошей носять із собою депутати на сесію? Ну давайте глянемо: десь гривень триста дрібними купюрами. Сьогодні у нашого депутата Мирослава Горвата день народження, він вже нас у ресторан запросив усіх”.
Золтан Кулін із КМКС на сесію прийшов з величезною сумкою. “Я ношу з собою велику сумку, в якій є все, що мені потрібно в роботі. До речі, таку саму сумку в мене не так давно вкрали у Будапешті. Там були всі документи, все. Але мене це не навчило нічому, я досі продовжую всі важливі речі носити в одній сумці. Що в ній ще є? Ручки, документи, багато ключів, чоловічий дезодорант. Ця сумка завжди зі мною”.
Валерій Бабидорич вміст своєї сумки фотографувати не дозволив, але не на камеру показав. “Ось моя сумка загальна, робоча, я її завжди з собою ношу. Блокнот, гаманець, документи. Ніяких амулетів не ношу, навіть депутатський значок, якщо звернете увагу, ні я, ні більшість депутатів не носимо. Чому? Не знаю, вони, мабуть, нефартові”.
Депутат за сусіднім кріслом – Юрій Ломага – схоже, взагалі всі речі залишив у автомобілі. “Не маю навіть, що вам показати, бо на сесії з собою не беру нічого, крім телефону, гаманця і проектів рішень”.
Жіночий набір депутата Ужгородської міськради показала Олеся Афанасьєва. Вона на засідання разом із косметичкою носить Конституцію України. “Так, що тут у нас: карточка для голосування, Конституція про всяк випадок, проекти рішень, мобільний телефон, у сумці косметичка. Ніяких м'яких іграшок чи амулетів із собою не ношу, а от значок депутата сьогодні почепити забула”.
Володимир Білонка ходить на сесії без сумки, лише зі стосом проектів рішень. ” Ну давайте покажу вам кишені піджака. Посвідчення водійське, посвідчення помічника народного депутата, карточка для голосування. Значок депутата сьогодні от вперше одягнув. Ніяких фото рідних не ношу у гаманці, вони у мене всі в голові. Головне – це зранку отримати благословення від моєї донечки: “Тату, я тебе люблю!”.
Андрій Риба теж у сесійну залу прийшов із майже порожніми кишенями. “Головне – це карточка для голосування. Ще значок, який я одягаю дуже рідко. Телефон, гаманець, ключі від автомобіля – от і все”.
Керівниця “Бліцу” Олена Камінська, щойно почула від колеги про карточку для голосування, почала шукати її у сумці, підозрюючи, що забула її взяти. А коли знайшла, показала, що ще носить із собою. “Звісно, проекти рішень, ми над ними багато працювали. Ще тут таблетки маю, бо трохи прихворіла, олівець для чищення скла мобільного телефону. Нічого такого дівчачого, типу іграшок чи амулетику, не ношу”.
Євгеній Прозор, у якого не так давно стріляв невідомий, на припущення, що тепер він всюди із собою носить травматичну зброю для самозахисту, відповів, що зброю не носить. “Що у сумці? Проекти рішень. Ручки. Скільки грошей носять з собою депутати? Скільки зароблять. Але не тут, а на основній роботі. Значок ношу обов'язково, бо якщо народ обрав, то маєш носити”.
Депутат, а заодно і секретар міськради Андріана Сушко до сесійної зали прийшла лише зі стосом паперів. Пояснила, що всі речі залишила у робочому кабінеті, тож у руках – лише проекти рішень і зауваження до них.
Натомість у Володимира Химинця із собою виявився цілий портфель, через що колега поруч жартома припустив, що всередині поміститься навіть пляшка. “Ні, тут проекти рішень, звісно. Ще нотатник, де я планую справи. Не можна сказати, що там все моє життя, але він важливий для мене. Печатка гуманітарної організації, телефон, гаманець”.
Той самий колега, котрий жартував про пляшку, Олександр Борисенко, показувати не мав чого. “Проекти рішень у “файлику”, ручка у кишені нагрудній і все. Інше – в машині. Але у там у мене, повірте, теж нічого цікавого”.
Юрій Оксьон теж на сесії приходить з порожніми кишенями. “Ой, ну що я тут маю: карточка для голосування, два телефони простенькі, гаманець. Сумки не маю, мама мені ще сумку не купила. Нічого, що коле або ріже, нема. Амулетів теж нема, іконок нема, червоненьких ниточок на руках теж нема, я – людина віруюча.
Вже після сесії кишені “Про Заходу” показував скандальний депутат Анатолій Ковальський. “Проекти рішень, телефон. Скільки у мене з собою грошей? Ну давайте подивимось, десь 5 тисяч гривень. Я без певної суми з дому ніколи не виходжу. Як правило, беру з собою мінімум 3-5 тисяч.
Нічого, що приносить удачу, у кишенях не ношу, я в таке не вірю. Маю з собою лише обручку, яку, до речі, вже навіть не можу зняти з пальця”.
З великою сумкою ходить на сесії Роман Богуславський. “Тут у мене багато різних документів, бо після засідання ще піду із депутатськими зверненнями працювати. Як бачите, ані бутербродів на випадок, якщо сесія затягнеться, ані косметики чоловічої у сумці немає. Лише візитки, таблетки від температури, ще якась дрібниця”.
Показав свою сумку і сьогоднішній іменинник, депутат Мирослав Горват. “Паспорт із собою ношу обов'язково, посвідчення журналіста, карточку для голосування, проекти рішень, ключі. Стандартні речі, нічого надзвичайного”.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Про Захід”