«Комітет медичної допомоги в Закарпатті» – це благодійна організація, добре знана в колах людей, котрі працюють у соціальній сфері, і майже незнайома широкому загалу. Бо проблеми, над вирішенням яких от уже 20 років працюють члени цієї організації, як правило, стоять за колом інтересів більшості, стосуючись тих, кого у суспільстві воліють не помічати, – людей з інвалідністю.
Якщо колись вам доводилося бувати чи чути про Вільшанський дитячий будинок-інтернат, то ще якихось 15 років тому це точно були найнеприємніші враження і слова. Саме до цього дитбудинку 20 років тому потрапила з місією французьких волонтерів юна перекладачка Наталія Кабацій, котру просто вразили умови, в яких виховували дітей із інвалідністю. За залишеними ще з часів СРСР нормами, цих дітей вважали такими, які не можуть навчатися, тому навчального процесу у закладі не було, а медичний персонал забезпечував життєдіяльність дітей, можна так сказати, на базовому рівні. Наталія Кабацій та її однодумці, надихнувшись європейським досвідом, вирішили, що цю систему в Україні треба змінити. Назвавши свою організацію «Комітетом медичної допомоги в Закарпатті», дівчата взяли шефство над Вільшанським дитячим будинком-інтернатом і за 20 років змінили цей заклад докорінно.
На зустрічі з нагоди 20-річчя організації координатор проєктів організації Леся Левко розповіла, що у дитбудинку Вільшан зараз працює школа, майстерні, змінилася інфраструктура, а умови проживання є просто чудовими. «Наші підопічні займаються трудотерапією, різними видами мистецтва. Зараз у дитбудинку проживають 170 дітей і дорослих до 35 років. Всі діти до 18 років ходять до школи, дорослі ж займаються за розкладом у різних майстернях. Наша мета – максимально зайняти всіх підопічних. Дуже велику роботу в напрямку таких разючих змін виконав директор закладу Богдан Кикина – дуже енергійна та відповідальна людина. Колектив теж змінився, педагоги мали змогу багато поїздити, побачити, як працюють такі заклади в європейських країнах, до них у Вільшани також приїздять фахівці з інших країн, працюють волонтери з Чехії. Новий досвід і бачення того, що підопічні справді змінюються завдяки новим підходам, мотивує колектив до того, аби якісно змінити життя наших підопічних», – зауважує Леся Левко.
У 2009 році «Комітет медичної допомоги» за підтримки швейцарської асоціації «Парасолька» втілив у життя проєкт, рівних якому досі нема в Україні. У Тячеві вдалося відкрити молодіжне відділення Вільшанського дитячого будинку – сучасний центр, який став затишною домівкою для 25-ти вихованців із ментальними та фізичними вадами. Представниці «Комітету…» зізнаються, що переконати громаду в потрібності такого центру спершу було непросто, організацію звинувачували у тому, що вони хочуть побудувати в місті «дурдом». Останні події в країні ще раз показали, що українці дуже підозріло й неохоче сприймають щось нове, тому «Комітет медичної допомоги» просував цю ідею поетапно, залучаючи до неї місцевих лідерів думки. Представників місцевої влади повезли до Швейцарії, де показали, як працює центр, подібний до того, який хотіли звести в Тячеві, а самі вихованці дитячого будинку завойовували серця громади на концертах та зустрічах, які для них організовували.
Тепер тячівська громада – найвідданіші партнери «Парасольки», які вже 10 років допомагають вихованцям центру жити гідно і повноцінно. До речі, вже перші роки роботи центру показали, що молоді люди, які там проживають, успішно розвиваються і можуть стати повноцінним і корисними членами громади. Двоє з підопічних навіть зуміли розпочате самостійне сімейне життя.
«Близько 15% тих, хто проживає у Вільшанському будинку-інтернаті, могли би жити самостійно чи під наглядом супроводжуючої особи, – веде далі керівник «Комітету медичної допомоги» Наталія Кабацій. – І це дуже важливо – інтегрувати їх у суспільство, адже у нас є мало закладів, куди можна перевести дорослих вихованців Вільшанського дитбудинку. Якщо до дітей у суспільства є більше співчуття, то дорослі наші підопічні, особливо зі психічними порушеннями, увагою обділені. Рано чи пізно державі потрібно буде вирішувати цю непросту проблему, для нас вона теж актуальна, бо найстаршому вихованцю «Парасольки», Степану, наразі вже 42 роки. Ми вже починаємо думати про створення відділення для літніх підопічних, плануємо, що в майбутньому Вільшанський інтернат буде закладом для дорослих, а для дітей буде створене нове відділення сімейного проживання».
