Якщо на території ЄС нікого не здивуєш ресторанами, кав’ярнями або винарнями зі столітніми історіями, то в Україні таких закладів, на жаль, немає. Добре, якщо нашим закладам вдається утриматися на ринку хоча би десяток років і вже майже досягненням є історія закладу, що має початок із 1990-х. Кілька років тому «Про Захід» писав про 30-річчя найстарішого наразі ресторану Ужгорода – кафе-музею «Під замком». Цьогоріч же 30-річчя відзначає інше культове місце – корчма-музей «Деца у нотаря». Поспілкувавшись із її не менш культовим господарем Павлом Чучкою, «Про Захід» зібрав для вас десять цікавих фактів про «Децу у нотаря», про які ви могли не знати.
- Першим відвідувачем «Деци у нотаря» був мешканець Дравців Юрій Роман.
Корчма «Деца у нотаря» відкрилася 1 лютого 1995 року, за кілька днів до 40-річчя Павла Чучки. Нині він каже, що так вийшло випадково, але тепер розуміє, що лютий часто надихає його, бо в цей час уже відчувається весна і хочеться працювати. Підготовка до відкриття закладу тривала з вересня 1994 року, тоді він розміщувався ще в головній споруді при центральній дорозі. Першим відвідувачем корчми став житель Дравців Юрій Роман, котрий вставив на удачу в щілину дерев’яного оздоблення 5 купоно-карбованців – і цим започаткував цікаву традицію. Наступні гості теж почали засовувати купюри в дерев’яні щілини, тож із часом там назбиралася колекція грошей зі всього світу. Павло Чучка згадує, що відкрити ресторан йому тоді було дуже важко, навіть на меблі грошей не вистачало. А оскільки концепт закладу передбачав наявність автентичних меблів, то доводилося вимінювати старі шафарні (дерев’яні лавиці з відділом для зберігання речей) то на два мішки капусти, то на міх цибулі. «Навіть фотографій із відкриття корчми не збереглося – така ми тоді була ковдушня», – каже Павло Чучка.
2. Будівля корчми була адміністрацією місцевого старости – нотаря.
Перша будівля корчми має цікаву історію. Павло Чучка знайшов інформацію про те, що до 1939 року на цьому місці був порожній «телек» (ділянка), який належав місцевому єврею. У 1938 році угорська влада викупила його, аби звести будинок для «новтароша» або нотаря – чиновника, який керував одразу чотирма селами: Дравцями, Баранинцями, Коритнянами та Горянами. Як розповідали Павлові Чучці односельці, прізвище того нотаря було Козмо (Кузьма). У 1939 році будинок для нього та його сім’ї вже був готовий, там же облаштували й адміністрацію нотаря, а також залу, де дружина нотаря ставила дитячі п’єси та організовувала концерти. Пізніше у цих стінах діяли клуб, бібліотека, сільрада, поліклініка, пошта тощо. А в 1994-му Павло Чучка орендував частину будівлю, спершу не плануючи відкрити в ній ресторан. Цікаво, що спершу там був шиномонтаж.
3. Назва спеціально була придумана з місцевим колоритом.
З попереднього пункту ви вже дізналися, хто такий був нотар і як він пов’язаний з першою будівлею корчми. Коли в Павла Чучки визріла ідея відкрити ресторан, він почав думати над тим, аби зробити його назву виразною, оригінальною та з місцевим колоритом. Річ у тім, що на початку 1990-х в Ужгороді були або заклади з назвами-пережитками Радянського Союзу («Вітерець», «Вишенька» тощо), або з назвами новомодними й незрозумілими («Сайгон», «Бомбей», «Нікіта»). Натомість Павло Чучка вирішив дати своїй корчмі просту назву, яка би відповідала загальній концепції закладу. «Деца» означає 100 грамів, а про нотаря ми вже розказали. Звісно, багатьом гостям «Деци у нотаря» важко було зрозуміти й запам’ятати цю назву, але в цьому й була родзинка. Павлові Чучці особливо запам’яталося, як один гість сказав: «Багато що в цій назві не зрозуміло, але вона бадьорить».
5. «Деца у нотаря» задумувалася як скансен, де в дерев’яних хатах можна було гоститися.
Повернувшись до Ужгорода після навчання в Києві, Павло Чучка влаштувався працювати в обласний краєзнавчий музей. Тоді часто бував поруч роботи, в музеї народної архітектури й побуту (скансені), де завжди дивувався з того, що в старій дерев’яній хаті-корчмі не дозволяли посидіти й випити. Саме тоді в нього вперше визріла думка відкрити етнографічну корчму, насичену духом Закарпаття. Й обов’язково, щоб у дерев’яних хатах можна було гоститися. Спершу, на початку 1990-х, «Деца у нотаря» працювала в мурованій будівлі при дорозі, але пізніше почала розростатися у двір – і тоді господарю вдалося виконати давню мрію про дерев’яну корчму. Вона мала особливий концепт, поєднала гумор із етнографією. Нині Павло Чучка каже: «Я хотів, щоб кожен гість Закарпаття міг тут відпочити й наїстися місцевим стравами, відчути мовне середовище та побачити родзинки Закарпаття, в тому числі й архітектурні. Думаю, що добився цього».
5. «Децу у нотаря» за 30 років відвідало близько мільйона гостей.
Насправді Павло Чучка не зміг точно підрахувати, скільки гостей побувало в його корчмі за 30 років. Мільйон вивели з розрахунку 100 гостей на день (а «Деца у нотаря відома тим, що працює кожного дня, без вихідних). «За всю історію закладу ми пропустили хіба 42 дні під час Помаранчевої революції та деякий час через пандемію Ковід-19», – каже господар корчми. Звісно, бувають дні, коли ста гостей у закладі нема, але також є дні, коли тут святкують весілля або приїжджають великі групи туристів, тобто гостей буває значно більше ста. Тож у середньому і вийшли на кількість близько мільйона відвідувачів за 30 років. Якщо ця цифра і не є точною, то близька до неї.
6. Найуспішнішими роками корчми були 2004-2013-ті.
Нині «Деца у нотаря» переживає період затишшя, але так було не завжди. Колись цей заклад був, мабуть, найвідвідуванішим у регіоні, а найбільш успішними Павло Чучка вважає 2004-2012-ті, коли загальний добробут людей був досить високим. «Успішність я можу виміряти з кількості персоналу, – розповідає Павло Павлович. – Тоді в нас загалом працювало 68 осіб. Лише офіціантів було 24, вони працювали у дві зміни по 12 людей. А нині весь персонал «Деци…» разом зі сторожами нараховує лише 21 людину. Але мушу сказати, що серед наших працівників є ті, хто з нами вже 28 років. Тож наша команда вже як одна сім’я».
7. «Деца у нотаря» – єдиний в Україні ресторан із цвинтарем.
Хто бував хоч раз у «Деці у нотаря», той бачив, що на території закладу дійсно є цвинтар. Однак не справжній, а (як усе в цьому місці) гумористичний. Бо поховані там не люди, а «новорічні мрії», «юліанський календар», «добрий сусід Рассєя», «Мінські домовленості», «ужгородське правосуддя», «правдивий журналіст», «нечесні офіціанти», «вони помилились на виборах» і навіть «Covid-19». Але цвинтар – це не єдине, що вирізняє цю корчму з-поміж інших. Заклад має неофіційний рекорд із наймасовішої бійки, коли 6 лютого 2008 року на території побилися інспектори ДАІ з великоберезнянськими бандитами. Позаяк до кожної зі сторін протягом вечора прибувало підкріплення, загалом на подвір’ї билося близько 90 осіб. Павло Чучка фіглює, що перемогла таки міліція, бо «міліція – з народом» (пригадуєте, був колись такий популярний слоган?).