Для того, аби підтримувати Вільшанський дитячий будинок та центр «Парасолька», «Комітет медичної допомоги» співпрацює з багатьма іноземними партнерами та обов’язково – з органами державної влади України. Український бізнес до розвитку проєктів не залучають, кажуть, що він у нашій державі надто тісно переплетений з політикою. Але благодійність все ж потроху вкорінюється в нашій культурі, це стало особливо помітно в останні кілька років, коли до Вільшанського дитбудинку почали звертатися звичайні люди, пропонуючи свою допомогу. Так, група наших земляків, котрі вже давно працюють за кордоном, привезли до Вільшан бригаду будівельників і за власні кошти відремонтували спальний корпус інтернату. А нещодавно молодята за подаровані на весілля гроші придбали для дитячого будинку тістоміс – аби кухарям було простіше випікати для вихованців свіжий хліб.
Ще однією гарною традицією стало і щорічне проведення весняного балу в атріумі Закарпатської ОДА. Цей захід, який цьогоріч пройде вже вп’яте, від початку був заснований для допомоги Вільшанському дитячому будинку. За кошти, зібрані під час балів, вже була облаштована керамічна майстерня, спортивна кімната, а незабаром відкриється ще й деревообробна майстерня. Представниці «Комітету медичної допомоги» кажуть, що такі благодійні заходи мотивують і іноземних партнерів, котрі часто не розуміють, чому заможні українці, яких вони так часто бачать у себе, до прикладу, у тій же Швейцарії, там тринькають гроші, замість того, щоби вдома допомогти дітям.
Швейцарія, до слова, дуже активно допомагає «Комітету медичної допомоги» із впровадженням нових напрацювань у сфері надання соціальних послуг. Саме швейцарські фахівці активно підключилися до співпраці з УжНУ в рамках створення освітньої програми для нових спеціальностей на факультеті здоров’я та фізичного виховання. Це дуже важливо, бо нині нам катастрофічно бракує хороших соціальних працівників, ерготерапевтів (фахівців, котрі допомагають людям з інвалідністю адаптуватися до побуту, здобути певні навички та вміння), фахівців з догляду та супроводу людей з інвалідністю, олігофренопедагогів, спеціалістів, котрі могли би працювати з дітьми в рамках програми впровадження інклюзивної освіти тощо.
З відкриттям нових спеціальностей в УжНУ ця прогалина може бути заповненою, тим більше, що такі професії ставатимуть все актуальнішими з огляду на впровадження нового закону «Про соціальні послуги», який вступив у дію на початку цього року. Цей закон передбачає зокрема створення на рівні громад Центрів надання комплексних соціальних послуг, які мають обслуговувати соціально вразливі групи населення. І саме створення першого такого пілотного центру на базі тячівської «Парасольки» стане завданням «Комітету медичної допомоги» на наступні кілька років.
Звісно, не покинуть працівниці організації й інших своїх проєктів, зокрема тих, які стосуються підтримки прав людей із інвалідністю та юридичного супроводу мігрантів і осіб без громадянства. Темою шукачів притулку «Комітет медичної допомоги» цікавиться вже давно, цю ініціативу активно підтримує Європейський громадський форум. І хоч нині на Закарпатті вже не є так багато мігрантів і шукачів притулку, з’явилася стара-нова проблема, яка потребує вирішення – відсутність в Україні статусу особи без громадянства. Лише зараз «Комітет..» працює з чотирма ужгородськими родинами, члени яких після розвалу СРСР втратили громадянство своєї країни і не отримали українського громадянства. Всього ж в Україні, за різними даними, осіб-«привидів» може бути до 35 000. До слова, такого роду проблеми, як міграція, торгівля людьми, внутрішнє переміщення українців, прогалини у соціальній сфері тощо члени організації намагають донести до суспільства і через партнерство з Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини «Docudays UA». Щороку в Ужгороді «Комітет…» проводить покази документальних фестивальних стрічок, подивитися які приходять активні містяни різного віку. І це є певним культурним додатком до усіх таких різних, але таких потрібних проєктів організації.
«Ми – команда однодумців, для яких це – не лише робота, а й хобі, покликання, місія розбудови державних інституцій, як би пафосно це не звучало, – підсумовує керівниця «Комітету медичної допомоги Наталія Кабацій. – Ті виклики, на які держава не може знайти відповіді, ми намагаємося допомогти сприйняти новими ідеями і їхнім втіленням. Нам важливо, аби реформи в сфері надання соціальних послуг запрацювали, і ми готові робити все, аби допомогти в цьому державі». Власне 20 років тихої, але наполегливої роботи доводять, що ця організація знає, що робить, і знає, куди хоче рухатися далі.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»