Також «Деца у нотаря» пишається тим, що багато років поспіль запалювала в новорічну ніч найбільшу ватру, що сягала 4-х метрів. А ще тут проводили величезну кількість фестивалів: від міжнародного фестивалю сатири й гумору «Карпатський словоблуд» – до етнографічних, пивних і розважальних типу «Параду наречених». Певним рекордом може стати й кількість відео, знятих у корчмі. Сюди приїздили всі відомі українські тревел-блогери, тут знімали відеокліпи, фільми, кулінарні програми тощо.
8. Серед гостей корчми були два майбутні президенти України.
Звісно, за 30 років у «Деці у нотаря» бувало багато відомих людей. Якщо гостям хотіли показати закарпатський колорит, їх везли саме сюди. Нині на території закладу можна побачити дерев’яні скрижалі – таблички з іменами знаменитостей і поважних гостей, котрі побували тут в різні роки. Є на поличці й «Шестикнижжя» – шість томів «Книги взаємних симпатій» із фотографіями та автографами. Наприклад, Павло Чучка жартує: «Хочете стати президентом України – приходьте в «Децу…»», а все тому, що тут перед тим, як стати президентами, побували Віктор Ющенко і Петро Порошенко. Гостювали свого часу в корчмі й кандидат у президенти В’ячеслав Чорновіл, і президент Грузії Міхеіл Саакашвілі. Також було багато послів, акторів, співаків. Одного разу Ірина Білик захотіла сфотографуватися з бараном, який жив тоді на території корчми. «Ой, яка гарна коза!», – сказала вона, гладячи барана. Ту фотографію потім помістили на меню, підписавши «Коза і баран». Іншим разом газета «Факти» вийшла зі заголовком «Валерія заповіла поховати себе в ресторані «Деца у нотаря», а все тому, що російська співачка Валерія після відвідин корчми написала російською в гостьовій книзі: «Хотілося би вмерти від ненажерливості і бути похованою в корчмі «Деца у нотаря»». Але один із найоригінальніших записів у книзі відгуків звучав так: «Більше писати не буду, бо-м уже п’яний. Учень 4 класу Василь Мельник».
9. Друзі «Деци у нотаря» мають у корчмі власні іменні стільці.
Як з’явилася ідея робити стільці іменними та хто в корчмі мав перший такий стілець, Павло Чучка нині вже й не пам’ятає. Але загалом на території закладу є близько 280 стільців, на яких позаду написані імена та прізвища реальних людей. Зазвичай іменні стільці робили на честь знаменитостей, котрі були гостями закладу; також їх «дарували» найвідданішим друзям корчми – «тим, хто не всі гроші носить додому жонам, а лишає частину тут»; а ще іменні стільці отримували ті, хто своєю працею так чи інакше долучився до популяризації «Деци у нотаря», тобто журналісти, екскурсоводи, ведучі програм тощо. Гості корчми часто приходять і шукають «свої стільці». Нещодавно один пан, побачивши, що його іменний стілець стоїть надворі, попросив: «Занесіть, будь ласка, стілець в приміщення, бо ви мене застудите».
10. «Деца у нотаря» житиме, поки житиме Павло Чучка.
Автор, власник і директор корчми Павло Чучка завжди відмовляє тим, хто приходить до нього з пропозицією придбати заклад. «Зізнаюся, я часто думаю на тим, як має закінчитися історія «Деци у нотаря», – каже він. – Десятиліттями я живу «Децою…», живу з «Деци…», живу в «Деці…», так само як і мій колектив, який приходить на улюблену роботу за радістю. Для мене тут моя країна: вона весела, вона позитивна, бо вона людяна. Тому я всім бажаю і собі також до самої смерті займатися улюбленою справою. Розумію, що вік братиме своє. Та в моєму близькому оточенні є такі люди, з якими проєкт «Перша корчма для homo sapiens» переживе ще не одного культурного п’яницю».
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
